Вул. Зелена, 28 – житловий будинок

Вулиця Зелена — одна з основних транспортних магістралей Львова, яка простягається у південно-східному напрямі від вулиці Франка, через Старий Сихів і закінчується на виїзді з міста.  Її назва незмінна від останньої чверті XVII ст., бо проходила серед численних гаїв. Ще в середині XIX століття  була малонаселеною околицею, де посеред зелені стояли палаци графів Замойських, Яблоновських, Руссоцьких та інших. Формування забудови вулиці припадає на другу половину XIX століття. На Зеленій оселялися різні ремісники та мали тут свої майстерні.

Ділянка, на якій постав будинок №28, утворилася на початку ХІХ століття. Тоді вона мала велику площу та видовжену форму, підіймалася широкою смугою від вулиці Зеленої на південний захід до гори Яцка (сучасної вулиці Архипенка). З заходу з нею межували ґрунти Замойських, відтак Дідушицьких (Зелена, 24), а вище — Яблоновських, де пізніше розмістилися військові казарми. З присвоєнням конскрипційної нумерації ділянка отримала номер 603 ¼ (карта 1802 року). Відтоді на ділянці стоїть будинок, що сьогодні має адресу Зелена, 26. Це була садиба із житловими та господарськими будівлями. Її власники впродовж існування змінювалися, але, як доносять архівні матеріяли, всі займалися випіканням хліба, для чого будували пекарські печі.

Найдавніший документ у будівельній справі кам'яниці №28 датований 1828 роком. Він стосується дерев'яної стайні, яку збудували тодішні власники ділянки, Анна Віттемберґ і Катерина Кройц, на її межі з ділянкою Замойських (під конскрипційним №759 ¼). 1842 року Алоїз Бєрнацький, власник одноповерхового будинку на цій ділянці, провів його реконструкцію, на що був представлений проєкт (ДАЛО 2/1/4105:125). 1851 року цей же Бернацький збудував пекарську піч (ДАЛО 2/1/4105:123). На 1850 рік власником ділянки віднотований Доменік Шалєр (Domenik Schaller). У 1869 році Шаллєр поставив піч у будинку з боку палацу що вже належав Дідушицьким. 1870 року ділянку придбала Текля Йорданова від Емілії Шалєрової, яка на той час овдовіла, про що свідчить контракт купівлі-продажу.

У 1873 році, як свідчить контракт купівлі-продажу, власниками садиби стали подружжя Ян і Маґдалена Деметери. 1874 року побудована мурована комора і пекарська піч в будівлі на межі з палацом Дідушицьких; проєкт печі виконав будівничий Александр Баранський (ДАЛО 2/1/4105). Густий дим від кількох пекарських печей та з пральні, яка була влаштована в садибі Деметера, не давали спокою сусідові, графу Маврицію Дідушицькому, надвірному раднику, який на початку 1870-х придбав палац у Замойських. Дідушицький неодноразово звертався до маґістрату в справі поліційної безпеки з приводу неякісних коминів у протипожежній стіні двоповерхового під ґонтами будинку №26, що був у власності Барбари, а від 1873 року — Деметерів. Інші прикрощі для всіх мешканців цієї частини Зеленої йшли від сусідства з військовими казармами на площі Яблоновських. Там були розквартировані три батальйони, а їхня "клоачна яма" розміщувалася саме на межі садибних ділянок — у цей час ще не було централізованих каналізацій.

У 1880 році Ян Деметер овдовів, залишившись з п'ятьма неповнолітніми дітьми (Ян, Мар'яна, Юзеф, Міхал і Кароль), між ними він розділив половину своєї землі.

На кінець XIX початок XX ст. припадає період великої розбудови Львова. Прокладаються нові вулиці з чиншовою забудовою чи цілі нові райони з садибними будинками. Ян Деметер вирішив забудувати свій великий лан №603 ¼ — очевидно, з метою заробітку. 1901 року з цією ідеєю він звернувся до маґістрату. Власник отримав дозвіл на прокладення нової вулиці на своїй довгій ділянці. Проєкт вулиці довжиною 368,4 м та шириною 13,0 м виконав інженер Юзеф Єґерман (Józef Jägermann) (ДАЛО 2/1/4105:119). Вона пройшла по східній межі Деметерового лану і з'єднала вулиці Зелену і Св. Яцка (сучасна Архипенка). У 1901 року розроблений проєкт розпарцелювання лану №603 ¼ на окремі будівельні парцелі під подальшу забудову. З парного боку вулиці їм присвоїли "ґрунтові" номери №№ 428/2 – 428/19 і №№ 428/1, 428/20, які призначили під суцільну забудову.

У 1905 році, на підставі ухвали від 1901 року, представленого проєкту та сплачених коштів, Ян Деметер отримав від маґістрату дозвіл на відкриття нової вулиці під назвою Гетьмана Тарновського, а також на будівництво тут нових кам'яниць згідно з представленими проєктами.

Для проведення робіт Ян Деметер взяв під заставу позику в сумі 33 790 крон від Крайового Банку, заставивши три виділених зі свого ґрунту парцелі (428/17, 428/18, 428/19). Грошові операції він здійснював через свого уповноваженого представника Броніслава Осташевського.

Забудова парцель велася власниками під міським наглядом — одночасно з прокладенням вздовж розпланованої вулиці каналу. Вулицю та каналізаційний канал довжиною 100 м, Деметери виконували своїми коштами. Бетонні роботи здійснювала львівська фірма Giovanni Zuliani i Syn, перша крайова фабрика цементних виробів та підприємство бетонних будівель.

Придбавши ділянки на новопрокладеній вулиці, власники мусили внести до міської каси плату за будову кам'яниць та використання каналу. Це, очевидно, були заможні львів'яни, котрі замовляли проєкти своїх кам'яниць відомим архітекторам та скульпторам. Так, на ґрунтових парцелях №№ 428/5, 428/6 у 1908 р. дві триповерхові чиншові кам'яниці звели Леонард і Маґдалена Бізанци (ДАЛО 2/1/4105:96-98). 

Після смерти Яна Деметера нерухомість була поділена між його дітьми — синами Яном Зиґмунтом Казимиром, Юзефом і Міхалом, а також донькою Марією з Деметерів Ведронковою.

Велику ділянку № 860/1 кадастр. при вулиці Зеленій, на якій стояли старі будинки — одно- і двоповерховий, а також одноповерхова офіцина, Деметери залишили для власних кам'яниць, які почали будувати після розібрання старих будівель. Дозвіл від маґістрату на їх розбір отримав син Яна Деметера Міхал у 1908 році. Очевидно, що голова родини Ян Деметер, який фігурує у всіх документах, на той час відійшов у засвіти, а справу будівництва продовжив Міхал. 18 листопада 1909 року Міхал Деметер, відзначений власником будівельної парцелі № 860/1 кадастр. і ґрунтової № 428/2, виділених з реальности №603 ¼, отримав дозвіл на будівництво двох чиншових кам'яниць: чотириповерхової наріжної на Зеленій, 28 і прилеглої триповерхової — на Тарнавського, 4. У 1909 році проєктb кам'яниць розробив тоді ще молодий архітектор Петро Тарнавецький (PiotrTarnawiecki).

Деметерівські кам'яниці були зведені у 1910 році. Того ж року Міхал Деметер отримав дозвіл на заселення будинку на Зеленій, 28. Фасади кам'яниці щедро оздобили скульптурною пластикою, на еркері помістили барельєф "Коронування Діви Марії".

У 1914-1915 роках, під час окупації Львова російськими військами, в кам'яниці Деметерів розмістилася одна з одинадцяти безкоштовних кухонь для населення міста, організованих командуванням армії. Від 1950-х років тут діяв магазин "Гастроном" та перукарня, від 1990-х частину приміщень на партері займає зооветеринарний магазин та ветеринарна аптека (від вул. Тарнавського). Від 2008 року приміщення колишнього "Гастроному" зайняло відділення ПАТ "КБ «Надра»". В приміщеннях від вул. Зеленої розміщена перукарня (праворуч від входу) та кафе Galileo — ліворуч. В будинку мешкав український історик та археограф Ярослав Дашкевич, а також має майстерню відомий львівський художник-вітражист Валерій Шаленко.