Вул. Матейка, 4 – Західний науковий центр НАН України
Архітектура
Будинок розташований поруч із південною межею Парку ім. І. Франка, на ділянці, що займає похилий терен між вулиці Матейка і Новаківського. Має 2 поверхи з мансардним ярусом, стоїть на високому цоколі. Ядро його корпусу – основний трифасадний блок у північно-західній частині парцелі, прилеглий до вулиці Матейка, до якого приставлена офіцина (флігель), видовжена на південь.
Західний граничний мур вілли-палацу межує з трьома кам’яницями (на вулиці Матейка, 2; Листопадового чину, 7 та Новаківського, 1), які формують західний торець кварталу. Зі сходу до будинку прилягала вільна від забудови територія (квітники і сад), на якій згодом спорудили багатоповерховий готель "Дністер". Невелика допоміжна будівля – колишня стайня і возівня – фасадом виходить на вулицю Новаківського.
Палац на вулиці Матейка, 4 є зразком архітектури пізнього необароко. На фоні сусідньої забудови об’єкт вирізняється бароковою динамікою мас та асиметрією фасадів. Призматичну основу корпусу трансформують виступи ризалітів на північному та південному фасадах, а також лоджія, вбудована у північно-східний кут, над якою розташована простора балконна тераса. Високий, складний за конструкцією дах, викладений кольоровою дахівкою і доповнений високими димарями, та купол, яким завершено північний ризаліт, посилюють експресію силуету. Карнизи над 1-м і 2-м поверхами, прокладені по ламаному периметру, акцентують горизонтальне членування.
Фасадна стіна оформлена смугами русту на рівні 1-го поверху, на 2-му – обличкувальною рожевою цеглою у міжвіконних простінках. Уздовж фасадів асиметрично компонуються дво- і трисекційні вікна різної конфігурації (з дугоподібними завершеннями або з заокругленими кутами, на 2-му поверсі – у профільованих обрамуваннях і з ліпними картушами в завершенні).
Ліва частина чільного фасаду, з боку вулиці Матейка, відсунута від хідника і відокремлена фрагментом кованої огорожі. Зовнішні сходи ведуть до кутової лоджії. З правого краю до регуляційної лінії підступає північний ризаліт, на якому компонується головний портал і велике овальне вікно; вище, на рівні мансардного півповерха – вікна, фланковані масивними волютами, і невеликий балкон. Нагорі надбудований купол.
Внутрішня структура відзначається підкреслено гнучким плануванням. Основну площу 1-го поверху займають 2 великі зали – колишній салон та їдальня. На 2-му поверсі – переплановані особисті покої колишніх мешканців вілли-палацу. Зараз ці приміщення перетворилися на офіси Західного наукового центру НАН України. Вхідні сіни сполучено широкими дерев’яними сходами з вестибюлем, у глибині якого – сходова клітка, що веде на 2-й поверх. Допоміжна сходова клітка розташована у південному ризаліті. Коридорний перехід веде з вестибюлю до приміщень офіцини, де раніше мешкали слуги. У цій частині будинку тепер влаштовано приватне помешкання.
В інтер’єрах будинку збереглися цінні деталі декоративного опорядження, датовані кін. ХІХ ст., зокрема вітражі вхідних сіней і різьблені оздоби сходової клітки.Персоналії
Іван
Левинський – архітектор і будівничий,
власний будівельної фірми, в якій був розроблений будівельний проект вілли-палацу
Потуліцьких.
Карел Боублік
(Karel Boublik)
– архітектор, спроектував стайню з возівнею та помешкання фурмана на замовлення
гр. Станіслава Вишньовського.
Леон Пінінський
(Leon Piniński)
– граф, ректор Університету Яна-Казимира, знавець римського права і колекціонер,
власник вілли-палацу з 1903 р. до 1930-х рр.
Станіслав Вишньовський
(Stanisław Wiśniowski) – граф, у 1900 р. купив віллу-палац Потуліцьких і у
1901 р. здійснив деякі добудови.
Францішек Потуліцький (Potulicki) – граф, власник великої будівельної ділянки, на якій протягом 1891–1894 рр. була збудована міська "вілла"
(палац) для нього з дружиною.
Францішка з Бадені Потуліцька – графиня, дружина
Францішека Потульцького, співвласниця вілли-палацу.
Ян Томаш Кудельський (Jan Tomasz Kudelski) – архітектор, спроектував віллу-палац Потуліцьких.
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/652: 6, 19, 30, 37, 39, 42, 55-63.
- Жук Ігор, Львів Левинського: місто і будівничий (Київ: Грані-Т, 2010), 66-67.
Літературний редактор – Юлія Павлишин