Вул. Погулянка – парк “Погулянка”

Львівський лісопарк “Погулянка” має багату і давню історію.

У ХVІІ ст. власником місцевих ґрунтів був львівський бургомістр Ян Аттельмаєр (Attelmajer), якому у 1641 р. вдалося за малу суму 6 злотих на рік взяти в оренду міські лани, що сягали майже Снопкова і Винників. Тут він розселив селян-орендарів і заснував пасіку (“аттельмаєрівська пасіка”).

Спадкоємцем Аттельмаєра був його зять Мацей Кучанкович (Kuczankowicz). У 1672 р. маєток був повністю знищений турками.

У середині ХVІІІ ст. одному з наступних власників, Яну Злоторовичу (Złotorowicz), вдалося докупити сусідні землі. Після смерті Злоторовича майно і землі поділено між родинами Атанасевичів (Atanasiewicz) та Добруцьких (Dobrucki).

Саме від Добруцьких у 1789 р. нижню частину маєтку, ближчу до міста – яка і є сьогоднішньою Погулянкою – відкупив “апеляційний радник” Кшиштоф Дейма (Deyma). У 1799 р. у родини Деймів її придбав Алойзи Ґінтовт Дзєвйонтковський (Dziewiątkowski) за 18 тисяч злотих (Jaworski, 1911, 289–290).

У 1810 р. за 20000 злотих ця територія перейшла у власність адвоката Франциска Венґлінського (Węgliński), відомого у Львові своєю підприємливістю. За словами Івана Крип’якевича, “Венгленський (Венґлінський) був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці” (Крип’якевич, 1991, 111). Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”.

У 1821 p. від спадкоємців Венґлінського Погулянку за 5060 голландських дукатів отримав власник ресторану Йоган Дістль (Diestl) і заклав тут “пивний сад”. З цього приводу можна процитувати Адама Краєвського: “Звичай рестораційних садків (ogródków restauracyjnych) прийшов до нас з заходу, разом з урядниками-німцями... Не сплило й півстоліття, а цей звичай, як і багато інших німецьких, так прекрасно у нас акліматизувався, що, як гриби по дощі, повиростали розмаїті менш чи більш віддалені від середмістя місця товариської забави...” (Krajewski, 1909, 52).

Образ Погулянки часів Дістля змалював, переказуючи оповідь Францішка Яворського, Іван Крип’якевич: “В 1825 р. принагідний мандрівник так описує свою прогулянку в ці сторони: “В реставрації був гамір, велике товариство пило пиво. Міські елеганти, звані “фанфаронами”, були прибрані за найновішою модою; капелюхи мали в кратки, на шиях кратковані хустини, сурдути “кадрильовані” або підшиті краткованою китайкою, панталони у пружки – виглядали як циркові арлекіни”. Наш подорожній з товаришами проходжувався по крутих стежках гаю, приглядався до джерел, що били з землі, потім пішов далі: “Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежичка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рохкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...” (Крип’якевич, 1991, 111–112).

У 1848 р. новий власник Йоган Кляйн (Klein), отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських, розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось кращим у Львові. Споживалося воно на місці, у ресторані, який славився також пирогами та смаженими курчатами. На Погулянці можна було скуштувати й морозива, яке виробляли у літньому павільйоні цукерні Майсона (Maison).

Із появою промислових об’єктів і початком спекулятивної забудови околиць, Погулянка дещо втратила свою роль відпочинкової зони. За Першої світової війни її букові дерева були порубані на дрова, стежки позаростали. Погулянка здичавіла.

Проте згодом настав новий період її популярності.

Міський парк “Погулянка” створено у 1940 р. Тоді почалися роботи з розчистки і впорядкування території паркового масиву, з’явилися водойми уздовж головної алеї. За німецької окупації роботи в парку зупинились, але після війни були поновлені.

У 1962 р. розроблено проект лісопарку “Погулянка”, який реалізовувався упродовж наступних років.