...

Вул. Кибальчича, 17 – житловий будинок

ID: 2488

Одноповерховий особняк із підвалом та додатковою кімнатою на горищі, збудований у 1934–1935 рр. за типовим проектом № 7 (додатковий до вже затверджених шести), який розробив інженер-архітектор Тадеуш Врубель та адаптувавЛюдоміл Ґюркович для Владислава та Ванди Земінських.

Це зразок доступного однородинного житла в оточенні саду.

Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення. Йому присвоєно охоронний номер № 2624 рішенням Львівського облвиконкому № 374 від 15.04.1994 р.

Історія

На початку 1930-х рр. територія околиць маєтку Красучин біля парку "Залізна Вода" привернула увагу уряду Львова завдяки мальовничому розташуванню, здоровому клімату та відповідним гігієнічним вимогам. Ініціатором забудови цієї дільниці був видатний інженер-архітектор Тадеуш Врубель (TadeuszWróbel), який розробив шість типових проектів для поселення "Новий Львів", будівництво якого він обстоював. У 1933 р. магістрат виділив територію площею близько 8 гектарів, розбивши її на 115 ділянок для фінансово доступної приватної забудови. Ця територія розташована в межах сучасних вулиць: Мишуги (в польський період — вул. Поморська), Панаса Мирного (вул. Козельницька, пізніше — вул. Власна Стріха), Литовської, Запорізької (вул. Мазовецька), Кибальчича (вул. Шльонська), Тернопільської (складалася з двох вулиць — Цешинської і Торунської) та Тиверської (вул. Кашубська).

Вул. Кибальчича отримала сучасну назву у 1992 р. на честь українського революціонера-народника  Миколи Кибальчича (1853–1881). З 1946 р. вулиця носила ім’я французького письменника-антифашиста Анрі Барбюса (1873–1935).

20 жовтня 1933 р. Комітет розбудови міста Львова затвердив 6 типових проектів будинків авторства Тадеуша Врубеля, якими мала забудовуватися житлова колонія "На Залізній Воді". Кожен із будинків, запроектованих на 3–5 кімнат, це зразок доступного однородинного житла в оточенні саду, що споруджувалося на засадах модерністичних пошуків, які активно провадилися у всій Європі та світі з початку 1920-х рр.

Із кожним власником ділянки укладалася угода про те, що найпізнішою датою початку будівництва має бути 1 вересня 1934 р., і не пізніше 1 вересня 1936 р. ці будинки повинні бути здані в експлуатацію.

Станом на 1934 р. було збудовано 31 будинок, завдяки державній програмі кредитування з терміном виплати до 10 років. 

30 липня 1934 р. інженер Владислав та Ванда Земінські придбали ділянку (ДАЛО 2/1/264:1–4). 11 жовтня 1934 р. було отримано дозвіл на будівництво будинку та закуплено один із типових проектів, авторства Тадеуша Врубеля (ДАЛО 2/1/264:32). 21 червня 1935 р. було затверджено проект адаптації, виконаний Людомілом Дюрковичем  (ДАЛО 2/1/264:33). Цією ж датою в документах зазначено дозвіл на заселення до будівлі (ДАЛО 2/1/264:34).

Спорудження будинку, згідно кошторису, становило 14340 злотих (ДАЛО 2/1/264:12).

Сьогодні цей будинок втратив свій первинний вигляд через надбудову другого поверху та зміну конфігурації дахів. 

Архітектура

Одноповерховий особняк із підвалом та додатковою кімнатою на горищі збудований у 1934–1935 рр. за типовим проектом № 7 (додаткового до вже затверджених шести типів) архітектора Тадеуша Врубеля, адаптованого інженером-архітектором Людомілом Дюрковичем. Об’ємно-просторове вирішення цегляного, тинькованого будинку являє собою поєднання двох різновисоких об’ємів, накритих шатровими дахами з мінімальним кутом ухилу,  що створювало ілюзію застосування плоских покрівель.

Площа забудови становить 114 м. кв., будівельний об’єм —  750 м. куб.

У будинку розташовано:

—   на рівні підвалу: дві комори та сходова клітка;

—   на рівні першого поверху: дві кімнати, передпокій, кухня, туалет, ванна, сходова клітка і тераса;

—   на рівні другого поверху: кімната, передпокій та сходова клітка.

Головний вхід до будинку орієнтований на північний схід і розташований перпендикулярно до вул. Кибальчича. Ліворуч від головного входу розміщений блок сходової клітки, що виступає за межі площини фасаду. Вертикальна комунікація, що веде до кімнати на другому поверсі, освітлена високим вікном, під яким розташоване вікно меншого розміру, яке освітлює сходовий марш, що веде до підвалу. Над головним входом проглядається вікно передпокою другого поверху, який заглиблений відносно площини фасаду. Праворуч від вхідних дверей розташовані спарені вікна, що освітлюють ванну та туалет, а також вікно кухні, яке з’явилося у проекті адаптації. До вул. Кибальчича розвернутий північно-західний фасад будівлі, до якого примикають кухня та кімната, освітлена великим вікном. На південно-західному фасаді автор застосовує гру об’ємів, злегка видавлюючи поверхню стіни кімнати за межі загальної фасадної площини. У центрі цього об’єму розташоване велике вікно.  На одній осі з ним — вікно кімнати другого поверху. До південно-східного фасаду примикає кімната, двері з якої ведуть на терасу, що спускається до саду.

В оздобленні спарених вікон, цоколя та димарів застосована нетинькована облицювальна цегла вишневого кольору. 

Персоналії

Тадеуш Врубель (Tadeusz Wróbel) —інженер-архітектор, автор проекту, видатний урбаніст, один із найславетніших львівських архітекторів, що пропагував та розвивав ідеї авангардизму в архітектурі. Був ініціатором забудови дільниці "Новий Львів" у 1930-х рр. компактними та комфортними особняками в оточенні саду. Був провідником передових архітектурно-урбаністичних ідей "Werkbund" на теренах Львова. Розробив шість типових проектів для поселення "Новий Львів", будівництво якого він обстоював. У рамках реалізації цього проекту міська влада виділила вісім гектарів (сто п'ятнадцять ділянок) в існуючій житловій колонії "Залізна Вода".
Людоміл Ґюркович (Ludomił Gyurkovich) — інженер-архітектор, автор адаптації типового проекту Тадеуша Врубеля.
Владислав та Ванда Земінські (Władysław, Wanda Ziemiński)  — замовники та перші власники будинку.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/264.
2. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г., 1243 вулиці Львова (1939-2009) ("Апріорі", Львів–2009), 280.
3. Шишка О., Галицька Брама, 2001, № 11–12, 3.


Авторка опису — Юлія Богданова