...

Вул. Вірменська, 27 – житловий будинок

ID: 2457

Це — пізньобарокова кам'яниця, збудована 1783 р. на місці двох середньовічних. Під час реконструкції 1807 р. за проектом Фридерика Пахмана отримала неоренесансний архітектурний вистрій. Пам'ятка архітектури (Ох. №25-М). Раніше тут розміщувалися "Просвіта", фабрика дзеркал, а сьогодні — Львівське навчально-методичне відділення Інституту підготовки кадрів промисловості та кафе "Спіжарка".

Історія

XVII ст. —тутспоруджені дві ренесансні кам'яниці: двоповерхова Тарафацька та одноповерхова Манчуківська.
1783 — зведена чотириповерхова пізньобарокова кам'яниця на старих фундаментах і пивницях.
1807 — реконструкція кам'яниці, оздоблення фасаду в стилі неоренесансу.
1923 — реконструйовані виходки в подвір'ї, перероблене вікно на двері
1950-і — проведений ремонт, приміщення на 1-му поверсі пристосовані під житло.
2012 — на партері влаштовано кафе "Спіжарка", крайнє вікно справа перероблено на вхід.

Будинок розміщений у щільній забудові вул. Вірменської, однієї з найдовших вулиць середмістя. Перша згадка про вірменську дільницю походить з 1394 р. Сучасний будинок постав на місці двох менших кам'яниць — Тарафацької (ліворуч), яка мала 6,85 м фасаду, і партерової Манчуківської/Манчукевичів (праворуч) шириною 11 м. Найдавніші архівні згадки про обидві походять з XVII ст. Манчуківська кам'яниця відзначена у магістратській книжці під роками 1630–1631 як Манчуківський дім. Тарафацька згадується 1640 р. У ліктьовому податку за 1767 р. на місці сучасного будинку №27 відзначені ще 2 кам'яниці під назвою Манчуківська і Тарафацьких (Могитич, 2009, 29).

Кам'яничка Тарафацька у II пол. XVIII ст. належала судді вірменської нації Гавриїлу Аракеловичу (Arakełowicz). Дружина покійного Гавриїла Аракеловича, Євфрозина, 1773 р. продала свою кам'яницю остринському старості, панцерному ротмістрові коронного війська Ігнатію Вороничу (IgnacyWoronicz) і його дружині Цецилії з Розвадовських (z Rozwadowskich) за 6500 золотих. Того ж року Воронич відкупив кам'яницю Манчукевичівську у вдови Єлизавети з Манчукевичів Яськевич (Jaśkiewicz), дружини Гавриїла Яськевича за 11500 золотих. Єлизавета Яськевич придбала цю кам'яницю 1764 р. у мінського підчашого Войцеха Ляховського (Lachowski).

Одна з кам'яниць Вороничів — Тарафацька — у 1780 р. "мала в собі пивничку і малий склепик на долі, на верхньому поверсі – одна велика кімната, на 2-му – одна кімната і друга маленька навпроти неї". У 1782 р. спалені під час пожежі 1778 р. кам'яниці – Манчукевичівську (конскрипційний №115) і Аракеловичів Тарафацьку (конскрипційний №116) – придбав на публічному аукціоні нотаріус Францішек Ксаверій Яськевич за 8105 золотих. Того ж року і за таку ж суму Яськевич відпродав обидві зруйновані кам'яниці фіскальному асесору Григорію Урановичу (Uranowicz). Уранович, член Львівського Ставропігійського братства (з 1778 р.), набувши дві кам'яниці Вороничів, у 1783 р. на старих фундаментах збудував нову — в характерному для того часу пізньобароковому стилі. Але в тилу будинків залишився незабудований ґрунт "до міського рову" (північного прясла міських укріплень). Цю вільну парцелю пропонували викупити стрілецькому братству і забудувати. У міській табулі 1788 р. записано, що Григорій Уранович на місці двох менших кам'яниць вимурував одну від фундаментів. Внизу на тилу була склеплена стайня на 6 коней. Згідно з оцінкою, яку провели архітектор Клеменс Фесінґер (Fessinger) і будівничий Яків Петровський (JakóbPiotrowski) 1788 р., вартість нового будівництва склала 52130 золотих.

Кам'яницю реконструювали на початку XIX ст. З того часу зберігся проект архітектора Фридерика Пахмана (Pachmann), датований 1807 р., на якому подано сучасний архітектурний вистрій будинку. Тоді фасад одягнули у виразний неоренесансний архітектурний вистрій.

У 1887 р. на 2-му ярусі кам'яниці розташовувалося товариство "Просвіта". У міжвоєнний період співвласниками кам'яниці були Марія Воленська (Wołeńska) і родина Свістерських (Świsterski): Казимир, Софія Анна і Станіслав. 1923 р. були реконструйовані виходки в подвір'ї, а також перероблене вікно на двері в робітні цукерні Едмунда Цибульського (Cybulski), розташованій у двоповерховому будинку (тепер це окремий будинок на вул. Лесі Українки, 30). 1928 р. співвласники кам'яниці отримали від магістрату вимогу відновити понищені і брудні чільний і дворовий фасади та офіцини. Це стосувалося також брами-сіней і сходової клітки. Однак, і у 1937 р. вимоги не були виконані.

У будинку розташовувалася фабрика дзеркал М. Бика (Byk), а сьогодні — Львівське навчально-методичне відділення Інституту підготовки кадрів промисловості. У 2012 р. крайнє вікно на першому поверсі справа переробили на вхід до нового кафе "Спіжарка".

Архітектура

Будинок чотириповерховий, розміщений у рядовій забудові вулиці. Збудований на видовженій у глибину парцелі, на фундаментах і пивницях двох ренесансних кам'яниць XVII ст. Мурований з цегли і каменю, на кам'яних фундаментах, отинькований, зі склепленими пивницями, цоколь — з тесаних білокам'яних блоків. У плані прямокутний, з вузькою чотириповерховою офіциною при західному межовому мурі.

Чільний фасад вирішений в стилі неоренесансу. Шестиосьовий, композиція асиметрична: ширший простінок, що розділяє 2 і 4 ритмічні віконні осі, опосередковано підкреслює давні кам'яниці (вужчу і ширшу), перебудовані в одну. Головний вхід, розташований на четвертій осі справа, оформлений простим білокам'яним порталом із сегментною перемичкою, акцентованою великим замковим каменем. У простінку між 3-ім і 4-им вікном 2-го поверху правої частини міститься сегментна ніша, в якій залишилися рештки від скульптури з невеликим хрестом у руці; на плиті під нішею — маскарон лева. Фасад завершений профільованим карнизом, по боках фланкований рустованими пілястрами, 1-й – 3-й поверхи рустовані. Партер, 2-й і 4-й поверхи підкреслені між'ярусними карнизами. Вікна оздоблені профільованими обрамленнями: на 2-му поверсі з трикутними сандриками, на 3-му – з лінійними, на 4-му – обрамлення із замковими каменями.

Кам'яниця зберегла об'ємно-планувальну структуру, характерну для кінця XVIII ст.: з вузькою-брамою-сіньми, з вузькою дерев'яною сходовою кліткою, розташованою між стінами з тилу. Міжповерхові перекриття — пласкі по дерев'яних балках, пивниці перекриті кам'яними склепіннями. Дах будинку — двосхилий, з дерев'яною кроквяно-балковою системою, вкритий бляхою.

Будинок зберіг характер пізньобарокової кам'яниці з нашаруванням неоренесансних стильових рис з поч. XIX ст.

Персоналії

Войцех Ляховський (Wojciech Lachowski) — мінський підчаший, власник кам'яниці Манчукевичівської до 1764 р.
Гавриїл Аракелович (Gabryel Arakełowicz) — вірменський суддя, власник кам'янички Тарафацької у II пол. XVIII ст.
Гавриїл Яськевич (Gabryel Jaśkiewicz) — покійний чоловік Єлизавети з Манчукевичів Яськевич.
Григорій Уранович (Uranowicz) — цісарсько-королівський фіскальний асесор, член Львівського Ставропігійського братства, який 1783 р. збудував нову кам'яницю на фундаментах придбаних двох зруйнованих кам'яниць.
Едмунд Цибульський (Edmund Cybulski) — власник робітні цукерні, розташованій у двоповерховому будинку на суч. вул. Лесі Українки, 30 – Вірменській, 27.
Євфрозина Аракелович (Arakełowicz) — дружина Гавриїла, власниця кам'янички Тарафацької до 1773 р.
Єлизавета з Манчукевичів Яськевич (Jaśkiewicz) — власниця кам'яниці Манчукевичівської у 1764–1773 рр.
Ігнатій Воронич (Ignacy Woronicz) — остринський староста, панцерний ротмістр коронного війська, власник кам'яниці Тарафацької з 1773 р.
Казимир Свістерський — співвласник кам'яниці
Клеменс Фесінґер (Klemens Fesinger) — львівський архітектор пізнього бароко, який провів оцінку збудованої 1783 р. нової кам'яниці.
М. Бик (M. Byk) — власник фабрики дзеркал, що розташовувалася в кам'яниці на вул. Вірменській, 27.
Марія Воленська (Maria Woleńska) — співвласниця кам'яниці.
Софія Анна Свістерська (Świsterska) — співвласниця кам'яниці.
Станіслав Свістерський (Stanisław Świsterski) — співвласник кам'яниці. 
Францішек Ксаверій Яськевич (Franciscus Xaverius Jaśkiewicz) — нотаріус, який 1782 р. ротдбав на аукціоні зруйновані пожежею Манчукевичівську і Аракеловичів кам'яниці. 
Фридерик Пахманн (Fryderyk Pachmann) — архітектор, який 1807 р. виконав проект реконструкції кам'яниці, надавши їй сучасного вигляду
Цецилія з Розвадовських Воронич (Cecylia z Rozwadowskich Woronicz) — дружина Ігнатія Воронича, власниця кам'яниці Тарафацької з 1773 р.
Яків Петровський (JakóPiotrowski) — будівничий, який провів оцінку збудованої 1783 р. кам'яниці.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/1204.
  2. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829.
  3. Вуйцик Володимир, "З історії кам'яниць вулиці Вірменської. Будинок №27"_ Leopolitana II, (Львів: Класика, 2012).
  4. Капраль Мирон, Національні громади Львова ХVІ–ХVІІІ ст. (Львів, 2003).
  5. Кос Ганна, "З історії забудови Вірменської вулиці у Львові", Записки НТШ, 1998, Т. 127.
  6. Липка Роман, Ансамбль вулиці Вірменської (Львів: Каменяр, 1983).
  7. Мельник Б., Шестакова Н., Кам'яниці Львівського середмістя, "Наукові записки. Львівський історичний музей", 2008, Випуск XII, 133-158.
  8. Могитич Роман, "Архітектура і містобудування доби середньовіччя (XIII – поч. XIV ст.)", Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008).
  9. Могитич Роман, "Ліктьовий податок", Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 2009, Ч. 19.
Авторка опису — Оксана Бойко
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення