Вул. Листопадового чину – парк ім. І. Франка (колишній Єзуїтський сад)

Міський парк Львова, відомий сьогодні як Парк ім. Івана Франка, було засновано на території давнього єзуїтського фільварку, у південно-західному секторі колишньої передміської зони. Парк займає ділянку у формі трапеції на пологому схилі одного з пагорбів Львівської височини.

Заснування Єзуїтського саду як міського парку поклало початок утворенню другого (після алей і променад на "валах") кільця плантацій у системі львівської "смарагдової шати" (за образним виразом Зиґмунта Станкєвича) (Stankiewicz, 1928, 63). До цього зовнішнього кільця згодом було включено парк "Високий замок" і прилеглі терени Знесіння, озеленені зони Цетнерівки, Личаківського цвинтаря та Погулянки, Стрийський парк та інші об'єкти садово-паркової архітектури, перстень яких охопив історичний центр міста, локований в долині Полтви.

Наприкінці ХІХ ст. Міхал Ковальчук (Kowalczuk) опублікував такий опис: "Міський сад, званий також Поєзуїтським... є наближчим до [центру] міста. Утворює паралелограм, оточений вулицями: Маршалковською, Міцкевича, Матейка і Крашевського" [сучасні Університетська, Листопадового чину, Матейка, Крушельницької] (Miasto Lwów, 1896, 318).

Найстаріший парк Львова має різноманітне і дуже вартісне архітектурне оточення. З півночі до його межі прибудовується головний корпус Львівського університету — колишній будинок Галицького сейму. З півдня, на узвишші, розташувався комплекс історичних будівель Львівської політехніки. На заході, з боку вул. Листопадового чину, в оточенні саду стоїть колишня резиденція намісника Галичини (теперішній корпус залізничної лікарні). На сході, уздовж непарної сторони вул. Крушельницької, бачимо один з кращих у Львові ансамблів житлової архітектури доби історизму. Катедра св. Юра домінує у південно-західному куті.

Масивні будівлі управління залізниці, споруджені під Святоюрським пагорбом на початку 1910-х рр., внесли деякий дисонанс у цей вишуканий ансамбль. Але більшої шкоди завдав призматичний багатоповерховий блок готелю "Дністер", побудований над парком у 1970-х, який в архітектурній панорамі цього району є чужорідним тілом.

Планувальна структура парку упродовж більш як трьохсотлітнього періоду його існування зазнавала неодноразових змін. Так, за словами Івана Крип'якевича, під кінець XVI ст. "міщанин Іван Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад перейшов потім у руки його зятя Антонія Массарі, італійця, родом із Венеції, і він обладнав парк на італійський спосіб". За часів Йогана Гехта (Höcht), який переоблаштував парк вже "на французький спосіб" (Крип'якевич, 1991, 121-122), бачимо регулярну, геометричну— "французьку" — структуру паркових алей (зафіксовану мапами Львова першої половини ХІХ ст.).

Згідно з проектом Карла Бауера (Bauer), територія саду переплановувалася за принципами нерегулярної композиції ландшафтного парку. Більш як півтора століття львівський Єзуїтський сад (теперішній Парк ім. Івана Франка) у своїй основі зберігає композиційну структуру і план, визначені Карлом Бауером у 1855 р.

Пізніше впорядкування нижньої тераси, прилеглої до будинку Галицького сейму, мало своїм результатом появу клумб і партерних квітників, які набули регулярної структури, характерної для садівництва епохи бароко. Цей регулярний акцент підсилила пряма центральна алея, відновлена у 1920-х рр., яка йде під гору через увесь парк паралельно вулицям Крушельницької і Листопадового чину.

Головна алея проходить поруч зі східною межею парку. Від неї відгалужуються звивисті доріжки, мережа яких дозволяє одночасно розмістити значне число відвідувачів. Для відпочинку можна обирати як рухливу, наповнену людьми зону центральної алеї, так і затишні, ізольовані від гамору ділянки у глибині паркового масиву. В парку облаштований також дитячий майданчик.

З будівель першої половини ХІХ ст. до сьогодні у Парку ім. І. Франка збереглася ротонда з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. На вході до центральної алеї встановлено класицистичну чавунну вазу з рельєфами, композиція яких свідчить про вплив Бертольда Торвальдсена (Thorvaldsen).

У 1964 р. в парку навпроти головного корпусу Львівського університету був встановлений пам'ятник Іванові Франкові (скульптори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Емануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка, архітектор Андрій Шуляр). Пам'ятник поставили на місці ліквідованого квітникового партеру, який раніше композиційно пов'язував університетську будівлю з репезентативним нижнім входом у парк. Тетяна Максим'юк слушно зауважує, що новостворена скульптурна композиція перекрила цей вхід як візуально, так і функціонально (Архітектура Львова, 2008, 637).

За Міхалом Ковальчуком, у 1890-х рр площа Єзуїтського саду складала 10,17 га, тут росли "граби, в'язи, липи, модрини, туї, ялини і смереки; з кущів: бузина чорна, глід, ліщина..." (Miasto Lwów, 1896, 318-319).

Олена Степанів на початку 1940-х рр. подала таку інформацію: "Ґрунт парку глинясто-пісково-гумусовий. Долішня частина городу, колись забагнена, була підсипана і осушена. Тут ростуть дуби, клени, тополі, граби, липи, в'язи, смереки, модрина та кілька привіслянських тополь. Рослинність парку дуже потерпіла внаслідок воєнних дій (1939-1941)" (Степанів, 1992, 46).

З дерев у Парку ім. І. Франка увагу привертають клени, якими обсаджено центральну алею, старі дуби у верхній частині парку, ясені біля дорійської ротонди (Архітектура Львова, 2008, 638). Парк є різновіковим насадженням. Основу його деревостану складають дерева, висаджені у середині – другій половині ХІХ ст. Доповненням до традиційних видів європейської флори стали екзоти з Північної Америки, Далекого Сходу, середземноморського регіону.

Станом на сьогоднішній день, площа парку становить 11,6 га.