Ідея спорудження цього будинку виникла у 1924 р. під час загального робітничого страйку. Кошти на будівництво збирали з 1927 р. шляхом відрахувань 1% зі зарплат працівників. Коли сума сягнула 50 тис. злотих, ініціативна група спілки оголосила місцевий конкурс. Його переможцями стали Тадеуш Врубель і Леопольд Карасінський — чи не найпопулярніші на той час архітектори Львова.

Будівництво у 1933–1938 рр. відбувалося дуже жваво, адже до робіт долучилися працівники комунальних служб — у вільний від основної роботи час, у вечірні зміни та у вихідні.

Будинок зведено із залізобетонного каркасу (система Hennebique’a) та цегляних стін. Ця нетипова для Львова архітектура створена під впливом ідей раціоналізму Гендріка Петрюса Берлаґе, де на перше місце виходить т. зв. "чесне" використання матеріалів — вони мають бути легко впізнавані. У декорі фасадів також помітний вплив краківської школи "стилізаторського декоративізму" (напр., Вацлава Новаковського). Спершу головним акцентом будинку був еркер сходової клітки на південному фасаді. Під час реконструкції 1976-1980 рр. будівлю розширили із західного боку, зокрема додали високу сценічну коробку, що стала новою домінантою. Загалом прийоми декорування фасадів добудованої частини повністю повторюють первісні. Таким чином клуб ззовні виглядає цілісно.

У декорі інтер'єрів, зокрема у вестибюлі, використані панелі природного каменю, вкраплення рельєфів на рослинну тематику. Застосовано латунь — для решіток радіаторів обігріву, а масивне огородження парадної сходової клітки виконано із шліфованого алебастру.

У будинку, крім театру, боулінгу, бібліотеки, діяв також і кінотеатр. У радянський час цей об’єкт функціонував як Будинок культури трамвайників, а згодом — як Палац культури імені Миколи Кузнєцова.