...

Вул. Стрийська – Стрийський парк

ID: 20

Стрийський парк розташований у південній частині Львова між вулицями Стрийською і верхньою частиною Франка на узгір’ях, з яких бере початок потік Сорока. Розробником проекту цього уславленого парку був Арнольд Рьорінґ, досвідчений “інспектор плантацій” королівського столичного міста Львова.

Роботи на території розпочато у 1887 р. План нижньої тераси базувався на принципах живописного ландшафтного парку. Верхня тераса, облаштована для проведення Крайової виставки 1894 р., має регулярну структуру.

У Стрийському парку на площі більш як 50 га ростуть клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни та інші дерева.

Історія

Стрийський парк у Львові був облаштований на теренах колишнього південного, т. зв. Стрийського передмістя, поруч з давнім Стрийським цвинтарем, закритим у 1823 p. Ділянка нового парку була частиною приміських земель загальною площею 70 франконських ланів, подарованих місту королем Казимиром ще у 1356 p. Ця земля лишалася довгий час неосвоєною, оскільки не надавалася ні на пасовисько, ні під забудову. За словами Зиґмунта Станкевича (Stankiewicz), ще в середині ХVІІ ст. “нічого не чути про місцеві хащі, трясовини й узгір’я, і тільки дикий звір і злі люди шукали притулку у відлюдних місцях, яких уникало населення околиць” (Stankiewicz, 1928, 67).

У ХІХ ст. ця похмура картина змінюється на краще. Після впровадження політичних реформ другої половини 1860-х рр., місцева адміністрація та представники нового ліберального істеблішменту Львова прагнули усіма засобами підкреслити особливий статус міста як столиці автономного королівства Галичини. У цьому контексті їх приваблювала ідея створення у Львові сучасного комплексу паркових зон з новим великим парком на колишніх пустках південної околиці. Роботи з його облаштування почалися в 1879 p. з ініціативи радного львівської міської ради Станіслава Немчиновського (Niemczynowski) (Miasto Lwów, 1896, 179, 349).

Планування Стрийського парку здійснював Арнольд Рьорінґ (Röhring), тодішній “інспектор плантацій” Львова. Це найбільший і найкращий з проектів, які Рьорінґ виконав для міста. Відповідно до його планів, на виділеній під парк території висадили 40000 дерев. “У 1887 р. з’явився таким чином парк, який сьогодні є хвалою і гордістю нашого міста, завдяки своїй височинній природі і надзвичайно старанним посадкам дерев, а також естетичному розміщенню стежок, переходів, алей і клумб” (Stankiewicz, 1928, 67).

Хроніка розвитку Стрийського парку, однак, на 1887 р. не закінчується: вже через рік місто закупило прилеглу ділянку на південному сході площею бл. 30 моргів за ціною 5000 золотих (Miasto Lwów, 1896, 227). Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. на цій території була розпланована верхня тераса парку з її центральною алеєю і фонтанами.

У 1894 p. верхня тераса стала місцем проведення грандіозної, як на галицькі масштаби, Крайової виставки (загальна кількість відвідувачів досягла 1 млн. 150 тис. осіб). Лейтмотивом цього проекту була ідея прогресу, а експозиція мала якнайширше відображати успіхи автономного Королівства Галичини і Володимирії у соціальній, господарській та культурній сферах. На території парку було споруджено більше сотні павільйонів у різних історичних стилях (і, крім того, маленький скансен fabriques та інші об'єкти). Авторами цих проектів були Франциск Сковрон (Skowron) – головний архітектор виставки, а також Юліан Захаревич (Zachariewicz), Юліуш Гохберґер (Hochberger), Зиґмунт Ґорґолевський (Gorgolewski) та інші відомі архітектори львівської школи. “Крайова виставка у 1894 р. створила... справжнє містечко, прекрасно забудоване”, – згадує один з істориків (Stankiewicz, 1928, 68). До початку ХХІ ст. від цього комплексу збереглися лише поодинокі будівлі. Таким чином, плантації Стрийського парку творили “симбіоз” з експозицією виставки, організованої на взірець славетних європейських та американських виставок другої половини ХІХ століття.

Оскільки Крайова виставка присвячувалася сотій річниці повстання Тадеуша Костюшка (Kościuszko), її експозиція включала павільйон з монументальною панорамою битви під Рацлавицями, виконаною Яном Стикою (Styka) та Войцехом Коссаком (Kossak) за участі кількох інших художників. На нижній терасі парку був встановлений пам’ятник Яну Кілінському (Kiliński) авторства скульптора Юліана Марковського (Markowski). Його відкрито у 1895 р., і після цього Стрийський парк отримав свою другу назву: “парк Кілінського”. У той же час поруч було споруджено оранжерею.

Після 1894 р. Стрийський парк був місцем проведення декількох наступних виставок. Починаючи з 1922 р., на його території функціонувала виставка-ярмарок “Східні торги”. У першій третині ХХ ст. в околицях парку з’явилися стадіони польських клубів “Чорні”, “Поґонь”, “Товариства рухових забав” та українського клубу “Сокіл-Батько” (Orłowicz, 1925, 10).

У 1950-х рр. у Стрийському парку з боку вул. Паркової будується вхідна арка (архітектор Генріх Швецько-Вінецький), проводиться перебудова колишніх “палацу мистецтв” та ротонди Рацлавицької панорами на спортивні об'єкти. Парк розширюється за рахунок приєднання частини території колишніх “Східних торгів”. Створюються також т. зв. “дитячий парк” (“дитячий сектор”) на місці колишнього стадіону “Сокола-Батька” та вузькоколійна дитяча залізниця (Архітектура Львова, 2008, 603).

Пов'язані історії

Архітектура

Стрийський парк розташований на південь від середмістя. Наприкінці ХІХ ст. він межував на півдні з підміськими ґрунтами Кульпаркова та Персенківки, на півночі – з ділянкою історичного Стрийського цвинтаря (закритого ще у позаминулому столітті). Його східною межею була вулька Ганлівська (Софіївка), західною – Стрийська дорога (згодом вул. Стрийська). Територія парку формувала “осердя” колишньої першої адміністративної дільниці Львова – давнього Галицького передмістя. До кінця 1870-х рр. територія майбутнього парку ще складалася з багнистих важкодоступних пустирів, перерізаних ярами і густо порослих чагарником.

На мапі сучасного Львова масив Стрийського парку формує “клин” між початковим відрізком вул. Стрийської, вул. Самчука, закінченням Франка і Козельницькою. На північ і захід від нього знаходяться території Парку ім. Богдана Хмельницького та Академії сухопутних військ, на схід – вілли Софіївки. До головного входу в парк з боку нижнього партеру веде вул. Паркова, ансамбль якої формувався з кінця 1890-х рр.

У другій половині ХІХ ст. заснування міського парку в районі південної околиці обумовлювалося логікою територіального розвитку Львова. На той час система зелених зон охопила історичний центр міста двома трактами: зі сходу та заходу. Вздовж східного краю Львівської улоговини утворився ансамбль плантацій Високого замку, Лоншанівки, Личакова, Погулянки та Софіївки. На західному боці динамічно розростався комплекс ділянок фешенебельної забудови та садів львівського “вест-енду” – територій, прилеглих до Єзуїтського саду. Отже, з заснуванням нового великого парку на півдні, східний та західний тракт міських плантацій об'єднувалися в кільце. Компонувалася єдина система озеленених територій (взірцями якої можна вважати ансамблі парків Манчестера чи Ліверпуля).

Стрийський парк закладався на пагорбах, які входять до комплексу Львівської височини. Його планувальна вісь проходить уздовж ерозійної долини, якою колись протікав потічок Сорока – притока Полтви. Тут прокладено головну алею, від якої схилами піднімаються звивисті доріжки до верхньої тераси. “Парк Кілінського (Стрийський), на південній стороні міста..., закладений у 1879 р. на місці, яке через характерну конфігурацію терену, гарне розташування і чисте повітря підходило для парку. Як найбільший і найпросторіший міський сад, швидко став улюбленим місцем прогулянок” – читаємо у звіті, датованому 1896 p. (Miasto Lwów, 1896, 320).

Планування Стрийського парку свідчить про високу професійну кваліфікацію автора проекту – інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінґа (Röhring), якому вдалося майстерно використати можливості ландшафту. Запропонований ним план базувався на принципах живописного ландшафтного парку – перед тим успішно застосованих у Львові Карлом Бауером (Bauer).

Цей проект був генетично зв'язаний з моделлю англійського парку. З іншого ж боку, найбільший львівський парк демонстрував відхід від сентиментальної символіки та аксесуарів, характерних для романтизму. Стрийський парк у Львові – це типовий міський парк доби позитивізму та “наукового” історизму. Зокрема, на відміну від англійського парку ХVІІІ ст., він має чітко окреслену периметральну межу. Його територія виразно відмежована від сусідніх кварталів та під'їзних шляхів.

Стежки та алеї Стрийського парку (окрім верхньої тераси) в плані мають іррегулярний рисунок – у відповідності з естетикою англійського парку. Важливим композиційним елементом є також ставок з лебедями. Однак слід зауважити, що нерегулярний рисунок алей і нерівні контури берегів ставу є результатом ретельних дизайнерських розрахунків. На відміну від делікатних півтонів класичного англійського парку, терен Стрийського парку демонстрував пластичні контрасти і насичені кольори: “Гарні квіткові килими коло ставу з лебедями надають у теплу пору року мальовничості й принади...” (Miasto Lwów, 1896, 320). Стрийський парк поєднував ознаки pleasure garden з певними рисами дендрологічного парку.

Мальовничий рисунок стежок та газонів переважає у глибині паркового масиву; поблизу ж будівель, споруджених на території парку (павільйони виставки 1894 p.), план набуває регулярної, “французької” структури. План верхньої тераси базувався на моделі бароково-класицистичного парку. Партерові клумби і квітники, фонтани та будівлі, споруджені вздовж головної алеї, проектувалися з орієнтацією на зразки архітектури Веаuх-Arts (тут можна згадати, що плани Гетьманських валів після 1888 p., як і нижньої, прилеглої до Галицького сейму, частини Єзуїтського саду також були орієнтовані на цю академічну традицію).

Таким чином, Стрийський парк виразно набув характеру еклектичного парку доби історизму, в планувальному та пластичному вирішенні якого поєднувалися різні історичні традиції садово-паркового мистецтва. Він складається з трьох частин, відмінних за характером ландшафту і планувальними принципами: нижнього партеру, верхньої тераси і, створеного в пізніший час, – “дитячого сектора”.

За інформацією Михайла Ковальчука (Kowalczuk), станом на середину 1890-х рр. на терені парку росли “червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, плакучі буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних видів, смереки, ялівець, тиси, модрини, американські сосни й різні кущі” (Miasto Lwów, 1896, 320). Іван Крип’якевич дослівно повторює цей перелік (Крип’якевич, 1991, 113).

Тут ще раз можна сказати про відмінність від англійського парку ХVІІІ ст.: з одного боку, на терені Стрийського парку ми бачимо натуралістичну імітацію природного середовища, а з іншого – поєднання ботанічних видів, які разом в природних умовах не зустрічаються. Їх колекція включає ряд імпортованих рослин, у т. ч. екзотичну флору (наприклад, в парку росте гінкго – реліктова рослина, яка зараз зустрічається лише в ботанічних садах).

За інформацією Олени Степанів, “ґрунти в парку глинясті, місцями з примішкою піску, подекуди іласті, переважно сухі, але придатні під паркову культуру” (Степанів, 1992, 44).

У 1890-ті роки загальна площа парку становила 47,61 га (Miasto Lwów, 1896, 318). Зараз парк займає територію трохи більшу за 52 га.

Пов'язані місця

Опис

Територія Стрийського парку – фонтан з русалками

Детальніше про місце

Персоналії

Карл Бауер (Karl Bauer) – ландшафтний архітектор, проектант парків.
Юліуш Гохберґер (Juliusz Hochberger)  – архітектор.
Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski) – архітектор.
Юліан Октавіан Захаревич (Julian Oktawian Zachariewicz) – архітектор.
Казимир ІІІ (Kazimierz III) – король Польщі.
Ян Кілінський (Jan Kiliński) – польський повстанець.
Михайло Ковальчук  (Michal Kowalczuk) – архітектор, ахітектурний критик, автор путівників.
Войцех Коссак (Wojciech Kossak) – художник.
Тадеуш Костюшко (Tadeusz Kosciuszko) – провідник польського повстання.
Юліан Марковський (Julian Markowski) – скульптор.
Станіслав Нємчиновський (Stanisław Niemczynowski) – громадський діяч, міський радний.
Францішек Сковрон (Franciszek Skowron) – архітектор.
Зиґмунт Станкевич (Zygmunt Stankiewicz) – інженер, краєзнавець.
Олена Степанів – історик, географ, громадська діячка.
Ян Стика (Jan Styka) – художник.
Арнольд Рьорінґ (Arnold Röhring) – ландшафтний архітектор, проектант парків.
Генріх Швецько-Вінецький – архітектор.

Джерела

  1. Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008).
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  3. Посацький Б. Архітектура тоталітаризму (1940-1956) // Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 578–605.
  4. Степанів О. Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
  5. Barański F. Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów, [1902]).
  6. Miasto Lwów w okresie samorządu 1870–1895 (Lwów, 1896).
  7. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
  8. Stankiewicz Z. Ogrody i plantacje miejskie // Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcja B. Janusza (Lwów, 1928), 62–71.

Автор запису – Ігор Жук, 2012 р.
Літературний редактор – Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення