Вул. Стрийська, 35 – комплекс споруд Львівського спортивного товариства "Чорні" (не існує)

ID: 2183

Комплекс збудований у 1923 р. за проектом інженера Людвіка Кріштельбауера. Належав 1 Львівському спортивному клубові “Чорні”. Складався з футбольних полів – головного і тренувального, легкоатлетичних доріжок, трибун – бетонної і дерев’яної, велотреку, тенісних кортів, баскетбольного і волейбольного майданчиків, тренувальних залів, розміщених у цокольному поверсі головної трибуни. Від 1939 р. до початку 1980-х рр. ним розпоряджалось спортивне товариство “Динамо”. На його місці в 1986–1996 рр. збудували корпуси Державної податкової служби України, Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, споруджується містечко для студентів Українського католицького університету.

Історія

Наприкінці 1903 р. учні І Реальної школи у Львові на чолі з п’ятикласником Казимиром Солтинським (Kazimierz Soltynski) організували футбольний гурток “Слава” (Kolko FutballoweSlawa) (przeszłosci, 1921, 2). Ця назва не утрималася довго. Через барви своїх   строїв – чорно-червоних – у 1905–1906 рр. гурток взяв назву “Чорні”, випереджаючи офіційну реєстрацію клубу, статут якого було затверджено 9 липня 1908 р. (ЦДІАУ 146/25/1597: 1–3). У цьому документі він фігурує як “Перший клуб копаного м’яча у Львові” (Pierwszy klub Pilki Noznej we Lwowie). Гурток динамічно розвивався, і 22 листопада 1919 р. делегати Надзвичайного загального зібрання клубу перейменували його у “1 Львівський спортивний клуб “Чорні” (1 Lwowski Klub SportowyCzarni) (Piłka, 1996, 67). Це є доказом того, що окрім футболу, він культивував й інші види спорту.

Не маючи власного спортивного осередку, клуб послугувався майданчиками комплексу Товариства рухових забав, збудованого при Вулецькій рогачці (нині – верхня частина вул. Сахарова). Тільки в 1921 р. Чорні отримали у власність земельний наділ при вул. Стрийській, на якому були розташовані велоарена та міський іподром (Lwóі Wilno, 1997, 62). За проектом Людвика Кріштельбауера (Ludwik Chrishtelbauer) тут розпочалось спорудження спортивного комплексу, яке завершилось в 1924 р., хоча стадіон відкрили 29 червня 1923 року (Krzysztofowicz, 1993, 4).

2 вересня 1923 року тут відбувся перший у Львові міжнародний матч на рівні національних збірних – Польща – Румунія (рахунок 1:1) (Bryl,1982, 189, 192). У ньому був задіяний нападник “Чорних” Юліуш Міллер (Juliusz Miller) (LwóWilno, 1997, 63–64). Арена “Чорних” ще двічі приймала поєдинки національних збірних: 1926 р. Польща – Туреччина (6:1), 1934 р. Польща – Румунія (3:3) ( Bryl, 1982, 232; LwóWilno, 1997, 64).

Чорні були співзасновниками Польської ліги копаного м’яча (футболу) в 1927 р., змагаючись з найсильнішими польськими дружинами того часу впродовж 7 років (1927–1933) (Piłka, 1996, 64). Тодішніми лідерами команди були Рохус Настуля (Rochus Nastulia), Ян Драпала (Jan Drapala), Антін Вронка (Anton Wronka), Олександр Красицький (Aleksandr Krasicki), Ян Рейман (Jan Reyman) , Стефан Вітковський (Stefan Witkowski).

У ніч з 2 на 3 вересня 1930 р. комплекс зазнав значних втрат через пожежу (LwóWilno, 1997, 70). Вогонь знищив трибуни, службові приміщення, спортивний реманент (Hatys, 1977, 466). Збитки оцінили у 60 000 золотих. Відразу після цього випадку розпочався збір пожертв на відбудову об’єкта, яка закінчилась у серпні 1931 р. 2 серпня цього року арена була приведена до ладу й отримала назву “Спортивний парк ім. Маршала Пілсудського”. На футбольному полі зійшлися львівські команди “Чорні” та “Лехія” (Raz, Dwa, 1931, 3).

1 листопада 1931 року спортивне об’єднання отримало назву “1 Військово-цивільний спортивний клуб “Чорні” (“1 WojskowoCywilny Klub Sportowy Czarni) (Księga, 1939, 63). Тоді його найсильнішу ланку становили не футболісти, а фігуристи – Тадей Ковальський (Tadeusz Kowalski) і Софія Більор (Zofia Bilor), одні з найкращих у Європі майстрів спортивних танців на льоду.

Останнім передвоєним головою клубу в 1939 р. став полковник Людвик Біттнер (Ludwik Bittner) (Piłka, 1996, 68). Після організації у грудні 1939 р. радянського спортивного товариства Динамо”, комплекс Чорних перейшов у його розпорядження (Кордіяк, 1980, 24). 1940 р. товариство провело реконструкцію об’єкта. Роботами керував Тадей Кухар (Tadeusz Kuchar), один з уславлених братів-спортсменів (Bryl, 1982, 301). Певні вдосконалення проводилися й пізніше. Зокрема, комплекс отримав ще одне футбольне поле, тренувальну стіну для пожежно-прикладного спорту, влітку тут встановлювався боксерський ринг, взимку влаштовувалась ковзанка. Товариство Динамо утримувало цей спортивний осередок до 1980-х років, коли його ліквідували і почали будувати масштабний адміністративно-громадський центр (Лемко, 2009, 292; Мельник, 2008, 349; Трегубова, 1989, 214). Однак здійснити задумане вдалося тільки частково.

Осередок Динамо мав велике значення для спортивного життя Львова. Тут відбувалися традиційні свята у День фізкультурника, спартакіада, проводилися матчеві зустрічі з тенісу, футболу, турніри з боксу, хокею, лучного спорту. З футбольного поля розпочалася біографія львівської команди Карпати, яка вперше з’явилась перед уболівальниками у березні 1963 р. (Кордіяк, 1980, 24; Лемко 2009, 292). У 1976 р. Динамо став ареною змагань XIV Спартакіади школярів, Міжнародного турніру з регбі, мало поширеного тоді на теренах СРСР. Великої слави зажили собі міжнародні змагання з тенісу на місцевих кортах, в яких свою майстерність глядачам демонстрували львівські динамівці Сергій Грузман, Олександр Залужний, Лариса Савченко. Успіхів досягли велосипедисти Ярослав Свірський та Юрій Заяць.

Архітектура

Комплекс споруд Львівського спортивного товариства “Чорні” постав при Стрийській дорозі за Стрийським перехрестям (рогачкою) на території велодрому Цетнера (Cetnera) та іподрому Товариства вирощування коней (Towarzystwo hodowli koni). З північного боку межував з територією Східних торгів – верхня частина Стрийського парку, – та стадіоном товариства Сокіл-батько. Західніше, на протилежному боці вул. Стрийської, знаходився спортивний осередок Львівського спортивного товариства Поґонь.

Збудований у 1923–1924 рр., складався з велотреку, який існував на цьому місці раніше, двох футбольних полів – головного, облаштованого трибунами, легкоатлетичними доріжками та секторами для стрибків, та меншого, тренувального, розташованого від вул. Стрийської. Було дві криті трибуни, розміщені одна навпроти одної: головна західна – залізобетонна і східна – дерев’яна. Після пожежі 1930 р. арену модернізували та розширили. Оновлення передусім зазнала головна трибуна. Залізобетонна споруда під своїм дахом могла розмістити 1800 осіб, у цокольному поверсі містилися спортивні зали, роздягальні і службові приміщення. Подібної не мав жоден стадіон у тогочасній Польщі (Raz, Dwa, 1931, 3). Справжньою гордістю клубу вважалося трав’яне покриття головного футбольного майданчика – ідеально рівне, густо засаджене, стрижене двічі на день. Тоді рівних у Польщі йому не було (LwóWilno, 1997, 75). Стадіон міг помістити 10–12 тисяч глядачів. Облік часу забезпечували годинники, спершу фірми “Етера”, потім “Отеда”. У північній частині комплексу були розміщені ґрунтові корти, волейбольний і баскетбольний майданчики. Біля тренувального поля знаходився невеликий скверик, через який можна було пройти до головної трибуни.

Коли об’єкт належав товариству Динамо”, він теж зазнав певних змін. Відразу за дерев’яною трибуною влаштували ще одне тренувальне поле, розбудували корти – їх кількість зросла до 8. Узимку вони слугували хокейним катком. У північній частині стадіону спорудили будинок, в якому містився готель разом з адміністративними приміщеннями. Зі сходу біля тренувального поля збудували дерев’яну триповерхову стіну для змагань вогнеборців. Стадіон у плані мав овальну форму. Вся територія комплексу була обнесена мурованою огорожею, з боку вул. Івана Франка був ще один вхід.

У такому вигляді комплекс проіснував до початку 1980-х рр. Тоді, дотримуючись ідеї поліметричної системи міського транспорту, його споруди знесли, на їх місці розпочалося будівництво адміністративно-громадського підцентру, проте залишилось незавершеним. Вдалося побудувати лише споруду Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича на третьому резервному полі, багатоповерхову будівлю Державної податкової служби на місці головного футбольного майданчика, тренувального майданчика, скверу і головної монолітної глядацької трибуни. На місці кортів, волейбольного і баскетбольного майданчиків будується студентське містечко Українського католицького університету. Залишилась тільки споруда колишнього готелю, в якій зараз знаходиться банківська установа, а також фрагмент східної частини комплексу від вул. Козельницької.

Персоналії

Більор Софія (Bilor Zofia), Ковальський Тадей (Kowalski Tadeusz)– фігуристи, чемпіони Польщі у спортивних танцях на льоду, бронзові медалісти Чемпіонату Європи 1934 р. у Празі.
Вудкевич Максиміліан (Wudkewicz Maksymilian) – легкоатлет, найсильніший майстер спортивної ходьби Австрійської австрійської доби.
Грузман Сергій – тенісист, переможець багатьох міжнародних турнірів.
Заяць Юрій – велосипедист, переможець Велогонки Миру 1977 р.
Кріштельбауер Людвик (Christelbauer Ludwik)будівельний інженер, проектант спортивного комплексу Чорні при Стрийській вул., голова Футбольного союзу Галичини в 1913 р.
Мар’ян Більор (Мarian Bilor) – футболіст, найпомітніша особа постать у клубній команді  перед 1 Першою світовою війною.
Міллер Юлій (Miller Juliusz) – футболіст, перший посланець клубу до національної збірної Польщі, у її складі зіграв 6 матчів у 1922–1926 рр.
Настуля Рохус (Nastula Rohus) – футболіст, автор найбільшої кількості голів клубу.
Свірський Ярослав – провідний велосипедист “Динамо” в 1940-х рр.
Солтинський Казимир (Soltynski Kazimierz– засновник “1 Львівського клубу копаного м’яча “Слава” (1 Lwowskiego Klubu Pilki NoznejSlawa), а згодом “Чорні”, перший голова клубу в 1903 р.
Шталь Леонард (Stahl Leonard) – ініціатор будівництва спортивного комплексу Чорних у 1923 р.

Джерела

  1. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАН) 146/25/1597:153 арк.
  2. Кордіяк Юліан, Чемпіони живуть у Львові: Нариси, статті (Львів:Каменяр, 1980), 176.
  3. Лемко Ілько, Михалик Володимир, Бегляров Георгій, 1243 вулиці Львова (Львів: Апріорі, 2009), 574.
  4. Мельник, Ігор, Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008), 384.
  5. Трегубова Тетяна, Мих Роман, Львів. Архітектурно-історичний нарис (Київ: Будівельник, 1989), 270.
  6. Bryl Jacek, Waclaw Kuchar (Warszawa: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1982), 350.
  7. Z przeszłosci sportu futbalowego i lekkoatletycznego w okręgu Lwowskim // Ilustrowany tygodnik sportowy, 1921, Nr. 6, 14 sierpnia, 2.
  8. Hatys Józef, Polska piłka nozna (Kraków, 1977), 446.
  9. Krzysztofowicz Jerzy, Lwowski Klub Sportowy “Czarni” (1903–1939) // Trener, 1993, Nr. 1, 4.
  10. Księga pamiątkowa poświęcona 35-leciu działalności Lwowskiego Klubu Sportowego “Pogoń” 1904–1939 (Lwów, 1939), 422.
  11. Lwów i Wilno w ekstraklasie. Dzieje polskiego futbolu kresowego (Katowice: GA, 1997), 192.
  12. Piłka nozna na ziemi Lwowskiej 1894–1939 (Warszawa: SPAR, 1996), 158.
  13. Raz, Dwa, Trzy, 1931, 4 września, 3.

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення