Вул. Вірменська, 14 – колишня кам'яниця Вартановичівська (Бернатовичівська)

ID: 2456

Чотириповерховий житловий будинок зберіг характер середміської ренесансної кам'яниці з нашаруванням стильових рис XVII–XIX ст. Пов'язаний з відомими львівськими митцями, які у ньому мешкали: архітектор Петро Полейовський, скульптор Антон Осинський, художник Матвій Міллер, історик Денис Зубрицький. Пам'ятка архітектури (Ох. №22-М).

Історія

XVII ст. — споруджена двоповерхова кам'яниця.
Кін. XVIII ст. – двоповерхова кам'яниця перебудована на триповерхову.
1869 — надбудований четвертий поверх.
1911 — реконструкція сходової клітки на залізобетонну; влаштування на дворовому фасаді балконів.
1935 — реконструкція кам'яниці з покращенням житлових умов.
1950-і —капітальний ремонт.

Будинок розміщений у щільній забудові вул. Вірменської. Вулиця розпланована одночасно з формуванням середньовічного міста в межах його оборонних мурів і була заселена вірменами, які з'явилися у Львові ще в часи князювання Льва Даниловича. Це одна з найдовших вулиць середмістя. Вона починалася від вул. Краківської і впиралася у забудову Домініканського монастиря, не маючи вільного виходу. Перша згадка про вірменську дільницю належить до 1394 р. В назвах кам'яниць зафіксовані імена вірменських родин. Найдавніша архівна згадка про кам'яницю №14 на вул. Вірменській походить з 1638 р. під назвою Сааковичів — від імені її власника Саака Вартановича (Wartanowicz). В шосових книгах та судових документах кам'яниця називається Вартановичівською (1639–1659, 1705–1740), а також Кшиштофа Вартановича (1660–1704). У ліктьовому податку за 1767 р. відзначена під назвою Бернатовичівська (Bernatowiczowska).

Сучасний будинок є результатом кількох будівельних періодів. Давня кам'яниця що походила з XVII ст. і, згідно з документами, на 1712 р. мала дуже малий поверх, тобто була двоповерховою з низьким 2-м поверхом. У другій половині XVIII ст. була ґрунтовно перебудована. У просторово-планувальній структурі стара кам'яниця була дводільною і двотрактовою, перебудована стала тридільною і тритрактовою. Кам'яниця належала Вірменському братству Св. Григорія Просвітителя. Мешкали тут різні містяни, у другій половині XVIII ст. тут жили відомий львівський скульптор Антон Осинський (Osiński) та архітектор Петро Полейовський (PiotrPołejowski) — до побудови свого дому на протилежному боці вулиці – Вірменська, 13. До 1765 р. будинок був у власності купці та провізори Св. Григорія Просвітителя — Антон Глушкевич, Петро Авґустинович та Стефан Богданович. Останні за 8 тис. зол. продали кам'яницю Бернатовичівську художнику Матвію Міллеру (Miller) і його дружині Розалії Осинській, яка була сестрою архітектора Полейовського. 1774 р. Міллер перебрався звідси до кам'яниці Давидовичівської на вул. Вірменській, 33. Після смерті Розалії Осинської (1793) її дочка Софія Кемпська (Kempska) разом із сестрою Катериною Ратинською (Ratyńska) продали кам'яницю своєму братові Мартинові Осинському. Не виключено, що саме Мартин Осинський ґрунтовно перебудував будинок на триповерховий. 1840 р. будинок став власністю українського історика Дениса Зубрицького. Дочка Зубрицького, Станіслава, яка жила в Кракові, перед смертю записала свою львівську кам'яницю греко-католицькій капітулі з умовою, що дохід з неї буде йти на виховання дівчат. Бібліотеку Зубрицька заповіла історику Антону Петрушевичу.

Архівна будівельна справа Бернатовичівської кам'яниці починається 1866 р. (ДАЛО 2/1/192). Згідно з документами, у той час будинок був у неналежному стані, зокрема вимагав ремонту вінцевий карниз. Оскільки у приміщеннях першого поверху планували розмістити крамниці, 1867 р. був даний дозвіл на переробку партерного вікна на двері. 1869 р. Станіслава Зубрицька надбудувала четвертий поверх за проектом, розробленим 1868 р. будівничим Йозефом Мюелем (Josef Mühel). Реконструйовану кам'яницю вкрили дахом, значно нижчим від попереднього – з заломом, вкритого ґонтами, гребінь якого сягав нового. Вхід влаштували на крайній правій осі. 1900 р. у партерному приміщенні влаштували крамницю, переробивши ще одне вікно на двері. Тодішня власниця кам'яниці Анеля Фелінська (Aniela Felińska) домагалася у магістрату зміни неестетичного кольорового пофарбування фасаду. 1910 р. кам'яниця перейшла у власність юдея Менделя Герша Шапіро (Mendel Hersch Schapiro), який влаштував крамниці з окремими входами у всіх трьох партерних приміщеннях, а у пивницях — склади. Під час виконання адаптаційних робіт Шапіро отримав від Ґрона Консерваторів (Grono Konserwatorskie) припис про збереження склепінь в пивницях. 1911 р. будівельний майстер Ян Островський (Ostrowski) провів реконструкцію сходової клітки, застосувавши металеві конструкції. Тоді на східному дворовому фасаді влаштували балкони з входами до помешкань. 1935 р. кам'яниця реконструювали за проектом, розробленим архітектором Соломоном Кайлем (Salomon Keil). Роботи стосувалися перепланування помешкань, були влаштовані перегородки. В радянський період був проведений капітальний ремонт, у партерних приміщеннях влаштували житло, переробивши входові прорізи на вікна, а високий цоколь обличкували керамічною плиткою.

Архітектура

Будинок споруджений на видовженій у глибину невеликій парцелі, на фундаментах і пивницях середньовічної ренесансної кам'яниці XVII ст. Чотириповерховий, мурований з цегли і каменю на кам'яних фундаментах, отинькований, зі склепленими пивницями. На парцелі розміщені Г-подібна у плані кам'яниця (габаритні розміри – 12х16 м) та невеличке відгороджене подвір'я.

Чільний фасад кам’яниці чотириосьовий, з двома парами різної ширини вікон. Вхід розміщений на другій осі зліва. Оздоблення фасаду вирізняється аскетичністю. Застосоване горизонтальне членування карнизами, партер підкреслений дощатим рустом та надбудований 4-й поверх. Вікна з прямокутними перемичками, в профільованих обрамленнях (на 3-му поверсі з замковими каменями), з підвіконними поличками, на 2-му поверсі — з профільованими лінійними сандриками. Вхідні двері металеві, ковані, строгого вирішення, двостулкові, засклені та заґратовані. Тильні фасади гладкі, з прямокутними вікнами, залізобетонними балконами з простим металевим огородженням.

У своїй основі кам'яниця зберегла характерну для середньовічного Львова тридільну, тритрактову розпланувальну структуру. Передній тракт первісно складався з брами-сіней, перекритої склепінням, та "чільної ізби". У другому тракті пізніше виділена сходова клітка, у третьому — "тильна ізба". Приміщення т.зв. "чільної ізби" перекрите пласким перекриттям по дерев'яних балках. Всі міжповерхові перекриття — також пласкі дерев'яні стелі. Пивниці 1-го тракту складаються з трьох камер, перекриті кам'яними сегментними склепіннями. Сходи будинку тримаршові, залізобетонні, з металевим простим огородженням. Дах будинку двосхилий, з дерев'яною кроквяно-балковою системою, вкритий бляхою.

Будинок зберіг характер середміської ренесансної кам'яниці з нашаруванням стильових рис XVII–XIX ст.

Персоналії

Анеля Фелінська (Aniela Felińska) — власниця кам'яниці наприкінці XIX – на поч. XX ст.
Антон Глушкевич (Antoni Gluszczkiewicz) — купець та провізор вірменського братства Св. Григорія Просвітителя, який мешкав у кам'яниці, що до 1765 р. належала цьому братству.
Антон Осинський (Antoni Osiński) — відомий львівський скульптор, який мешкав у кам'яниці у II пол. XVIII ст.
Антон Петрушевич — історик.
Денис Зубрицький (1777–1862) — український історик, власник кам'яниці з 1840 р.
Йозеф Мюель (Josef Mühel) — будівничий, який 1868 р. розробив проект надбудови кам'яниці.
Катерина Ратинська (Katarzyna Ratyńska) — донька Розалії Осинської.
Кшиштоф Вартанович (Krzysztof Wartanowicz) — власник кам'яниці у XVIII ст., від імені якого та називалася Вартановичівською.
Лев Данилович — князь.
Мартин Осинський (Marcin Osiński) — син Розалії Осинської, власник кам'яниці після 1793 р.
Матвій Міллер (Mateusz Miller) — художник, власник кам'яниці з 1765 р.
Мендель Герш Шапіро (Mendel Hersch Schapiro) — власник кам'яниці з 1910 р., що на партері влаштував крамниці з окремими входами, а у пивницях склади.
Петро Авґустинович (Piotr Augustynowicz) — купець та провізор вірменського братства Св. Григорія Просвітителя, який мешкав у кам'яниці, що до 1765 р. належала цьому братству.
Петро Полейовський (Piotr Połejowski) — відомий архітектор, який мешкав у кам'яниці у II пол. XVIII ст.
Розалія Осинська (Rozalia Osińska) — дружина Матвія Міллера, сестра архітектора Полейовського, власниця кам'яниці після 1765 р.
Саак Вартанович (SaakWartanowicz) — власник кам'яниці у XVII ст., від імені якого вона називалася Сааковичів чи Вартановичівською.
Сааковичі (Saakowicz) — вірменська родина Львова, власники кам'яниці у XVII ст.
Соломон Кайль (Salomon Keil) — архітектор, який 1935 р. розробив проект реконструкції кам'яниці з переплануванням помешкань.
Софія Кемпська (Zofia Kempska) — донька Розалії Осинської, власниці кам'яниці з 1765 р.
Станіслава Зубрицька — донька історика Дениса Зубрицького, власниця кам'яниці, яка 1869 р. надбудувала її четвертим поверхом.
Стефан Богданович (Stefan Bogdanowicz) — купець та провізор вірменського братства Св. Григорія Просвітителя, який мешкав у кам'яниці, що до 1765 р. належала цьому братству.
Ян Островський (Jan Ostrowski) — будівельний майстер, який провів реконструкцію сходової клітки 1911 р., застосувавши залізобетонні конструкції.

Джерела

Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/1192.
Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829.
Вуйцик Володимир, "З історії кам'яниць вулиці Вірменської. Будинок №14", Leopolitana II, (Львів: Класика, 2012), 168-170.
Зубрицький Денис, Хроніка міста Львова (Львів: Центр Європи, 2006), 288.
Кос Ганна, "З історії забудови Вірменської вулиці у Львові", Записки НТШ, 1998, – Т. 127.
Липка Роман, Ансамбль вулиці Вірменської (Львів: Каменяр, 1983).
Мельник Б., Шестакова Н., "Кам'яниці Львівського середмістя", Наукові записки. Львівський історичний музей, 2008, Випуск XII, 133-158.
Могитич Роман, "Архітектура і містобудування доби середньовіччя (XIII – поч. XIV ст.)", Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008).

Авторка опису — Оксана Бойко
Літературна редакторка — Юлія Павлишин