Синагога Якуба Глянцера

Синагога Якуба Глянцера на вулиці Вугільній — єдина єврейська храмова будівля на Краківському передмісті, яка пережила німецьку окупацію та збереглася до нашого часу. Синагогу збудували львівські хасиди в 1844 р. Історія її зведення та відкриття репрезентує нам усю складність ситуації, в якій хасиди та ортодоксальні євреї Львові опинилися з приходом австрійської влади. Ідея заснування нової хасидської синагоги, за переказами, належала цадику з Комарно, а відповідальним за її будівництво став львівський купець і голова хасидської громади Якуб Глянцер. У 1840 р. Глянцер викупив ділянку на вулиці Вугільній разом зі старим будинком, у якому з надією на невідкладне будівництво нового храму відразу почали проводити зібрання школи Талмуд-Тори нової хасидської течії "Хасідім". Однак ці зібрання викликали невдоволення євреїв-прогресистів, прихильників ідей єврейського просвітництва. Вони почали надсилати скарги до магістрату, адже після 1823 р. австрійці заборонили євреям молитися в приватних будинках. Аби відкупитися від опонентів, Глянцерові довелося виділити певні кошти на будівництво прогресистської синагоги "Темпль". В 1844 р. завершилося будівництво синагоги на вулиці Вугільній — місця, де б хасиди могли збиратися легально. Проте представники прогресистського руху "Гаскала", в особі яких було репрезентовано серед євреїв Львова офіційну австрійську владу, відмовилися надати дозвіл на відкриття нового храму, аргументуючи тим, що синагога вийшла масштабнішою, ніж було заплановано. Будівля Глянцера на той час дійсно стала найбільшим єврейським храмом Краківського передмістя. Хоча цю роль "Гаскала" наперед призначила своїй синагозі "Темпль", яка досі перебувала в процесі будівництва. Дозвіл на відкриття синагоги на Вугільній Якуб Глянцер отримав лише у 1846 р. — після того, як вдруге пожертвував значні кошти на користь "Темплю".

На початку ХХ ст. синагога на Вугільній перейшла у власність єврейської спільноти Львова. Під час німецької окупації працівники ринку на площі св. Теодора використовували будівлю як торгівельний склад. Після війни у зайнятому радянськими військами Львові залишки єврейської спільноти гуртувалися довкола синагоги Глянцера як біля єдиного збереженого іудейського храму у цій частині міста. Вона стала місцем зібрань новоутвореної "Добровільної спільноти Єврейської громади м. Львова". Згідно зі звітами, щоденно синагогу відвідувало 45–50 осіб, а в святкові дні — 1000–1200 осіб (Гельстон, 2009). У радянському Львові активне культурне життя євреїв сприймалося як виклик соціалістичній системі. Близькість синагоги Глянцера до ринку на площі св. Теодора викликала асоціації причетності її відвідувачів до спекулятивних оборудок, їх колективно засуджували або звільняли з місця праці. Активних діячів заарештовували або відсторонювали від діяльності при синагозі (Гельстон, 2009). У перші роки "хрущовської відлиги" ситуація довкола синагоги дещо нейтралізувалася. Спільноті навіть вдалося отримати в 1954 р. дозвіл на влаштування у храмі ритуальної лазні мікви та на випікання у міських пекарнях ритуального хліба маци. Синагогу на Вугільній відвідували сотні приїжджих з інших міст Західної України, де не збереглися місцеві синагоги. Сюди спрямовувалися потоки допомоги від міжнародних єврейських організацій. Можливо, саме через ці обставини вже в 1961 р. синагогою та її відвідувачами знову зацікавилися відповідні органи. На членів спільноти чинили тиск, а згодом почалися арешти. Членів єврейської спільноти звинуватили у спекуляції валютою та золотом. У 1962 р. після показового процесу над "спекулянтами" єврейську громаду позбавили права на синагогу, передали її спортивній кафедрі Львівського поліграфічного інституту. Майно храму розподілили між львівськими музеями. У 1989 р. будівлю синагоги Глянцера передали Львівському товариству єврейської культури імені Шолом-Алейхема.