Зразкові будинки для робітників на Габріелівці

Вже наприкінці ХІХ ст. і архітектори, і чиновники, за прикладом західної Європи, переймалися умовами життя львівського пролетаріату. Серед спеціалістів розпочалися широкі дискусії про найкращий тип дешевого, але зручного житла для робітників. У результаті справа дійшла навіть до конкретних проектувальних ініціатив. Утім, усе цим і обмежилося, а робітничі містечка, пристосовані до місцевого клімату так і залишилися на папері. Причин цього можна назвати багато. Найголовніша — неповноцінність львівської промисловості. З одного боку, були різноманітні фабрики, були люди, що там працювали і потребували кращих умов життя. З іншого — порівняно з індустріалізованою Західною Європою, нужденних робітників усе ж таки було замало, щоб дійсно розпочати масове будівництво соціального житла. Це не означало, що загалом у Львові було мало бідняків — приміром, серед мешканців Підзамча вони переважали. Їх було більш ніж достатньо, особливо якщо врахувати, що Львів за кількістю населення був одним з найбільших міст Австро-Угорської імперії. Більше того, Львів "славився" своєю тіснявою та поганими житловими умовами нижчих верств населення, його називали "містом однокімнатних квартир". Однак містопланувальники та чиновники спрямовували свої погляди саме на фабричний пролетаріат, не звертаючи уваги на інші злиденні категорії населення. Ймовірно, далося взнаки бездумне переймання прикладу індустріалізованих міст Європи, де турбувалися про робітників, відтак львівські "батьки міста" теж прагнули турбуватися про робітників. У Львові ситуація була трохи іншою, і діяти тут потрібно було по-іншому.

Поодинокі проекти якісного житла для робітників все-таки були втілені і у Львові. Тут не було величезних індустріальних корпорацій, які б могли збудувати цілі житлові містечка для своїх працівників, як це практикувалося у "великій Польщі". Найкрупніші підприємства Львова — залізниця і трамвайна компанія, де працювало порівняно багато людей (на залізниці — кілька тисяч), стали першими і, на жаль, останніми забудовниками зразкових робітничих помешкань. На Підзамчі таким прикладом важливих соціальних трендів індустріальної епохи став житловий комплекс, зведений для робітників трамвайного депо на Габріелівці у 1910–1912 роках.

Початкові плани, втім, були значно грандіозніші, ніж будівництво двох величних будівель. Тутешні пустирі планували перетворити на новітній урбаністичний центр з відповідною інфраструктурою, що забезпечувало б його самодостатність. На жаль, задум не було втілено, адже невдовзі вибухнула Перша світова війна.