Франц Допплер

Австрійський композитор, флейтист, диригент, педагог. Є автором 6 опер, 15 балетів, увертюр, кантати, камерно-інструментальних та концертних композицій, перекладів, аранжувань, оркестровок тощо. Народився 16 жовтня 1821 року в Лемберзі (нім. Lemberg, сьогодні – Львів) – помер 27 липня 1883 року у Бадені, біля Відня).

Із 1838 року Франц Допплер (Franz Albert (Ferenz) Doppler) був соліст-флейтистом Німецького театру у Пешті, а з 1841 року – першим флейтистом, пізніше директором оркестру та диригентом цього театру. Із лютого 1858 року став соліст-флейтистом та другим балетним диригентом Королівського придворного оперного театру у Відні. Водночас з 1865 року був професором флейти Віденської консерваторії, а з 1869 року – першим диригентом придворного балету у Віденському оперному театрі.

Батько митця – Йозеф Доплер (Josephus Dopler, 1785-1857) був військовим капельмейстером 37-го піхотного полку, мультиінструменталістом, композитором, вчителем музично-театральної школи у Львові (народився у містечку Райберс (Reibers) біля округу Кремсленд (Krems-Land), Нижня Австрія). Мати – Катаріна Рот (Catharina Rot), донька сержанта Якоба Рота (Jacob Roth), народилася в тірольському Іннсбруку. У Франца Доплера були сестри Елізабет (Elizabeth, 1817-1899), Розалія (Rozalia, нар. 1820) та брати Карл Допплер (1825-1900) і, ймовірно, відомий скрипаль Антон Допплер.

У Львові сім’я Допплерів у 20-х роках XIX століття проживала у будинку № 117 2/4 (відповідає сучасній будівлі № 16 на вулиці Дорошенка). Діти, зокрема Розалія, хрещені у костелі святої Марії Магдалени.

Ґрунтовну музичну освіту Франц Допплер отримав під керівництвом батька, а також, очевидно, у відомого в той час у Львові артиста та педагога-флейтиста Міхала Яцковскі (Michal Jackowski (1795-1848). Із 1834 року він брав приватні уроки у віденських музикознавців та композиторів.

Франц Допплер дуже рано виявив музичний талант та уже в дитячому віці мав дебютні виступи у концертних залах багатьох столиць та метрополій Європи. Львівський часопис "Mnemosyne" у 1834 році захоплено розповідав: "4 травня у театрі відбулася постановка комедії у 4-х діях "Контрабандисти" Раунаха. Вона сповнена різноманітних інтриг, смішних непорозумінь і любовних колізій... Публіка бурхливо аплодувала. В антракті ми залишилися слухати Допплера. Маленький хлопчик з великою флейтою і великими здібностями грав з готовністю та почуттями. Грав він у 12 років так добре, як професійний довершений маестро. Варіації Л. Друе доніс він до слухача майстерно та цікаво" (Stiegler, "Theater", Mnemosyne, 1834, №37, 148). Сам Франц Альберт у автобіографії згадує, що ще перед описаним у публікації музичним заходом, юний флейтист публічно виступав у Львові 8 листопада 1832 року та 24 березня 1834 року (Doppler Franz Albert, 1881, 6).  

Із 1838 року Франц здобув посаду артиста-флейтиста, у подальшому диригента у театрах Пешту. Проте митець з великим бажанням повертався у рідне місто з гастрольними виступами та постановками власних опер. Сьогодні відомо про низку відвідин Львова Францом Допплером: у 1843, на межі 1857-1858, у 1858 та 1864 роках. Сам Франц Допплер одним із важливих виступів у цьому місті також вважав концерт 1839 року (Doppler Franz Albert, 1881).

Найбільш масштабними та багатогранно висвітленими у пресі видаються гастролі Допплерів у Львові на межі 1857-1858 років. Брати прибули до міста незадовго до Різдвяних і Новорічних свят та вирішили розкрити перед слухачами та глядачами свої таланти віртуозів, композиторів, постановників та диригентів (Ruch Muzyczny, 1858, №18, 142). 21 грудня 1857 року у львівському часописі знаходимо таке повідомлення: "Брати Допплери, львів’яни, видатні флейтисти та композитори, з яких один є директором оркестру в Національному театрі Пешту, прибули минулого тижня до Львова. Сьогодні в театрі їхній перший концерт. В суботу буде поставлена опера старшого Допплера – "Беньовський". Композитор особисто буде диригувати нею. Остання опера, створена Допплером, з історії Польщі, під назвою "Ванда" (Dziennik Literacki, 1857, №150, 1340).

Франца чи Карла Допплерів не згадують в періодичній пресі серед списку приїжджих осіб, які впродовж того часу оселилися у готелях. Це може свідчити про те, що Допплери зупинилися на час гастролей у будинку родичів або друзів. За твердженням професора Ондраша Адор’яна, що мав безпосередні зустрічі з нащадками родини Допплерів, старша сестра братів Елізабет вийшла заміж за майбутнього директора міського театру Едуарда Уінка (Eduard Uhink) та могла в той час проживати у Львові. Певне підтвердження цьому знаходимо у "Записах з мого життя та праці" Франца Допплера: "Восени 1839 рокупочав я свою концертну подорож через Кашау (Кошице), Епер’єш (Пряшів), Тарнув, Перемишль, до Лемберга, де я встиг на заручини моєї сестри Елізи з Ед. Уінком (актором та режисером театру у Лемберзі)"(Doppler Franz Albert, 1881, 8).  

29 грудня часопис "Dziennik Literacki" помістив рецензію до наступного концерту братів, що відбувся 27 грудня: "У концерті в неділю обидва брати виступили блискуче. Особливо потрібно відзначити бездоганну інтонаційну чистоту і злагодженість та досконалість гри у спільному виконанні. Їхні власні творіння є доказом творчого смаку митців. Ширше повідомлення про талант музикантів та постановку опери старшого Допплера "Беньовський" подамо пізніше" (Dziennik Literacki, Lwów, 1857, №152, 1363).  

Окрему сторінку гастрольних програм братів 1757-1758 років займає постановка опери "Граф Беньовський". "[Франц Допплер] прибув сюди зі своїм братом не випадково, він отримав важливу допомогу та підтримку при постановці своєї першої опери та довів, переконливо про це стверджуємо, яких чудес досконалості можна сягнути з нашим непокірним оркестром та неслухняними німецькими співаками. Ця опера дуже сподобалася, головним чином, завдяки, фаховій композиторській праці, можливо не найоригінальнішій, але завжди витонченій, різнобарвній, вишуканій інструментовці; з майстерним використанням народних ладів та ритмів, цікавим викладом деталей польського колориту у творі" (Ruch Muzyczny, 1858, №5, 37).

Опера "Граф Беньовський" є першою напрочуд вдалою оперою Франца Допплера. Її прем’єра відбулася 29 жовтня 1847 року в національному театрі Пешту. Австрійська поліція зауважила наявність у творі гострих національних питань та наказала зняти твір з репертуару. Автор був змушений змінити композицію та перейменувати оперу в "Афанасію", прем’єра якої відбулася у 1849 році. Опера, також, ставили у Вюрцбурзі, Лінці, Пресбурзі (Братиславі), Темешварі (Тімішоарі), Германштадті (Сібіу), Клаузенбурзі (Клуж-Напока), Араді та інших.

Надзвичайну увагу істориків та письменників привертав до себе феномен поєднання в одній особі графа Беньовського австрійского барона, польського генерала, військовополоненого-каторжника, російського революціонера та американского повстанця, командира Камчатки та короля Мадагаскара, великого шахіста, автора мемуарів, шукача пригод, авантюриста, мандрівника та першовідкривача. Життя та невигадані пригоди цієї людини переважають уяву та розповіді ще однієї історичної постаті та героя казок барона фон Мюнхгаузена. Тема виявилася близькою та цікавою для Франца Допплера. Збігів у житті композитора та графа доволі багато. Схожість ментальності Беньовського та Допплера, співвітчизників, синів австрійських військових, що виросли в польському та угорському середовищах не може не привертати уваги.

Dziennik Literacki писав: "Текст до опери ("Граф Беньовський") узято з однойменної драми Котцебо; музику створив львів’янин Францішек Допплер, який уже біля двадцяти років перебуває у Пешті. А поставлено її у минулу суботу (26 грудня) під дирекцією пана Кароля Допплера. Сьогодні (2 січня) її повторять. Перша вистава пройшла непогано. Хори, оркестр та сольні партії змагалися між собою щодо досконалості виконання. Стало очевидним, що під доброю дирекцією місцева німецька опера змогла б піднятися. Пан Кароль Допплер своїм трактуванням та чудовою роботою зумів заставити оркестр грати краще ніж завжди. Жаль, що костюми були знищені до такого рівня, що гетьман був скоріше схожий на Полішинеля.

Сама опера є дуже цікавим твором: має у собі багато свіжих, мелодійних сольних арій; хори є професійно відточеними, особливою виразовістю вирізняється дует у другій дії, хоча пані Кірхбергер не зовсім була при голосі. Партії гетьмана надзвичайно оригінальні, лише пан Кунц не зрозумів їх докладно, пересадив і не створив одностайного враження. Беньовський представлений як угорець, що бореться у магнатській конфедерації. Його туга за батьківщиною дуже вдало передана в музиці. Спів героя витриманий в угорських мелодіях, а в хорах поляків, в’язнів на Камчатці, знаходимо переважно польські народні ритми, тому опера збудила сильне враження та була для нас дуже цікавою. Інструментовка цілої опери є мистецькою. Багата свіжістю та цікавими контрастами. Не дивно, що перший твір нашого композитора, який біля одинадцяти років виконується у Національному театрі Пешту, став улюбленою та найчисельнішою по відвідуванню оперою в Угорщині" (Dziennik Literacki, 1858, №1, 8).

Якщо, судячи з неприхованої критики безкомпромісного рецензента на адресу лемберзьких артистів та колективу, постановка, костюми, вокальні ансамблі, оркестр та солісти потребували значних зусиль диригента та композитора для досягнення мистецької злагодженості та переконливості виконання, то атмосфера, яка панувала в залі під час вистави та очевидні сценічні переваги і краса недавно збудованої грандіозної театральної споруди у Лемберзі здатні були принести митцям значні зручності та сатисфакцію. На момент відкриття (у 1842 році), за кількістю глядачів театр графа Скарбека у Лемберзі був третім після міланського "Ла Скала" та Дрезденського придворного драматичного театру, а за площею забудови становив найбільшу театральну споруду Європи. Будівля театру була вирішена у стилі віденського класицизму та могла вмістити 1700 осіб. Головний внутрішній простір творився великою квадратною сценою (20,85 x 20,85 м) та підковоподібною глядацькою залою (20 x 18,80 м) з п’ятьма ярусами-балконами. Зручність перегляду вистав забезпечували 54 ложі, оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Інтер’єр залу був вирішений у світло-кремовій гамі зі сріблястими оздобами та світло-блакитною завісою сцени (Андрій Мацяк, 2012, 11).

Яскравий успіх інструментальних концертів братів Допплерів, якісні та сприятливі умови для постановок сценічних композицій у театрі Львова, патріотичні мотиви та родинні зв’язки Франца та Карла сприяли подальшим тісним контактам музикантів з мистецькою громадськістю міста. Усього за три місяці після постановки "Графа Беньовського" брати знову відвідали Лемберг з новою інструментальною програмою, а 16 січня 1864 року у театрі Скарбека була поставлена ще одна не менш успішна сценічна композиція Допплера – опера "Ванда" (Gazeta Lwowska, 1864, №12, 48).   Німецькомовні видання стверджували, що опера отримала багато схвальних відгуків критиків та журналістів (Niederrheinische Musik-Zeitung für Kunstfreunde und Künstler, Köln, 1862, №45, 356-357). Францу Допплеру вдавалося майстерно втілювати національний колорит у своїх угорських, польських чи німецьких операх, що перетворювало для слухачів музичне свято в патріотичну маніфестацію. Неодноразово про це згадує і сам композитор у своїх листах (Stepper, Stuttgart, 1979, 25). Зі щирим захватом "Ванду"  приймали у польських містах: "Дійсно, кілька тижнів перед касою польського театру панував натовп. "Ванда" переповнила приміщення публікою... На виставі панував урочистий настрій між слухачами. Артисти відчували композитора, розуміли його, тому їхній спів зворушував публіку і викликав справжнє захоплення" (Echo Muzyczne, Teatralne i Artystyczne, 1898, №52(795), 628). За даними Якуба Роллауера (JakóbRollauer) опера отримала тривалий успіх у Галичині та Польщі (Rollauer, Pamiętnik Literacki, 1933, Tom 30, Nr ¼, 582-583). Наступні постановки опери відбулися у Львові 10 грудня 1874 року, у Познані – у 1878-1879 роках, у Варшаві – 1908 року (Pepłowski, Lwów, 1889, 360; Dziennik Polski, 1874, №283, 3).

Гастрольні заходи братів Допплерів у Львові сприяли формуванню стійкого зацікавлення місцевої преси успіхами музикантів. Із часу перших постановок опери Франца Допплера у місті, газети не пропускали жодної важливої події у житті митців, не забуваючи нагадувати читачам про походження та тісні контакти флейтистів та композиторів з Галичиною. Лише протягом 1858 року "Rozmaitości" намагалися дослідити ступінь зв’язку артистів з краєм, а "Ruch Muzyczny" вітав у січні Карла Допплера з отриманням нагороди за написання музики до поезії "Hofindal", стежив за змінами у професійній кар’єрі братів та щиро радів успішній постановці опери "Ілька" Франца Допплера у Ганновері у грудні того року. Увага до творчості музикантів не згасала і в наступні десятиліття.

Педагогічна праця Франца Допплера у Пешті та Відні дозволила йому підготувати професійних наступників: Шандора Ніколіча (1834-1895) – концертмейстера групи флейт Національного театру у Пешті; Романа Кукулу – першого флейтиста оркестру Придворного оперного театру у Відні та професора флейти у консерваторії Відня (1882-1914); Антона Шпатта (1860-1919) – першого флейтиста театрального оркестру та професора консерваторії Галицького музичного товариства у Львові (1895-1919).