Пл. Ринок, 37 – колишня кам'яниця Ґросваєрівська
Історія
Історична назва будинку – “кам’яниця Ґросваєрська” (ЦДІАЛ 52/2/812:30, 813:24; див. також: Charewiczowa, 1935, 39; Мельник, Шестакова, 2008, 140; Могитич, 2009, 28; Капраль, 2003, карта 1) – походить від прізвища власника будинку, доктора медицини Мартина Ґросваєра (Groswajer), бургомістра Львова з 1648 р. Назва ця утримувалася і пізніше, у ХVІІІ ст., коли кам'яниця перейшла у власність родини заможних купців вірменського походження – Тер-Захарясевичів, званих також Анґелками, які торгували на 1-му поверсі сукном та винами. Тер-Захарясевичі були фундаторами братства Св. Трійці при вірменській катедрі (Charewiczowa, 1935, 39).
У період з кін. XVIII до сер. XIX ст. кам’яницю, найбільш імовірно, капітально реконструювали, про що свідчить оновлений вистрій фасаду і надбудований 4-й поверх, але жодної архівної документації, пов’язаної з відповідними архітектурно-будівельними роботами, донині не виявлено (напр., Володимир Вуйцик був змушений обмежитися дуже широким і загальним датуванням об’єкту: XVII–XIX ст.; див. Вуйцик, 1991, 172).
У 1890 р. була прибудована триповерхова тильна офіцина (флігель), за проектом архітектора-будівничого Яна Шульца (Schulz) (ДАЛО 2/2/3682:13, 14). У 1923 р. здійснено ще одну реконструкцію – добудовано 4-й поверх над офіциною (ДАЛО 2/2/3682:34-37). У XIX – I третині XX ст. будинок було позначено конскр.№156, середмістя.
У 1985 р. були проведені ремонтно-реставраційні роботи на рівні партеру і підвальних приміщень, реконструйовано інтер’єр під фірмовий магазин “Весна”. Упродовж останніх років на 1-му поверсі функціонує галерея “Арт-11”.
Кам’яниця Ґросваєрська має статус пам’ятки архітектури і містобудування національного значення (Постанова №970 Ради Міністрів Української ССР від 24 серпня 1963 року, ох.№326/34).Пов'язані історії
Архітектура
Кам'яниця включена у лінію периметральної забудови львівського Ринку, розташована на північному боці площі. Видовжена у плані, складається з головного будинку, бічної та тильної офіцин, має внутрішнє подвір’я (Памятники градостроительства, 1985, 59). Упродовж XVIII–XIX ст. будівля втратила свій первісний вигляд внаслідок перебудов та стильових нашарувань. Не збереглася також давня тритрактова структура планування, характерна для львівських кам'яниць доби ренесансу.
Головний будинок – чотириповерховий, з чотириосьовим чільним фасадом, горизонтальне членування якого підкреслюють міжповерхові профільовані тяги. Пілястри, розташовані на рівні 2-4 поверхів, акцентують вертикальну ритміку. На рівні партеру розташовані аркові ніші вікон-вітрин та вхідної брами, оздоблені рустованими обрамуваннями. Вікна 3-го поверху оформлені трикутними сандриками. У завершенні фасаду – розвинений антаблемент із профільованим карнизом. У фризі вмонтовані рельєфні розетки та вставки з гірляндами. Карниз оздоблений дентикулами та модульйонами.
У своїй об’ємно-просторовій структурі будинок зберігає деякі риси, типові для первісної забудови Ринку. На 1-му поверсі залишилося мурування XVIII ст. Однак, загалом зовнішнє оформлення та планування презентують архітектуру періоду історизму.Персоналії
Мартин Ґросваєр (Marcin Groswajer) – доктор медицини і філософії, міський райця, бургомістр Львова.
Ян Шульц (Jan Schulz) – архітектор-будівничий.
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/3682.
- Науково-технічний архів Ін-ту “Укрзахідпроектреставрація”, Пам'ятка архітектури XVIII ст. Житловий будинок №37 на пл. Ринок у Львові. Попередні роботи.
- Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 52/2/812.
- ЦДІАЛ 52/2/813.
- Lucja Charewiczowa, Czarna kamienica a jej mieszkancy (Lwow, 1935, reprint 1990).
- Борис Мельник, Н. Шестакова, Кам’яниці Львівського середмістя, Наукові записки. Львівський історичний музей, 2008, Вип. XII, 133-158.
- Володимир Вуйцик, Державний історико-архітектурний заповідник у Львові (Львів: Каменяр, 1991).
- М. Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (соціально-правові взаємини) (Львів: Піраміда, 2003).
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: 3 том. Львовская область… (Київ: Будівельник, 1985).
- Р. Могитич, “Ліктьовий” податок 1767 року у Львові: Ідентифікація забудови за сучасними адресами, Вісник Ін-ту “Укрзахідпроектреставрація”, 2009, ч. 19, 22-34.