Залізничний вокзал "Підзамче"

Залізнична станція "Підзамче" постала у 1869 р., коли вздовж північних схилів Високого Замку пролягла колія напрямку Львів – Броди. Місце розташування станційної будівлі обрали невипадково. Викуп землі під будівництво колії спричинив значне підвищення цін на землю вздовж залізниці. Тож з метою економії коштів споруду збудували на території північної частини колишнього Папарівського цвинтаря, закритого в 1856 р. Окрім цього, станція і залізниця поглинула вуличку Студенну, якою колись піднімалися на Високий Замок. Від неї залишився тільки початок, і до 1970-х років цей фрагмент колишньої вулиці зберігав давню назву Студенна (Studenna), а від 1946 р. був перейменований у вул. Криничну). Згодом цей відрізок приєднали до вулиці Огіркової.

Станційний комплекс та залізниця майже повністю перекрили доступ до Замкової гори з боку вулиці Б. Хмельницького. Втім, після прокладення залізничної колії під нею зберігся давній підземний хід до Високого Замку. Вхід до тунелю виявили у 1900 р. під час ремонтних робіт на розі вулиць Б. Хмельницького та Гайдамацької (Jaworski, 74).

Споруду станції кілька разів перебудовували. Після реконструкцій у 1890-х роках та в 1908 р. будівля ще зберігала неоренесансну стилістику, однак зміни та перебудови у 1950-х та 2000-х роках вже не дають нам змоги чітко уявити оригінальний вигляд.

Для місцевих жителів залізнична станція завжди була цінним матеріальним ресурсом. Польський соціаліст Броніслав Лотоцький описує у своїх спогадах дитячий досвід мешкання поблизу станції в роки Першої світової війни:

 "Банда ділилася на менші групи. Я ходив разом з чотирма іншими хлопцями. Тереном нашої діяльності був вокзал на Підзамчі. На коліях ми збирали вугілля чи картоплю, але збиралося не лише зі землі. Було й так, що двоє вилазили на вагони і скидали все, що попало в руки, а інші визу збирали. Часом машиніст або кочегар скидав нам кілька брил вугілля, а якщо траплялося, що машиніст жив поблизу, то давав і кілька шматків вугілля, які потрібно було занести йому додому, а згодом давав вугілля нам — уже як чесно зароблене. Так добре, однак, було лише тоді, коли паротяги зупинялися на станції "Підзамче". (...)

Більшими бандами робили наскоки на фури, що виїжджали зі станції. Двоє йшли по різні боки воза й задиралися до фірмана. Той свистав батогом, а троє чи четверо накидалися на віз і викидали що вдасться: вугілля, капусту, брили кам'яної солі" (Łotocki, 1907–1944, 8).

Таку саму практику, коли діти заробляли гроші на території станції, проте вже в роки після Другої світової війни, описують сучасні мешканці Підзамча:

"Р: ...з-заді, з тої сторони, то в п'ятдесятих роках, там було "вторчормет", "вторкольормет", як то "вторсировина"?
Р2: "Утильсирьйо".
Р: Во, во, "утильсирьйо, чи "вторсировина". Отам то було то всьо. І підзамчівська та станція вантажна.
Р2: Грузова, та.
Р: А потім ті всі організації, вони були дрібненькі, дрібненькі, то таке всьо було, бо я по тих, по тій території ходив, то я то знаю. Я на Старе Знесення ходив, прямо туда перехід був, то я знаю то. Потім то всьо почали розселюватися, "чормет".
І: А в яких роках то всьо почали забирати?
Р: Приблизно десь п'ятдесят п'ятий рік.
Р: Я знаю, що ми, діти, дітлахи, що мали там, то збирали навіть кості такі. Великі кості, з худоби чи що, збирали. Тоді "вторсировина" приймала ті кості. Знаходили, ті копійки одну до другої, там вже получилося, вже якісь копійки були. І так само метал, от, "вторчормет" був. Потім, ще до того часу, як заводу, алмазному заводу віддали ту територію, там була барахолка".

Зі спогадів маємо інформацію, що в повоєнні роки станція "Підзамче" використовувалася як своєрідний ринок без посередників:

"Тоді не було тут того базару. На Рогатці був базар. От. Отой базарчик був. Хороший. Він недорогий. І ми більше підходили до поїзда. От селяни, як приїжджали, ми в них масло купляли, яйця, м'ясо. Ми до селян до поїзда підходили".

Станція була також своєрідним соціальним центром усієї дільниці. Увагу дорослих більше привертали пивні "забігайлівки", розташовані на площі перед вокзалом, а діти захоплювалися фонтаном:

"Підзамче Підзамчем, то що на поїзд там тойво ходили, не було там ні тих ресторанів, ні тих кафе. Була там одна забігаловка з тим пивом, то там вічно билися, дерлися, що на поїзд ішли. Трохи там понапивалися мужики, то там дерлися. То ми могли піти подивитися, що там робиться (сміється), а так, бо було інтересно дітискам".

"Тут наш район, на Підзамче там є фонтан. Він до сих пір є, старий. Ви не бачили на Підзамче?
І.: Біля...?
Р.: Я Вам покажу. Біля зупинки трамваю, там є.
І.: Ага, знаю!
Р.: От ми раньше там і купалися, і... Як раньше? Вода була постійно. Так, що діти... Тіпа, як басейн".