Вул. Вірменська, 04 – колишня кам'яниця Обухівська

ID: 2223

Цей будинок зберіг характер ренесансної забудови середмістя Львова з нашаруванням стильових рис XVIII–XIX ст. Зведений на початку XVII ст., залишався майже незмінним до сер. XIX ст. З 2008 р. велися реконструкційні роботи, сьогодні тут — готель "Рудольфо". Пам'ятка архітектури (ох.№1251).

Історія

Поч. XVII ст. — зведена двоповерхова кам'яниця.
1848 — будівля сильно пошкоджена пожежею.
1850 — проведені ремонтно-реконструкційні роботи
1876 —ґонтовий дах замінений бляшаним, влаштований світловий ліхтар над сходами
1947 — пристосування приміщень партеру під житло. В будинку помістили 13 помешкань.
2008 — почали реконструкційні роботи із пристосуванням кам'яниці під готель (арх. Зиновій Лагуш, Ярослав Мартинюк).

Кам'яниця під №4 розміщена на парцелі нижньої вул. Вірменської. Ця частина вулиці згадується вже у 1444 р. як вул. Пекарська. З верхньою частиною – вул. Вірменською – вона з'єднувалася Вірменськими воротами. Від 1792 р. вул. Пекарська називалася Академічною або Університетською — від розташованого поруч Університету, який згорів під час пожежі 1848 р. А 1871 р. нижня і верхня частини вулиці об'єдналися під спільною назвою Вірменська.

Кам'яниця збудована на початку XVII ст. на парцелі розпланування магдебурзького міста у XIV ст. Спочатку була двоповерховою. Сучасний будинок постав на місці попереднього, причому зберігає первісний напрям вуличної мережі середмістя. У шосових книгах за 1621–1767 рр. кам'яниця називається Обухівською (Obuchowska). До середини XIX ст. вона майже не змінювалася. 1848 р. була сильно пошкоджена пожежею під час артилерійського обстрілу університету 2 листопада (події "Весни Народів"). 1850 р. тодішні власники кам'яниці Владислав Жарський та Мартина з Нижкоровських (Żarski) провели відновлювальні роботи з реконструкцією. Тоді надбудували третій поверх, а фасад отримав архітектурний вистрій із класицистичними елементами. У 1874 р. ті ж власники частину приміщень кам'яниці здавали Технічній академії.

Згідно з розпорядженням магістрату Львова про заміну займистих дахів на вогнетривкі, 1876 р. ґонтову покрівлю даху замінили на бляшану, влаштувавши у верхній частині чільного фасаду горищні віконця. Тоді ж влаштували світловий ліхтар над сходовою кліткою. 1902 р., після смерті Жарських, розпорядниця їхнього спадку Марія Могильницька (Mogilnicka) передала право адміністрування кам'яницею Францішці Буйновській (FranciszkaBujnowska). Буйновська провела частковий ремонт у подвір'ї, зокрема, побілила дворові фасади і клозети. Після того кам'яниця перейшла у власність юдеїв Натана і Ґені Бойків (Nathan, GeniaBoyko). Нові власники адаптували приміщення першого поверху під крамницю з ванною для живої риби. Проект реконструкції розробив архітектор Генрик Орлеан (Orlean) у 1909 р. У "чільній ізбі" розібрали склепіння, на що різко негативно відреагувало Ґроно Консерваторів (GronoKonserwatorskie). У міжвоєнний період одне з приміщень кам'яниці винаймав Барух Горн (BaruchHorn) під майстерню капелюхів.

У радянські часи цілий будинок був житловим — у ньому утворили 13 помешкань. Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 р. кам'яниця включили до Національного реєстру пам'яток під ох. №1251

У часи Незалежності будинок включили у перелік урядової "Програми збереження житлового фонду у центральній частині Львова на період 1997–2007 рр." Квартал між вулицями Шевською, Театральною, Вірменською і Краківською (під №1) був визначений під першочергову реконструкцію. Комплексний проект реставрації кварталу опрацювали у Інституті "Укрзахідпроектреставрація", зокрема архітекторкою Уляною Піхурко. 1998 р. провели архітектурно-археологічні обміри (архітекторка Наталя Ткаченко) та розробили ескізний проект реставрації (архітектор Віктор Рогозов, інженери Володимир Сіверс і Олександр Беспалов). 2008 р. кам'яниця перейшла у власність Франца Пісека. Від 2008 р. на кам'яниці велися роботи з реконструкції із пристосуванням під готель та кафе у пивницях і на партері за проектом, розробленим в Інституті "Укрзахідпроектреставрація" архітекторами Зиновієм Лагушем та Ярославом Мартинюком. Згідно з проектом, у будинку замінили всі дерев'яні перекриття на залізобетонні, над офіцинами додали два поверхи із мезоніном; дах кам'яниці змінили на високий мансардний.

Архітектура

Будинок розміщений на вузькій парцелі північно-західного кварталу середмістя, обмеженого вулицями Краківською, Шевською, Театральною і Вірменською. Кам'яниця органічно вписана у рядову забудову вулиці Вірменської, вирізняючись ескарпованим і обличкованим тесаними білокам'яними блоками фасадом.

Будинок споруджений на місці давнішого, мурований з бутового каменю та цегли, на кам'яних фундаментах, із використанням білокам'яних елементів, із пивницями та двосхилим дахом. У плані займає видовжену у глибину невелику прямокутну парцелю. Складається з чільної кам'яниці та двох офіцин, що прилягають до східного і західного межових мурів, які творять невеличке прямокутне подвір'я.

Чільний фасад асиметричний, тривіконний, із входом, розташованим на середній осі (первісно на крайній осі справа), увінчаний профільованим карнизом. Вікна з прямокутними перемичками, обрамлені, з профільованими лінійними сандриками. Вікно (тепер двері) на партері сегментне, вхід прямокутний. Портал брами з трицентровим завершенням, сформований із тесаних білокам'яних блоків. Перший і другий поверхи чільного фасаду обличковані тесаним білим каменем, ескарповані (підсилені як контрфорсами) та підкреслені карнизом, що продовжує сандрики вікон другого поверху. Середня вісь над входом підкреслена класицистичним балконом із металевою огорожею, на білокам'яних консолях. Вхідні двері ковані.

Кам'яниця зберегла характерну для середньовічного Львова розпланувальну структуру: дводільну, тритрактову з широкими сіньми-проїздом на крайній осі, перекритим бочковим склепінням із розпалубками. Приміщення т. зв. "чільної ізби" перекривалося пласким перекриттям по дерев'яних балках, що тепер замінені на залізобетонні; як і усі міжповерхові перекриття — раніше дерев'яні (тепер залізобетонні) стелі. Пивниці — з двох камер, перекриті кам'яними бочковими склепіннями з розпалубками, із завантажувальними отворами. Сходи будинку — тримаршові, дерев'яні на дерев'яній тятиві, з балясин та різьблених стовпців XIX ст. Сходову клітку освітлює світловий ліхтар. Дах будинку — двосхилий, з дерев'яною кроквяно-балковою системою, вкритий бляхою.

Пам'ятка зберігає характер середміської ренесансної кам'яниці з нашаруванням стильових рис XVIII–XIX ст.

Персоналії

Олександр Беспалов — інженер-конструктор Інституту "Укрзахідпроектреставрація", співавтор ескізного проекту реставрації кам'яниці 1998 р.
Натан і Ґеня Бойки (Natan, Genia Boyko) — власники кам'яниці, які адаптували партер під торгові приміщення з ванною для живої риби.
Барух Горн (Baruch Horn) — орендар приміщення кам'яниці під майстерню капелюхів у міжвоєнний час.
Владислав Жарський (Władysław Żarski) — співвласник кам'яниці, співзамовник її реконструкції 1850 р.
Мартина Жарська з Нижкоровських (Martyna ŻarskazNiżkorowskich) — співвласниця кам'яниці, та співзамовниця реконструкції 1850 р.
Зиновій Лагуш — архітектор Інституту "Укрзахідпроектреставрація", співавтор проекту реконструкції.
Ярослав Мартинюк — архітектор Інституту "Укрзахідпроектреставрація", співавтор проекту реконструкції.
Марія Могильницька (Maria Mogilnicka) — розпорядниця спадку після смерті Жарських 1902 р.
Францішка Буйновська (Franciszka Bujnowska) — адміністраторка кам'яниці, яка провела частковий ремонт.
Генрик Орлеан (Henryk Orlean) — архітектор, автор проекту реконструкці' 1909 р.
Франц Пісек — власник кам'яниці від 2008 р.
Уляна Піхурко — архітекторка Інституту "Укрзахідпроектреставрація", авторка комплексного проекту реставрації кварталу.
Віктор Рогозов — архітектор Інституту "Укрзахідпроектреставрація", автор Ескізного проекту реставрації кам'яниці 1998 р.
Володимир Сіверс — інженер-конструктор Інституту "Укрзахідпроектреставрація", співавтор Ескізного проекту реставрації кам'яниці 1998 р.
Наталія Ткаченко — архітекторка Інституту "Укрзахідпроектреставрація", авторка архітектурно-археологічних обмірів кам'яниці, проведених 1998 р.

Джерела

Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/1184.
Науково-технічний архів ДП Інститут "Укрзахідпроектреставрація", Л-64, Л-350.
Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829
Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (Lwów, 1902).
Skorowidz nowych i dawnych numerów realności (Lwów, 1872).
Борис Мельник, Довідник перейменувань вулиць і площ Львова (Львів: Видавництво Світ, 2001).
Борис Мельник, Наталія Шестакова, Кам'яниці Львівського середмістя, Наукові записки. Львівський історичний музей, 2008, Випуск XII, 133-158.
Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Львів: Піраміда, 2003).
Памятники градостроительства и архитектуры УССР, Т. 3 (Київ: Будивэльнык, 1985), 62.
Роман Могитич, "Архітектура і містобудування доби середньовіччя (XIII – поч. XIV ст.)", Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008).

Авторка опису — Оксана Бойко
Редактор — Ігор Жук
Літературна редакторка — Юлія Павлишин