...

Освіта і культура: кому повезло? Галина Левицька

ID: 254
Створення Львівської Консерваторії. Історія Галини Левицької як приклад людини, яка активно долучилась до створення українсько-радянської культури попри попередній трагічний досвід співпраці з радянською владою.

Наприкінці 1980-х років відкрилися нові можливості як для істориків і дослідників, так і для спраглих історії громадян: відкриваються архіви, є доступ до нових книг і джерел інформації з-за кордону, у публічному просторі з’являються спогади діаспори. Наслідком стало те, що період 1939–1941 років для Галичини впевнено починають називати окупацією, широкому загалу відкриваються масштаби репресій, повертаються забуті імена, виходять друком спогади і з'являються нові пам'ятники.

Ці зміни мали також і зворотний ефект: як говорити про митців, науковців, літераторів тощо, якщо вони не були заарештовані, заслані, депортовані, а, навпаки, отримали нові можливості при новій владі? За терміном "окупація" приходять нові "супроводжуючі": колаборація, співпраця з владою, прислужники влади тощо. І оскільки в публічному просторі України через радянський період не виробились навички і вміння говорити на такі теми, наслідком цього стала або відсутність цього періоду в біографіях й експозиціях музеїв, або дуже загальна і коротенька інформація про цей період.

Тільки тепер починаються публічні дискусії і розмови про те, як ставитись до таких біографій і яка термінологія буде тут доречною, що є колабораціонізмом, що є примусом, а що — стратегією виживання.

Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка була утворена 1939 року на базі кількох довоєнних навчальних закладів: Консерваторії Польського музичного товариства, Консерваторії ім. К. Шимановського, Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка, та, частково, кафедри музикології Львівського університету.

Активним учасником реорганізації вищої музичної освіти у Львові була Галина Левицька, піаністка, педагог, яка своєю місією бачила відкриття української музики. Вона вперше виконала для місцевої і закордонної публіки маловідомі твори Миколи Колесси, Пилипа Козицького, Левка Ревуцького, Зіновія Лиська та першої галицької композиторки Стефанії Туркевич-Лукіянович.

Саме Галині Левицькій належала ідея створення школи-десятирічки при Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Про роботу Галини Левицької в період радянської окупації можна прочитати у спогадах її дочки, Лариси Крушельницької:

Вищий музичний інститут імені Лисенка був ліквідований, але на його базі і базі польської консерваторії відкрили Львівську Державну консерваторію. Маму було заанґажовано на посади професора і завідуючої кафедрою фортепіано. (До речі, вона також одна з перших дістала в 40-му році підтвердження звання професора з московського ВАКу). Крім того, як тільки було організовано Консерваторійну музичну десятирічку, Маму призначили її директором. Правда, досить довго ії тримали як в.о. (виконувачка обов`язків), та Мама не звертала на це уваги.

Історія Галини Левицької цікава з огляду на те, що, на відміну від більшості мешканців Львова, її родина Левицьких–Крушельницьких уже мала досвід співпраці з радянською владою, і результат цього досвіду був трагічним. Оскільки в міжвоєнний період досить важко було реалізувати себе інтелектуалам інших національних груп, ніж польська, Іван Крушельницький, український поет, драматург, графік, мистецтвознавець і літературний критик, чоловік Галини, його батьки, українські інтелектуали Антін і Марія Крушельницькі, та інші члени родини разом з маленькою Ларисою Крушельницькою у 1932 оці вирушають до Харкова, на Велику Україну, де, здавалося, відкриваються великі можливості для реалізації і праці на благо української держави. З усіх, що виїхали, вижила і врятувалась тільки маленька Лариса, яку всіма правдами-неправдами, за допомогою Червоного Хреста повернула до Львова Галина Левицька, у Львові її затримала хвороба, і вона не змогла виїхати разом з родиною до Радянського Союзу.

За іронією долі, виїзд до Австралії в серпні 1939 року, куди Галина Левицька була запрошена на роботу до сіднейської консерваторії, теж відклався через залагодження побутових питань і стан здоров`я Лариси, дочки, тож початок Другої світової відома піаністка зустріла у Львові.

За спогадами дочки Галини Левицької, дилему працювати чи ні на систему її мама, як і багато представників української інтелігенції, попри весь попередній досвід, вирішили на користь Радянської України, і головним аргументом була потреба у створенні своїх, хоч радянських, але українських структур. Ось як згадує про це Крушельницька:

Праця з головою поглинула мою Маму. Пам`ятаю їх (з Кирилом Студинським) розмови. "Треба використати момент, треба брати у свої руки університет, інститут, школи, театри..." — переконував він усіх. І справді, спочатку так було. Наша професура могла нарешті викладати у львівських вузах, артисти зайняли театри.

Після нацистської окупації Галина Левицька викладає в Консерваторії, не відмовляється від концертної діяльності, і разом із сестрами, Марією та Стефанією, у 1946–1947 роках виступає у складі тріо "Сестер Левицьких" (фортепіано, скрипка і віолончель). Учнями Галини Левицької були, зокрема, композитор Андрій Гнатишин, народний артист України Олег Криштальський та інші. На будинку по вул. Єфремова, 49, де Левицька проживала до своєї смерті в 1949 році, є меморіальна табличка. Похована у Львові.

З означенням радянського періоду 1939–1941 років в історії Львова як окупаційного біографію Галини Левицької важко вписати в бінарну модель "жертва — колаборант". Родина Крушельницьких–Левицьких була однією з перших, яка відчула на собі репресивний характер радянської влади ще до початку окупації Львова. І попри таку родинну трагедію, Галина Левицька не тільки не покидає Львова, а й активно веде професійну діяльність на користь розбудови української радянської системи музичної освіти. Зробивши такий вибір, вона долучається до радянського проекту, стає його частиною. Творячи українську радянську культуру, вона формує себе, свою кар'єру, своє місце в новому радянському суспільстві. Ця біографія є прикладом того, як можуть накладатися вибори та ідентичності, як радянська система, яка контролює і накидає, одночасно дає можливість для реалізації, як вибудовується певний договір між державою і людиною в нових радянських реаліях. Це історія про ухвалення рішення, наслідки і відповідальність. А також це історія про сприйняття і розуміння таких біографій і моделей поведінки сучасниками.

Усі сюжети

Місця

Опис

Вул. Нижанківського, 5 – Львівська державна музичнa академія ім. Лисенка

Детальніше про місце

Джерела

1. Лариса Крушельницька, Рубали ліс. Спогади галичанки (Львів: Астролябія, 2008), 352.
Авторка — Інна Золотар
Редагування — Оксана Панчишин