Вул. Тершаковців, 4 — житловий будинок

1830-і рр. — на місці сучасної триповерхової кам'яниці № 4 було збудовано двоповерховий будинок.
1898 р., березень — дозвіл на розбирання старої забудови.
1899 р., 25 листопада — завершено будівництво сучасної кам'яниці.
1900 р. — добудовано дерев'яні засклені ґанки.
1933 р. — перебудовано господарську офіцину на житловий будинок з трьома однокімнатними помешканнями.
1935 р. — частину кам'яниці, що стояла останні роки без ужитку, передали приватній жіночій ґімназії Й. С. Ґольдблят-Камерлінґ.
1937 р. — реконструйовано та адаптовано під шкільний заклад частину кам'яниці.
Поч. 1950-х – поч. 1990-х рр. — в будинку розміщувалася вечірня восьмирічна школа № 3.
1986 р. — рішенням Львівського облвиконкому (№ 44 від 28 січня) будинок внесено до списку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, (ох. № 640-М).

Будинок стоїть на ділянці кварталу поблизу колишнього жіночого монастиря сестер сакраменток. Ця околиця Львова називалася "Псячим ринком". Перші поселення осадив на ній у XV ст. німець Петро Айзенгітель (Peter Eisengitel). Найдавніша згадка про сучасну вул. Тершаковців, про її відрізок від К. Левицького до монастиря сакраменток, походить з 1579 р. У той час вулиця відома під назвою Воробляча, бо вела до Вороблячого ставу, назва якого, ймовірно, утворена від слова "горобець". З XVIII ст., коли на землях поблизу постав монастир із костелом сестер сакраменток, вулиці, які вели до нього (частина Тершаковців — на той час площа, і Туган-Барановського), та Вороблячий став почали називати іменем сакраменток. Значна ширина сучасної вулиці Тершаковців на проміжку від вул. К. Левицького до монастиря зумовлена тим, що первісно тут була площа, на якій відбувалися торги, що відображено у її назвах: під 1818 р. вона відзначена як Торговиця будівельного дерева, на карті 1844 р. названа Торговицею великої рогатої худоби (Viehmarkt). 1871 р. торгову площу назвали вулицею під іменем Станіслава Ґосєвського. У часи радянської окупації — від 1945 р. — вулицю назвали іменем Марченка — радянського солдата, який підняв прапор на ратуші на честь визволення Львова від німецьких нацистів. Наприкінці 1950-х рр. під час будівництва корпусу Зооветеринарного інституту (вул. Пекарська, 50) осушили більшу частину ставу і продовжили тодішню вул. Марченка до вул. Пекарської. Наприкінці 1960-х рр. знесли ринок, облаштований ятками. 1993 р. вулицю названо на честь родини Тершаковців, діячів українського національного руху.

Приблизно у 1830-х рр. на місці сучасної триповерхової кам'яниці № 4 було збудовано двоповерховий будинок під ґонтовим дахом, який станом на 1875 р. перебував у власності Марії Заставської. Наприкінці XIX ст. велику земельну ділянку на вул. Тершаковців, 4, що складалася з двох ґрунтових (топографічні №№ 6436, 6438) і двох будівельних парцель (кадастральні №№ 3449/2, 3450), виділених з реальності 566 4/4, набув Петро Томчук, підприємець-будівничий. На придбаній ділянці він намірився звести чиншову кам'яницю, на яку сам розробив проект. У жовтні 1897 р. Томчук подав проект триповерхового будинку з двома офіцинами на затвердження. Вже в січні 1898 р. він звернувся до Маґістрату за дозволом на будівництво. Проектовану забудову Томчук розплановував за типом "каре". Вагомим чинником такого вирішення стали передусім розміри земельної ділянки. Периметральну забудову з великим внутрішнім подвір'ям формували два будинки з офіцинами. Вистрій чільного фасаду планувався у стилі неоренесансну, із широкими в'їзними брамами. 

У березні 1898 р. Томчук отримав дозвіл на розбір старого будинку, а також будівлі стайні з возівнею, розміщені на цій ділянці (ДАЛО 2/2/646). Петрові Томчуку, однак, не вдалося здійснити свої плани. Через невідомі причини він відпродав свою ділянку (№ 566 4/4) разом з проектом і дозволами родині Вацлаву й Евґенії Собєранським (Sobierański), які 1896 р. прибули до Львова з Варшави. Фармаколог професор Вацлав Собєранський не скористався з готового та затвердженого проекту. Він замовив інший проект, також на чиншову кам'яницю, в архітектора Наполеона Лущкевича (Napoleon Łuszczkiewicz). Цей проект кардинально відрізнявся від проекту Томчука: забудову ділянки формувала кам'яниця на складному плані з палісадником спереду та з господарською офіциною. Під цю будову власник докупив ще невелику частину ділянки, що належала місту, розміщену з боку вул. Ґосєвського (Тершаковців). Проект Лущкевича було затверджено 17 жовтня 1898 р.

У процесі будівництва чиншової кам'яниці було внесено невеликі зміни у її розпланування, з тилу була влаштована веранда, на яку Лущкевич розробив додатковий проект. Згідно з вимогами Будівельного уряду будинок мав розташовуватися в межах регуляційної лінії, пілястри при в'їзних брамах та на всіх поверхах необхідно було виконати з добірної цегли на цементному розчині, балки склепінь і перекриття ґанків мали бути залізними, у туалетах — склеплені перекриття і бетонні підлоги, комини мали накрити кам'яними плитами.

Збудована кам'яниця отримала вигляд розкішного палацу в стилі французького необароко. У документі відзначено, що будинок складався з таких приміщень: а) в сутеренах (цоколі) були кухня, пральня, 12 пивниць, коридор, дві сходові клітки і 2 туалети; б) на партері — 11 кімнат, 3 передпокої, ванна, комірка, 3 туалети, 3 сходові клітки, брама; в) на другому поверсі — 12 кімнат, 3 передпокої, 3 ніші, 2 коридори, 2 ванні, 3 туалети, 3 сходові клітки; г) на 3 поверсі — 13 кімнат, 3 передпокої, 3 ніші, 3 кухні, 2 ванні, 2 коридори, 3 сходові клітки, 3 виходки.

На ділянці було зведено двоповерхову господарську будівлю, в якій містилися: а) на першому поверсі — возівня і стайня; б) в мезоніні — два склади на пашу; на 2-му поверсі — 2 кімнати для слуг. Уповноважений Будівельного уряду Львівського маґістрату інженер Крижановський (Krzyżanowski) у наданому дозволі на будівництво від 22 листопада 1898 р. відзначав, що з огляду на те, що ділянка № 566 4/4 є достатньо великою, то у випадку спорудження ще якоїсь будівлі в її городі,  возівню необхідно перероблена на в'їзну браму.

Хоч обидва будинки були завершені лише 25 листопада 1899 р., вже у жовтні того ж року професор Собєранський просив дозволу на заселення партеру.

У липні 1900 р. на 2-му і 3-му поверхах з тилу зведеної кам'яниці Собєранський добудував дерев'яні засклені ґанки за проектом архітектора Д. Кричковського (D. Krzyczkowski).

1901 р. професор Собєранський помер. Не відомо, коли його дружина Евґенія, залишившись з трьома дітьми, відпродала свою власність, яку здавала в оренду тодішній науковій еліті. Приміщення першого поверху винаймав доктор Юліян Блят (Julian Blatt) з піднаймачем доктором Каролем Ґоттфрідом (Karol Gottfried). "Кавалєрку" на партері займав Даніель Веронський (Daniel Weroński). У частині приміщень (6 кімнат) на другому поверсі мешкав генерал і консул республіки Перу Францішек Паулік (Franciszek Paulik), а іншу частину (7 кімнат) займав Польський Шкільний Музей (Polskie Muzeum Szkolne). Від 1925 р. директором Музею був Станіслав Лeмпіцький (Stanisław Łempicki), письменник, професор історії освіти і шкільництва Гуманітарного відділення Університету.

У документах кінця 1920-х років власницею кам'яниці значиться Людвіка Бялобжеська (Ludwika Białobrzeska). Можливо, вона набула власність Собєранських давніше, бо овдовіла Евгенія Собєранська, залишившись із трьома дітьми, могла повернутися до Варшави.

1929 р. винаймач помешкання у кам'яниці № 4, доктор Кароль Ґоттфрід, провів до свого помешкання телефон, через що мав клопіт, позаяк власниця, Людвіка Бялобжецька, не давала згоди на проведення кабелю на її ділянці.

На початку 1930-х рр. приміщення чиншового будинку № 4 були порожніми і неуживаними через незадовільний стан: понищеними були стелі — кімнатні і кухонні, п'єци, туалети і ванні. З уваги на це власниця кам'яниці Людвіка Бялобжеська просила у міського уряду звільнення від сплати податку на нерухомість.

Неужитком стояла також господарська будівля зі стайнею і возівнею, позаяк тримати стайні в середмісті на той час вже заборонялося. Ще 1929 р. провели розпланування території між вулицями Сакраменток (Туган-Барановського) і К. Левицького, проклавши вулиці Домагалічів (тепер Ак. Павлова) та Лукасевича (від 1934 р. — вул. Ляма, від 1946 — вул. Павлика), що пройшла по ділянці вул. Тершаківців № 4, у її західній частині. 22 червня 1933 р. Людвіка Бялобжеська отримала дозвіл на перебудову господарської офіцини на житловий будинок із двох однокімнатних помешкань. Проект інженера Зиґмунта Завадського (Zygmunt Zawadski) було затверджено 7 липня 1933 р., а 24 жовтня того ж року дано дозвіл на заселення триповерхової будівлі, що складалася з трьох однокімнатних помешкань.

9 жовтня 1935 р. частину кам'яниці № 4, що стояла останні роки без ужитку, передали приватній жіночій ґімназії Й. С. Ґольдблят-Камерлінґ (J. S. Goldblatt-Kamerling). 31 грудня того ж року власниця отримала дозвіл на часткову реконструкцію. 1937 р. частину, що складалася із чотирьох житлових приміщень, було адаптовано та реконструйовано для потреб школи за проектом будівничого Генрика Сандіґа (Henryk Sandig), що його Будівельний уряд затвердив 31 грудня 1935 р. Згідно з проектом приміщення другого поверху головного будинку і офіцини були з'єднані галереєю на бетонній платформі; приміщення на першому поверсі офіцини пристосували на гімнастичний зал, до якого добудували широкий присінок площею 20 м², та перевдягальню площею 23 м². Роботи велися у 1937 р. під керівництвом будівничого Михайла Негрибецького (Michał Nehrybecki).

Приватна школа Ґольдблят-Камерлінґ існувала недовго. У радянський час тут розмістилася вечірня восьмирічна школа № 3, яка перестала функціонувати на початку 1990-х рр. 1986 р. рішенням Львівського облвиконкому (№ 44 від 28 січня) будинок внесли до списку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, присвоївши йому охоронний № 640-М. Сьогодні більшість приміщень будинку пустує. Окремі приміщення північної частини дому перебувають у приватній власності мешканців (квартира на партері й на третьому поверсі), протестантської релігійної громади та художника і поета Мирослава Ягоди (приміщення сутерен).

Будинок № 4 на вул. Тершаківців — яскрава пам'ятка архітектури Львова кінця XIX ст. — періоду історизму.