...

Вул. Театральна, 11 – колишня кам'яниця Гартманна

ID: 2384

Будинок зведений 1829 р. Матеєм Брезані, реконструйований Альфредом Каменобродським у 1880 р. і оздоблений Леонардом Марконі. Його власниками були Юзеф Понінський, Гартмани, Зібери, тут містилися Кредитне товариство будівельного промислу, Державний уряд працевлаштування, Міське адресне бюро, а в радянський період та пізніше — навчальні заклади. Пам'ятка архітектури (ох.№1039-М).

Історія

XVI ст. — на місці сучасного будинку постали 2 кам'яниці
1763 — дві кам'яниці об'єднані в одну будівлю Юзефом Понінським (конскр. №32).
1829 — зведення чиншових кам'яниць і міської гауптвахти коштом Гартмана
1880 — реконструкція кам'яниці з 1829 р. з наданням рис у стилі неоренесансу
1929   проект філії Львівської міської ратуші з пасажем на пл. Святого Духа (сучасна пл. Підкови) та на місці запланованих під знесення гауптвахти і будинків при вул. Кілінського (вул. Беринди).
1934 — відновлення фасаду від вул. Кілінського
1950-і рр. — адаптація кам'яниці під ремісниче училище №2 з гуртожитком
2013 — реконструкція з пристосуванням під навчальний корпус.

 

Будинок на вул. Театральній, 11 розміщений при колишній пл. Святого Духа. Ця площа виникла на місці розібраного готичного костелу зі шпиталем під тією ж посвятою. Костел зі шпиталем був заснований наприкінці XIV ст. за дозволом тодішнього намісника Галичини Владислава Опольського (Opolczyk). З тильного боку ансамблю розміщувався невеличкий цвинтар, який сягав західного прясла міського оборонного муру. 1680 р. шляхтич Філіповський на місці цвинтаря збудував невелику кам'яницю для шпитального пароха. Від півдня до шпиталю прилягали дві кам'яниці: більша — Константи (1630–1647), пізніше Томаша-пекаря (1647–1767), і менша, наріжна — Кравецька (1630–1767), які своїми фасадами виходили на сучасну вул. Театральну. За Кравецькою камяницею з боку міського муру до поч. XVIII ст. була воскобійня. На поч. XVIII ст. кам’яниця Томаша-пекаря — та, що ближче до шпиталю, — перейшла у власність Яна Абіхта; Кравецька — у власність Ф. Носе. 1762 р. спадкоємці Абіхта продали давню кам'яницю Томаша-пекаря познанському воєводі Юзефу Понінському, який наступного 1763 р. придбав також кам'яницю Носе. Понінський об'єднав кам'яниці в одну. При заснуванні міської табулі на поч. XIX ст. вона отримала конскрипційний №32-m. Після ліквідації міських мурів за кам'яницею №32 на захід до Полтви утворилася велика ділянка під №360. 1780 р. зруйнований костел святого Духа зі шпиталем розібрали. На їхньому місці утворилася велика площа, яка перейшла у власність губерніального уряду, а не міста. Незабудовану площу почали називати пл. Святого Духа.

1827 р. власність Понінських під №32-m викупив львівський мешканець Карл Гартман (Hartmann), який за згоду виставити своїм коштом на пл. Святого Духа міську гауптвахту отримав дозвіл забудувати новими будівлями ділянки під №№ 32-m, 360-m. Проекти двох чиншових кам'яниць на цих ділянках при вул. Кілінського (сучасна вул. Беринди) та будівлі гауптвахти того ж року виконав архітектор Матей Брезані (MateoBrezani). Вже 1829 р. було завершене будівництво всіх трьох будівель. У кам'яниці під конскр. №360-m влаштували "Віденську кав'ярню". Після Карла Гартмана 1848 р. обидві кам'яниці перейшли у спадок до Климентини з Гартманів, баронеси Рюстель (Rustel), відтак 1856 р. — до її доньки Ірени Рюстель. Остання відпродала частину чиншової кам'яниці під №32-m Яну Якобу (Jakob), який 1868 р. згаданий як її власник.

1870 р. обидві кам'яниці відкупили Антон і Ґеновефа Зібери (Ziber). 1880 р. на замовлення Антона Зібера будівлі були реконструйовані за проектом архітектора Альфреда Каменобродського (Kamienobrodzki). Він замінив високі причілкові дахи на чотирисхилі під бляхою, влаштувавши горищні віконця у піднятих стінах; північні фасади, які були акцентовані причілками, тепер підкреслювали маньєристичні аттики. Архітектурний вистрій у стилі неоренесансу належить відомому скульпторові Леонарду Марконі (Marconi). Над реконструйованими дерев'яними сходовими клітками влаштували світлові ліхтарі. Того ж року до "Віденської кав'ярні" добудували зал з верхньою терасою, також за проектом Альфреда Каменобродського. Тоді ж, на замовлення співвласниці кам'яниць Францішки Савчинської з дому Зібер (FranciszkaSawczyńska), добудували одноповерхову сторожку в подвір'ї при тильній стіні гауптвахти.

1893 р. за дозволом магістрату Ґеновефа Зібер провела реконструкцію крамниці від вул. Кілінського (вул. Беринди).  1902 р. в подвір'ї від будинку "Віденської кав’ярні" будівничий Станіслав Уленецький (StanisławUleniecki) добудував покій для сніданків і пічку для смаження кави. 1903 р. на замовлення Францішки Савчинської архітектор Володимир Підгородецький (WłodzimierzPodhorodecki) розробив реконструкцію приміщень першого поверху із влаштуванням крамниць, а також проект накладних вітрин від вул. Театральної. Тоді був розібраний контрфорс зі скульптурою святого, який укріплював ріг кам’яниці з вул. Театральної та вул. Кілінського (вул. Беринди). 1905 р. за проектом архітектора Яна Томаша Кудельського (Kudelski) була проведена реконструкція крамниці від вул. Кілінського. 1910 р. партерні приміщення від вул. Театральної винайняла фірма Лянґера і SK, яка провела адаптаційні роботи, зокрема були влаштовані прості металеві сходи в пивницю (архітектор Підгородецький).

У 1911 р. 3-й поверх кам'яниці винайняло Кредитне товариство будівельного промислу. 1912 р. власником дому став адвокат др. Баронч (Barącz), а наприкінці того ж року цілий будинок перейшов у міську власність — у ньому розмістився Державний уряд працевлаштування. Згадане Кредитне товариство розірвало контракт найму. 1912 р. приміщення крамниці на вул. Кілінського винайняв Герш Борнфельд (Bornfeld) для торгівлі чоловічим одягом, яке 1913 р. перейшло у власність торгівця взуттям Бено Кляфтена (Klaften). На його замовлення львівська фірма Пйотровича і Шумана (Piotrowicz&Szumann) виготовила металеві ґвинтові сходи з крамниці до пивниці, проект на які розробив архітектор Альберт Корнблют (Kornbluth).

1929 р. міська влада запланувала на пл. Святого Духа збудувати філію Львівської міської ратуші з пасажем посередині. Це передбачало знесення забудови при вул. Кілінського та гауптвахти. 1930 р. Державний уряд працевлаштування повісив нові інформаційні шильди. У той час будинок вимагав ремонту, зокрема у 1933 р. вимагала укріплення балкова стеля над другого поверху. 1934 р. власник цукерні Ф. Іванейко в приміщенні від вул. Кілінського своїм коштом відновив з того ж боку цілий фасад, а вже 1936 р. в цьому тут влаштували крамницю посезонного розпродажу. 1934 р. партерне приміщення від вул. Театральної набула фірма чоловічого і хлопчачого одягу "АМО", яка влаштувала нові вітрини за проектом архітектора Юзефа Торна (JózefThorn). Цим проектом планувалося помістити зняту давніше з розібраного контрфорсу скульптуру на фасаді від вул. Театральної. У 1936 р. в будинку розмістилося Міське адресне бюро. В радянський період у будинку діяло ремісниче училище №2 з гуртожитком, пізніше Профтехучилище №58.

Рішенням V сесії Львівського облвиконкому №393 від 22.11.1988 р. будинок внесений до Реєстру пам'яток місцевого значення, ох. №1039-М.

В період незалежності були проведені реконструкційні роботи з пристосуванням піддашшя. 1996 р. профтехучилище ліквідували, приміщення кам'яниці стояли без вжитку. 2012 р. будинок переданий Національному університету "Львівська політехніка", його планують адаптувати під навчальний корпус №33.

Архітектура

Будинок наріжний, в стилі неоренесансу, три фасади виходять на вул. Театральну і Беринди та на пл. Святого Духа. У плані — Г-подібний, триповерховий, з пивницями, вкритий повним та двосхилим дахом під бляшаною покрівлею. Будований з цегли та каменю, отинькований; зведений на кам’яних пивницях двох середньовічних кам'яниць (Абиховської і Носе), які зберегли дводільну тритрактову структуру, традиційно розділені межовим муром (збереглися склеплені пивниці та партерний ярус, а також межовий мур із розвантажувальною аркою на рівні пивниць). Західні приміщення пивниць прилягають до стіни західного прясла міських укріплень.

Фасади горизонтально членовані міжповерховими карнизами (середній оздоблений орнаментом у вигляді "завитка Вітрувія"), увінчані розвиненим карнизом на формованих кронштейнах, декорованих листям аканту та гірляндами. Фриз вирізняється круглими даховими віконцями, на східному фасаді — медальйонами з горельєфними лев'ячими маскаронами. Стіни фасадів оздоблені французьким рустом, партер виділений рустом "впереміжку". Композиційна схема східного фасаду (від вул. Театральної) поєднує давні дві тривіконні кам'яниці, розділені ширшими простінками; його чільність підкреслена головним входом. У композиції п'ятиосьового північного фасаду тривіконна середня частина підкреслена пілястрами й акцентована аттиком в оздобленні гірлянд, який завершується шістьма вазами, прикрашеними лев’ячими головами. Південний фасад прорізаний десятьма осями вікон, з одним прорубаними входом. Віконні отвори оздоблені обрамленнями із трикутними (на 2-му поверсі) і лінійними (на 3-му поверсі) сандриками. В дахах влаштовані люкарни.

У планувальній структурі чільна, тритрактова; частина кам'яниці – коридорного типу (первісно з брамою-проходом). Вузька брама-сіни, перекрита хрестовим склепінням, веде до дерев'яної сходової клітки і далі — у подвір'я. До пивниць ведуть три входи: з південно-східного кутового приміщення по металевих сходах та з приміщення від вул. Беринди по металевих ґвинтових сходах — до приміщень під ними, по кам'яних сходах під дерев'яною сходовою кліткою — до решти пивничних приміщень. Перекриття всіх поверхів пласкі, по дерев'яних балках, отиньковані по очеретяному підсофітку.

Будинок — яскрава пам'ятка архітектури Львова XIX ст., яка зберігає в своїй основі структуру двох середньовічних кам'яниць, в її субстанцію інтегрована частина східної стіни міських укріплень.

Персоналії

Альберт Корнблют (Albert Kornbluth) — архітектор.
Альфред Каменобродський (Alfred Kamenobrodzki) — архітектор, автор проекту реконструкції кам'яниці 1880 р.
Антон Зібер (Antoni Ziber) — власник кам'яниці від 1870 р., який своїм коштом перебудував кам'яницю.
Баронч (Barącz) — адвокат, власник дому від 1912 р.
Бено Кляфтен (Beno Klaften) — продавець взуття.
Владислав Опольський (Władysław Opolczyk) — намісник Галичини у XIV ст.
Володимир Підгородецький (Włodzimierz Podhorodecki) — львівський архітектор.
Ґеновефа Зібер — власниця кам’яниці від 1870 р.
Герш Борнфельд (Hersch Bornfeld) — торговець чоловічим одягом.
Ірена Рюстель (Irena Rustel) — донька Климентини з Гартманів, спадкоємниця кам'яниць на пл. Святого Духа від 1856 р.
Карл Гартман (Karl Hartmann) — мешканець Львова, який 1827 р. своїм коштом збудував кам'яниці і міську гауптвахту на пл. Святого Духа.
Климентина з Гартманів Рюстель, баронеса — донька Карла Гартмана, спадкоємиця кам'яниць на пл. Святого Духа від 1848 р.
Леонард Марконі (Leonard Marconi) – відомий скульптор, автор неоренесансного архітектурного вистрою фасадів кам’яниці.
Матей Брезані (Mateo Brezani) — архітектор, автор кам'яниць та гауптвахти на пл. Святого Духа.
Пйотрович — співвласник львівської торгової фірми "Piotrowicz&Szumann".
Станіслав Уленецький — будівничий.
Ф. Іванейко — власник цукерні в приміщенні кам'яниці.
Ф. Носе — власник Кравецької кам'яниці поч. XVIII ст.
Філіповський — шляхтич, який 1680 р. збудував кам'яницю для шпитального пароха.
Францішка з Зіберів Савчинська — співвласниця кам'яниць.
Шуман (Szumann) — співвласник львівської торгової фірми "Piotrowicz&Szumann".
Юзеф Понінський (Józef Poninski) — познанський воєвода, який 1763 р. об'єднав дві давні кам'яниці в одну.
Юзеф Торн (Józef Thorn) — архітектор.
Ян Абіхт — власник кам'яниці Томаша-пекаря від поч. XVIII ст.
Ян Томаш Кудельський (Jan Tomasz Kudelski) — архітектор.
Ян Якоб (Jan Jakob) — власник частини чиншової кам'яниці від 1868 р.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/5239.
  2. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/631.
  3. Архів Кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ "Львівська політехніка", Проект реставрації та пристосування будинку №11 на вулиці Театральній під конференц-центру НУ "Львівська політехніка". Дипломант М. Фрейдун, керівники М. Бевз, Ю. Дубик. 2012 р.
  4. Czerner O., Lwów na dawniej rycinie i planie (Wrocław-Warszawa-Kraków, 1997).
  5. Jaworski F., O szarym Lwowie (Lwów-Warszawa: Biblioteka historyczna Altenberga, 1914).
  6. Архітектура Львова. Час і стилі (Львів: Центр Європи, 2008).
  7. Зубрицький Д., Хроніка міста Львова (Львів: Центр Європи, 2002), 62.
  8. Котлобулатова Ірина, Львів на фотографії-1 (Львів: Видавництво "Центр Європи", 2006).
  9. Котлобулатова Ірина, Львів на фотографії-2 (Львів: Видавництво "Центр Європи", 2011).
  10. Львів. Ілюстрований путівник (Львів, 2000).
  11. Мельник Б., Вулицями старовинного Львова (Львів: Світ, 2002).
  12. Мельник Б., Довідник перейменувань вулиць і площ Львова (Львів: Світ, 2001).
  13. Могитич Р., "Ліктьовий податок 1767 року у Львові", Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація, 2009, Ч. 19.
  14. Сьомочкін Ігор, "Наріжний будинок на вул. Памви Беринди, 1 / Театральна, 9", Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація, 2008, Ч. 18, 177-184.
Авторка опису — Оксана Бойко
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення