Вул. Краківська, 09 – колишня кам'яниця "Коломийська"

ID: 2048

З середини XVII ст. кам'яниця відома як Коломийська. Її власником у XVIII ст. був український маляр Стефан Вишинський. У XIX ст. тут діяв готель "Вікторія" з "покоями для розпусти" і ресторан-винарня "Під трьома муринами". Кам'яниця унікальна збереженими фресками на стінах і стелі. Сьогодні це – житловий будинок, на партері діє "Цукернича каварня Фреска". Пам'ятка архітектури (ох. №619-М).

Історія

II пол. XVI ст. — зведена ренесансна кам'яниця на місці згорілих будинків.
1712 — перебудова кам'яниці після пожежі.
Сер. XIX ст. – реконструкція з пристосування під готель, влаштування пласких стель, сходову клітку зі світловим ліхтарем, а стіни і стелі вкриті розписами.
1890 — реконструкція
1909 — над передньою частиною кам'яниці добудований мезонін.
1938 — пофарбування фасаду.
1940-і — реконструкція з переплануваннях приміщень на комунальні квартири
1986 — дослідження розписів, фрагменти розкриті та законсервовані
2006 — адаптація партеру на кав'ярню, розкриття та реставрація розписів

Вулиця Краківська в давнину називалася Татарською (Tartharorum platea) і вела до Татарської брами, що пов'язувалося з татарською спільнотою, яка мешкала тут після отримання містом магдебурзького права. Історик Іван Крип'якевич згадує про мечеть, в якій молилися львівські мусульмани. Однак невдовзі громада занепала. З 1441 р. вулиця називалася Краківською – від напрямку дороги на Краків. Завершувала її Краківська брама у північному пряслі міських укріплень. Саме тоді вона забудовується кам'яницями в готичному стилі. Однак їх, як і цілий готичний Львів, знищила велика пожежа 1527 р. На вул. Краківській мешкали львівські ремісники різних професій, серед яких відомі імена малярів Мартинуса (Martynus) та Гануса (Hanus), а також патриції, зокрема, відома родина Убальдіні (Ubaldini).

Перша згадка про кам'яницю №9 походить від найстарішої збереженої міської книги Львова, датованої 1382 р. Однак про вигляд кам'яниці не відомо. Відбудовану після великої львівської пожежі споруду зруйнувала менш масштабна пожежа 1564 р. На її місці постала нова, ренесансна кам'яниця, структура якої збереглася донині. Від середини XVII ст. кам'яниця знана як Коломийська — від родини Коломийських (Kolomyski), що володіла нею понад сто років. Фабіян Коломийський перебудував її "після спалення вогнем у 1712 році", що зафіксовано збереженому дерев'яному сволоку (несучій балці стелі): "Post conflagratam igne lapideam in anno 1712". Напевно, тоді вона набула барокових рис. Наприкінці XVIII ст. кам'яниця належала українському маляреві Стефану Вишинському.

У XIX ст. кам'яницю перетворили на готель "Вікторія", призначений для вишуканої публіки. Тоді відбулися найбільш ґрунтовні ремонти та реконструкції будівлі. Власники готелю щораз змінювалися, вносячи свої більші чи менші корективи у вигляд споруди. Про одну з них повідомляє напис "Założony 1847", вирізьблений на ампірній столярці внутрішніх входів у подвір'я та на сходи. Після цієї реконструкції кам'яниця частково набула рис ампірного стилю. Ймовірно, тоді замінили характерне склепінчасте перекриття брами і балкову стелю у світлиці на пласкі стелі, влаштували сходову клітку з поруччям ливарної роботи, над якою влаштували світловий ліхтар. Стіни і стелі приміщень вкрили розписами. 1886 р. кам'яницю купив австріяк Людвіґ Штадтмюллєр (Stadtmüller) в Марії Кершбаум (Kerschbaum). У 1890 р. він осучаснив готель, провівши реконструкцією за проектом львівського архітектора і будівничого Альфреда Каменобродського (Kamienobrodski) — тоді були влаштовані ванни та зведений четвертий ярус з тилу. Також поновили розписи і виконали нові у надбудованій частині. Готель вирізнявся тим, що мав "покої для розпусти", а на партері діяв ресторан-винарня "Під трьома муринами" (PodTrzemaMurzynami), яку орендував Владислав Степанюк. 1909 р. Штадтмюллєр добудував мезонін над передньою частиною кам'яниці за проектом Генрика Мюллєра (Müller). А вже 1912 р. разом із рестораном свою власність він продав Соломону Фрідману (Friedmann).

Юдей Фрідман швидко розбагатів. Нехтуючи елементарними моральними засадами, з метою збагачення, він поселив обслуговуючий персонал готелю, який складався з християн, у приміщеннях, перероблених з колишніх клозетів. А щоб вижити ресторан з приміщень партеру і використати їх для торгівлі, обрізав йому світло і перекрив газ. Від 1924 р. співвласником кам'яниці став Макс Мер (Mehr). На той час у всіх приміщеннях партеру діяли крамниці трьох місцевих торгових фірм: Бойка (Bojko), Вайца (Weiz) і Вольмана (Wolmann). Свої товари вони рекламували на вивісках та у приставлених до чільного фасаду шафках. Пам'яткоохоронна служба магістрату вимагала усунути цю рекламу, яка не відповідала пам'ятковій споруді. Соломон Фрідман висловив свою думку про будинок, начебто розуміючи, що його: "нерухомість є давньою, має розмаїті фрески на стінах, і записана Ґроном Консерваторів Східної Галичини в архів Королівського столичного міста Львова", однак відзначив, що "на влаштування реклами сам маґістрат давав дозвіл". Справу вивісок вирішили аж 1934 р., коли спадкоємці Фридерика Мері Берта Фрідман, заплативши великий штраф, їх зняли, і 1936 р. за проектом архітектора Іґнатія Вількона (IgnacyWilkon) повернули втрачені кам'яні обрамування віконних прорізів. 1938 р. власники Берта Фрідман і Ґізеля Юпітер (Yupiter), згідно з вимогами пам'яткоохоронної служби, мусили відреставрувати фасад кам'яниці. Однак, роботи закінчились тим, що його помалювали. А вимогу встановити три фігурки муринів, які колись були на фасаді, власники не змогли, тому що не віднайшли скульптора, який би відтворив вкрадену скульптуру.

Готель "Вікторія" проіснував до окупації Галичини 1939 р. У жовтні того ж року в кам'яниці влаштували виборчу дільницю. Стіни вишуканої пам'ятки по-варварськи вкрили гаслами та закликами, які ще донедавна зберігалися на сходовій клітці, і також засвідчували певний етап історії нашого міста.

В радянські часи кам'яницю перетворили на житлову, провівши реконструкцію за проектом Лєонтьєва (Леонтьев), згідно якого були переплановані всі приміщення для комунальних помешкань, влаштовані бетонні перекриття, а розписи затиньковані та забілені. В приміщеннях партеру влаштували магазин.

Рішенням сесії Львівського облвиконкому №44 від 28.01.1986 р. будинок включили до місцевого реєстру пам'яток під ох. № 619-М.

Малярство, яке вкриває стіни на всіх ярусах, віднайшли реставратори Кость Присяжний, Любарт Ліщинський та Мирослава Майорчук під час досліджень у 1986 р. Однак розкрити та законсервувати тоді вдалося лише один фрагмент — на стелі брами. Цю роботу виконала Ніна Присяжна. Під час адаптації партеру 2006 р. на "Цукерничу каварню Фреска" реставратори Віктор Гануляк та Люба Одрехівська розкрили та відреставрували фрагменти окремих сюжетних і орнаментальних розписів.

Архітектура

Кам'яниця Коломийська розміщена у середміському кварталі, на вулиці, що виходить з північно-західного кута Ринку. Ренесансна кам'яниця зберегла характерну для середньовічного Львова структуру: тритрактова (передня частина, сходи і тильна частина), дводільна, з офіциною. Мурована з каменю і цегли, прямокутна у плані, триповерхова, вкрита двосхилим дахом із ліхтарем.

Композиція чільного фасаду триосьова, із входом на крайній лівій осі. Пластика увиразнена ордерними елементами: пілястрами з коринтськими капітелями, пишним архітектурним декором у вигляді віконних обрамувань із акротеріями та фігурними сандриками, гірляндами і розвиненим карнизом на модульйонах із жіночими голівками. А виноградні грона на базах пілястр підкреслюють первісне призначення приміщень партеру, в яких розміщувався ресторан-винарня "Під трьома муринами". Великі вітринні прорізи оздоблені профільованими білокам'яними порталами.

До кам'яниці вхід влаштований через браму з ампірними вхідними дверима XIX ст., яка привертає увагу стильовими розписами, що несподівано розгортаються на стінах і стелі. З брами вхід веде до кафе та на широку сходову клітку колишнього готелю. Ілюзорне малярство брами імітує архітектурний вистрій, переносячи пластику екстер'єру в інтер'єр. Насиченими співзвучними кольорами створено ілюзію перекриття у вигляді жовто-золотого кесону, синє тло якого заповнене білим плетивом рослинного орнаменту. Розети та волюти, об'єднані зеленими гірляндами на вохристо-червоному тлі, творять вишуканий декор стелі. Стіни брами, вкриті рослинним орнаментом на тепло-зеленому тлі, завершені широкими фризами з сюжетними малюнками, які підкреслюють пишні карнизи та криволінійний меандр (біжуча хвилька). У двох видовжених картушах, увінчаних акротеріями (декоративними вістрями), зображені сюжетні багатофігурні композиції, основними персонажами яких виступають путті. Монохромні образи дитячих фігур із античними амфорами, келихами та виноградними гронами підсилює ультрамаринове тло. Площини між картушами заповнені грецькими масками та інструментами і обвиті виноградною лозою.

У передньому залі можна побачити фрагменти розкритих малюнків на стелі. Їх головними персонажами також є путті. Однак ці розписи вирізняються поліхромністю. Крилаті діти зображені у хмарах із великими пляшками та келихом. Написи під ними Champagnet (Шампань) і Tokaj (Токай) гордо засвідчують про елітні вина, які подавали тут до столу. Вишуканий морський пейзаж у стилі голландського малярства на стелі камінного залу символізує заморські контакти господаря.

Ці надзвичайно майстерні та довершені малюнки увиразнювали призначення закладу. Увійшовши сюди, ти забуваєш про реальний світ і ніби потрапляєш в безтурботне дитинство, де існують лише забави та втіхи. In vino veritas — каже відомий латинський вислів.

Нині на партері кам'яниці розташувалась "Цукернича каварня Фреска", яка намагається продовжити кращі традиції знаменитих львівських цукерень, зокрема, "Фортуни нової", що славилася в усій Європі, а також колишніх каварень "Колюмбіни", "Капрі", "Палєрмо", "Віденської".

Персоналії

Бойко (Bojko) — власник торгової фірми, який орендував приміщення кам'яниці №9 під склад.
Вайц (Weiz) — власник торгової фірми, який орендував приміщення кам'яниці №9 під склад.
Стефан Вишинський — український маляр, якому належала кам'яниця Коломийська наприкінці XVIII ст.
Іґнатій Вількон (Ignacy Wilkon) — архітектор, за проектом якого 1936 р. повернули втрачені кам'яні обрамування віконних прорізів.
Вольман (Wolmann) — власник торгової фірми, який орендував приміщення кам'яниці №9 під склад.
Віктор Гануляк — реставратор, який провів реставрацію розписів 2006 р.
Ганус (Hanus) — маляр, що мешкав на вул. Краківській у XVI ст.
Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) — львівський архітектор і будівничий, який 1890 р. розробив проект реконструкції готелю.
Марія Кершбаум (Maria Kerschbaun) — власниця кам'яниці Коломийської у XIX ст.
Фабіян Коломийський (Fabian Kolomyiskyi) — власник кам'яниці, який перебудував її після спалення1712 р.
Коломийські (Kolomyiski) — відома львівська патриціанська родина, що володіла кам'яницею Коломийською від сер. XVII ст. понад 100 років.
Іван Крип'якевич — історик.
Лєонтьєв (Леонтьев) — архітектор, автор радянського проекту реконструкції кам'яниці.
Любарт Ліщинський — відомий львівський реставратор, який досліджував кам'яницю 1986 р.
Мирослава Майорчук — реставратор, яка досліджувала малярство у 1986 р.
Мартинус (Martynus) — маляр, що мешкав на вул. Краківській у XVI ст.
Макс Мер (Maks Mehr) — співвласник кам'яниці від 1924 р.
Фридеріка Мер (Friderika Mehr) — спадкоємиця кам'яниці.
Генрик Мюллєр (Henryk Müller) — архітектор, за проектом якого 1909 р. над передньою частиною кам'яниці добудували мезонін.
Люба Одрехівська — реставраторка, яка провела реставрацію розписів у 2006 р.
Ніна Присяжна — реставраторка, яка провела консервацію розписів у 1986 р.
Кость Присяжний — відомий архітектор-реставратор, який досліджував кам'яницю 1986 р.
Владислав Степанюк — орендар ресторану-винярні “Під трьома муринами” в кам'яниці №9.
Убальдіні (Ubaldini) — відома львівська патриціанська родина, що мешкала на вул. Краківській у XVI ст.
Берта Фрідман (Berta Friedmann) — спадкоємиця кам'яниці.
Соломон Фрідман (Solomon Friedmann) — власник кам'яниці та ресторану “Вікторія” від 1912 р.
Людвіґ Штадтмюллєр (Ludwig Stadtmüller) — власник кам'яниці Коломийської від 1886 р., який 1890 р. осучаснив готель за допомогою реконструкції.
Ґізеля Юпітер (Gizela Yupiter) — спадкоємиця кам'яниці.

Джерела

Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/5575
Архів ін-ту "Укрзахідпроектреставрація", Л-46/6.
Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829
Борис Мельник, Вулицями старого Львова (Львів: Світ, 2002), 123-124.
Володимир Вуйцик, "Будівельний рух у Львові", Записки НТШ, 2001, Т. CCXLI. Праці комісії архітектури та містобудівництва.
Володимир Вуйцик, Державний історико-архітектурний заповідник (Львів: Каменяр, 1991), 40.
Денис Зубрицький, Хроніка міста Львова (Львів: Центр Європи, 2006), 138, 239.
Іван Крип'якевич, Львівська Русь першої половини XVI ст. (Львів).
Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Львів, 2003).
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, Т. 3 (Киев: Будивэльнык, 1985), 40.
Путівник по Львову (Львів: Центр Європи, 1999).
Роман Могитич, "Ліктьовий податок 1767 року", Вісник і-ту Укрзахідпроектреставрація, 2009, Ч. 19.

Авторка опису — Оксана Бойко
Редактор — Ігор Жук
Літературна редакторка — Юлія Павлишин