Вул. Котляревського, 27 – вілла ID: 1491

Колишня вілла Зиґмунта Розвадовського, зведена у 1904–1905 роках, за проєктом Владислава Садловського фірмою Едмунда Жиховича, є визначною пам'яткою Кастелівки. Вирізняється унікальним об'ємно-просторовим вирішенням та збереженими автентичними інтер'єрами. У 1930-х тут розміщувалася майстерня Яна Розена. Пам'ятка архітектури місцевого значення (Ох. № 4696-Лв).

Історія

Вулиця Котляревського була головною вулицею Кастелівки — віллової дільниці, яку забудували наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Іван Левинський (Jan Lewiński) та Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz). Назва "Кастелівка" походить від роду Кастеллі (іт. Castelli), який оселився у Львові у XVII столітті. Вони володіли землями південно-західного передмістя Львова та фільварком неподалік сучасної вулиці Нечуя-Левицького. Ця назва фігурує на кадастровій мапі 1849 року. За ситуаційним планом 1889 року дільниця обмежувалася сучасними вулицями Кольберга, Чупринки, Горбачевського, а її головною віссю була теперішня вулиця Котляревського. До 1895 року остання мала назву "На віллах", а потім була перейменована на честь Людвіка Набєляка (ul. Nabielaka) — польського поета, історика, політичного діяча та учасника Листопадового повстання 1830–1831 років.

У жовтні 1905 року художник та викладач промислової школи Зиґмунт Розвадовський (Zygmunt Rozwadowski) просив Магістрат надати дозвіл на будівництво двоповерхової вілли на ділянці під конскрипційним номером 1267 ¼  (ДАЛО 2/1/5069:1). У подальшому листуванні з Магістратом, однак, Розвадовський змінив формулювання "двоповерхова вілла" на "двоповерхова добудова до вілли "Яґа" за адресою Nabielaka 15" (сучасна вул. Котляревського, 29). Схоже, це відображає зміну концепції щодо території довкола вищезгаданої вілли, яка спершу замислювалася залишатися незабудованою. Магістрат надав дозвіл на будівництво того ж місяця (ДАЛО 2/1/5069:4). 

Вілла збудована архітектурним бюро Едмунда Жиховича (Edmund Żychowicz), чий підпис і печатка фігурують на архівних кресленнях (ДАЛО 2/1/5046). З інших джерел відомо, що проєктантом будівлі був архітектор Владислав Садловський (Władysław Sadłowski). Як зауважив Юрій Бірюльов, Садловський включив цей проєкт у перелік своїх робіт у річному звіті львівської Художньо-промислової школи за 1905–1906 (Czternaste Sprawozdanie, 1906; Бірюльов, 2008, 481). 

У вересні 1906 року Розвадовський звернувся до Магістрату за дозволом на заселення вілли, який отримав наступного місяця (ДАЛО 2/1/5069:5, 7). У травні 1907 року вілла отримала окремий (від вілли Яґа) конскрипційний номер 1751 ¼ . Її порядковий номер також змінився — замість ul. Nabielaka, 15, вона стала №11а (ДАЛО 2/1/5069:9).

Цілком ймовірно, що Зиґмунт Розвадовський, який з 1898 року мешкав у віллі Яґа разом з дружиною Веронікою, планував переїхати до нової будівлі (Котляревського, 27), а стару продати. Адресна книга 1908 року подає художника Антіна Пилиховського (Antoni Pilichowski) як мешканця ul. Nabielaka, 15, однак більш вірогідно, що йшлося про №11а, де був простір для художньої майстерні. 1913 року Розвадовський продав віллу Яґа Яну Сас-Зубжицькому і сам замешкав у віллі на Котляревського, 27. 

Втім, інформація може бути неактуальною (у адресній книзі будинки ще фігурують разом під номером Nabielaka, 15), отже, його майстерня у 1906–1912 роках містилася насправді у віллі Розвадовського на Nabielaka 11-A (вул. Котляревського, 27) (Wielka księga adresowa, 1908; Шиян 2025).

З 1898 року Зигмунт Розвадовський разом з дружиною Веронікою мешкав у віллі "Яґа" за адресою Nabielaka, 15 (Котляревського, 29). За роками розміщення майстерні Пилиховського можна зрозуміти, що з 1912 року Розвадовський хотів продати віллу на вул. Котляревського, 29, та переїхати до будинку на Котляревського, 27. Отже, в квітні 1913 року він продав віллу "Яґа" Яну Сасу-Зубжицькому (Jan Sas-Zubrzycki) та переїхав до вілли на вул. Котляревського, 27, збудованої 1905 року.

З 1927 року у віллі почало працювати консульство Радянського Союзу. 21 жовтня 1933 року тут відбувся політичний атентат, під час якого 18-річний член ОУН Микола Лемик застрелив радянського консула Михайла Голуба на знак протесту проти Голодомору 1932–1933 років. Атентат і подальший суд набули широкого міжнародного розголосу (Мірчук, 1968).

У 1930–1933 роках навпроти вілли оселився визначний львівський живописець Ян Генрик Розен. Відтоді як його затвердили на посаді надзвичайного професора рисунку на Загальному факультеті Львівської політехніки, він замешкав у квартирі у сусідній кам'яниці №37. Дослідник Юрій Смірнов називає цей будинок "професорським", оскільки там винаймали житло й інші професори цього навчального закладу. Попри значний розмір помешкання у тому будинку, Розен потребував ще й окремої майстерні, приміщення якої за щасливим збігом знайшлося у віллі навпроти. Однак з 1927 року у віллі містилося радянське консульство, напружена та конспіраційна атмосфера якого навряд чи могла сприяти творчій праці художника. Як припускає Смірнов, Розен міг заходити до майстерні з окремого входу, не перетинаючись з працівниками консульства (Смірнов, 2014, 27–29). 

У радянський період вілла була поділена на кілька помешкань, а сьогодні (2026) ціла вілла Розвадовського виставлена на продаж.

Архітектура

Розташування на вулиці та ділянці

Вілла розташована на наріжній ділянці між вулицею Котляревського та провулком, що провадить до стадіону на вулиці Кастелівка і далі до вулиці Сахарова, а історично вів  до ставу Собка. Справа вілла сусідить з віллою, яка в 1913–1935 роках належала Яну Сасу-Зубжицькому, а зліва — з садами вілл на вул. Котляревського, 29, 31, а також прибудинковою територією кам'яниці на вул. Котляревського, 25. Таке розташування об'єктів обумовлене складною трикутною конфігурацією парцелі, яка спочатку мала бути незабудованою.

Навпроти головного фасаду вілли розташовані двоповерхові з мансардами вілли (вул. Чупринки, 19, 21), збудовані у характерному для тандему Юліана Захарієвича та Івана Левинського стилі "піттореск" — з дерев'яними та кованими елементами, відкритим цегляним муруванням, майоліковими плитками та керамічною дахівкою. Наприкінці ХІХ століття вілли належали викладачам Політехніки, професору математики Плациду Дзівінському (Placyd Dziwiński) та доценту історії архітектури, архітектору Михайлу Ковальчуку (Michał Kowalczuk). Навпроти бічного фасаду вілли Розвадовського височить монументальна чотириповерхова чиншова кам'яниця авторства Яна Баґєнського (Jan Bagieński), яка контрастує з віллами Кастелівки.

Вілла Розвадовського, яка несподівано виринає з-за вікових каштанів, є своєрідним містобудівним акцентом чергового повороту вулиці Котляревського. Таке рішення не було закладене творцями Кастелівки — Юліаном Захарієвичем та Іваном Левинським, які не стали забудовувати цей наріжник, а залишили простір для саду. Незважаючи на певне порушення первісного авторського задуму щодо дільниці, вілла гармонійно вписалася в оточення, урізноманітнюючи його як за композицією, так і за матеріалами.

Ділянка оточена автентичною огорожею у вигляді невисокої металевої сітки між широкими бетонними стовпами. Натомість спочатку, як ми бачимо на фото з 1930-х , прясла огорожі мали увігнуте завершення, характерне для львівської віллової забудови початку ХХ століття, а вхід на територію вілли здійснювався через велику браму (тепер лише хвірточка). Змінився і характер стовпів, які на фото є значно вужчими, з фігурними завершеннями.

Фасади і об'ємно-просторове вирішення

У плані вілла вписується в прямокутний трикутник, де гіпотенузою є її головний фасад, одним із катетів — бічний фасад, а другий катет прилягає до вілли № 29. Така композиція поставила перед автором проєкту складне завдання запроєктувати довгий фасад, який водночас не міг бути одноманітним, оскільки розташовувався на розі і сприймався з багатьох точок. Владислав Садловський блискуче вирішив це завдання, створивши складну композицію з кількома вежами та фронтонами, делікатно оперуючи їхніми об'ємами та утворюючи невеличкі виступи та заглиблення відносно фасадної площини. 

Вілла зведена у стилі зрілої сецесії, де домінуючим у формотворенні є стилізація мови попередніх періодів, а гнучкі лінії та рослинний орнамент втілені лише в деталях. Будівля також демонструє принцип вільного планування, де об'єми відповідають призначенню приміщень, що вигідно відрізняє її від раніше зведених вілл, в яких мальовничість силуету часто могла бути лише формотворчим принципом, а віллою будівля могла називатися лише формально, оскільки таки була поділена на квартири, як, наприклад, у віллі родини Світальських на вул. Котляревського, 4 (ДАЛО 2/1/5046:28, 29, 30).

Так, зліва на головному фасаді розташована могутня вежа, обернена під кутом 45 градусів до прясла фасаду, до якої провадять службовий вхід та службові сходи. Головний вхід ознакований гостроверхою вежичкою, масштаб і форма якої співзвучні з архітектурною мовою Кастелівки. Справа з нею сусідить необароковий фронтон, а прясло фасаду членується карнизом у формі колосальної волюти. Наріжник вирішений дуже делікатно, без типової для Львова вежі, а навпаки, у тенденціях архітектури ХХ ст., які у Львові виявилися вже після І Світової війни. Йдеться про так званий "антинаріжник", приклади якого застосовані у будівлях авторства Тадеуша Пісевича (Tadeusz Pisiewicz) — Дому студентів ветеринарії (вул. Басараб, 1) та добудови школи ім. св. Марії Магдалини (вул. ген. Чупринки, 1). Тут же бачимо перші прояви цієї тенденції зробити наріжник якомога менш помітним, оскільки на другому поверсі влаштовано кімнату з великими об'ємами засклених вікон та круговим балконом. Перший поверх наріжника прорізано лучковими арками м'яких та водночас пружних абрисів, що асоціюються з творчою манерою каталонського архітектора Антоніо Ґауді (Antonio Gaudí). Звісно, таке суцільне засклення веранди було обґрунтоване не лише композиційними засадами, а й фахом власника вілли, який потребував художньої майстерні з добрим освітленням. Подібні великі вікна у художніх майстернях у Львові мали прецедент — як-то у віллі художника Яна Стики (Jan Styka) на вул. Листопадового Чину, 11 (згодом майстерня, а тепер Музей Олекси Новаківського).  

Невеликий бічний фасад вілли значно простіший. До заскленої веранди в наріжнику прилягає необароковий фронтон, а далі — доволі великий балкон другого поверху. Цей фасад підпорядковується вже існуючому фасаду вілли справа (вул. Котляревського, 29). Первісне вирішення дещо спотворене добудованим у міжвоєнний період об'ємом гаража, який перекрив вікно оранжереї та частково вітальні.

Іншою характерною особливістю фасадів цієї вілли є вікна та двері різних форм та розмірів — круглі, прямокутні та аркові, одинарні, дводільні та тридільні, з дерев'яними та кам'яними імпостами. Додатковими елементами фасадного декору є горизонтальні тяги, віконні обрамлення, русти, антревольти, замкові камені, карнизи та підвіконня з дахівки. Можемо припустити, що і дахи були викладені керамічною черепицею, що ще більше вписувало віллу до вже існуючого містобудівельного середовища Кастелівки. 

Збережені дерев'яні вхідні двері головного входу. Віконечка у верхній частині декоровані кованими вінками з лаврового листя, посередині вони були засклені та оздоблені ґратками, які потребують відновлення. Також де-не-де на вікнах першого поверху і цоколя збережені вишукані сецесійні ґратки з характерним лінійним орнаментом. Це унікальний для Львова приклад у цей період, оскільки зазвичай використовувалися більш утилітарні металеві сітчасті конструкції, які складалися і розкладалися. У цій же сецесійній стилістиці виконано ковальство балкону бічного фасаду, а також огорожі сходів до входів на головному фасаді.

Таке розмаїття форм будівлі виражає характерний для сецесії принцип унікальності, яким її творці намагалися протидіяти стандартизації та уніфікації машинного виробництва.  Ця ж архітектурно-будівельна фірма Едмунда Жиховича за п'ять років реалізувала подібну композицію об'ємів з вільним розташуванням стилізованих неоготичних, неоренесансних і необарокових елементів. Яскравим прикладом є вілла, що належала фотографу Генрику Міколяшу (Henryk Mikolasch), що була зведена 1910–1911 на вул. Франка, 127.

Інтер'єри

Оскільки в радянський час вілла була поділена на квартири, стан збереження її частин відрізняється: деякі автентичні елементи втрачені, а деякі потребують реставрації (2026). Загалом, первісне планування прочитується добре, а кількість збереженої автентики дає підстави виконати якісне відновлення відповідно до авторського задуму.

Через двері головного входу потрапляємо до невеличкого тамбуру, розташованого під гостроверхою вежею, а звідти вже до просторого холу, довкола якого розташовані кімнати першого поверху і звідки провадять сходи на другий поверх. Це новітнє планування, яке виникло на противагу коридорній та анфіладній системам кінця ХІХ століття, було більш комфортним, оскільки створювало ізольовані простори. Їдальня, в яку можна було потрапити з холу, мала оранжерею, а поруч розташована вітальня з великим вікном та додатковим виходом в сад. 

У простір холу вписана імпозантна дерев'яна сходова клітка з ефектними балясинами, де чергуються кручений та традиційний фігурний стовпчик. В прольоті сходів на стелі другого поверху зберігся розпис з блакитним небом, виноградною лозою та гілками каштану. Можливо, це зображення рослин, що були висаджені довкола вілли і збереглися дотепер. Стіна, на яку спирається сходова клітка, має аркові ніші, які слугують для полегшення та зміцнення конструкції і водночас в них могли стояти вази з квітами або скульптури. 

Сьогодні (2026) вхід зі сходів на другий поверх замурований, а за первісним задумом можна було піднятися до холу другого поверху. Звідти можна було вийти на балкон та до просторої кімнати, з якої вже через скляні двері заходили до художньої майстерні.  

Службовими сходами, розташованими у вежі ліворуч, можна вийти на горище та в цоколь, а також на другий поверх. 

У цоколі розташовані дві повноцінні кімнати, освітлені вікнами з бічного фасаду та перекриті склепіннями кляйн. За архівними кресленнями бачимо, що там була пральня (під наріжником) та помешкання сторожа (ДАЛО,  2/1/5069:13). Решта приміщень вікон не мають і вочевидь мали господарське та складське призначення. Горище перекрите дерев'яними даховими конструкціями. Там зберігаються автентичні двері та вікна художньої майстерні, що дає можливість їх відреставрувати та повернути на місце.

На першому поверсі збережені автентичний дубовий паркет та керамічна плитка в тамбурі. Це рідкісна у Львові комбінація лаврових вінків та ромбів у блакитно-зеленій колористиці на кремовому тлі. Така ж плитка використана на сходовій клітці будинку на вул. Коперника, 12, також спорудженого фірмою Едмунда Жиховича 1908 року.

Під радянською побілкою стін та стелі першого поверху, без сумніву, містяться художні розписи попередніх періодів. На другому поверсі, через сучасний ремонт, можливо, розписів не залишилося, проте варто зробити обстеження, особливо художньої майстерні, де можуть бути ескізи та автографи таких майстрів, як Зигмунт Розвадовський, Антін Пилиховський та Ян Генрик Розен.

В оздобленні інтер'єрів використана ліпнина, більш монументальна на першому поверсі, у вигляді кронштейнів та лопаток, та декоративна площинна — на другому. Подібні неокласицистичні рослинні орнаменти з гірляндами, колами та овалами можемо зустріти в іншій, вже згаданій будівлі, зведеній фірмою Жиховича на вул. Коперника, 12.

У віллі збережена вся внутрішня дверна столярка з панелями буазері і частково віконна з шпінгалетами та розмаїтими елементами закривання вікон. Столярка має додаткове дрібне членування, що продовжує необарокову тему фасадного декору. 

Аналіз архівних креслень та порівняння з теперішнім станом

Креслення фасадів загалом відповідають реалізації (ДАЛО 2/1/5069:12). Винятком є передусім глухий наріжник, вирішений на кресленнях без аркади першого поверху та без заскленої майстерні з балконом другого поверху. Натомість на давніх фото 1930-х і 1980-х (https://uma.lvivcenter.org/uk/photos/31946) бачимо вигляд, ідентичний теперішньому, з аркадою та заскленою майстернею. До того ж можна роздивитися автентичний характер засклення, що підтверджують збережені на горищі дрібно почленовані вікна. 

Ці ж зміни простежуються на бічному фасаді, який на кресленні має симетричну композицію, де по головній осі розташований ризаліт з необароковим завершенням. Ліворуч, продовжуючи ідею симетрії, був балкон, симетричний існуючому балкону праворуч. З цього можемо зробити висновок, що наріжник із заскленням та аркадою був добудований дещо пізніше до існуючого об'єму вілли.

Ще незначною відмінністю є те, що цоколь первісно мав бути обличкований ламаним каменем, можливо, його отинькували в радянський період. На вежичці над головним входом первісно мав бути картуш, ймовірно, це мав бути герб з трьома щитами на ньому, що вказував на приналежність до цеху живописців, як ми бачимо на віллі Яна Стики. 

І ще важлива деталь: на кресленні головного фасаду позначені скульптурні панно обабіч вікна праворуч головного входу. Ці скульптури (юнак та дівчина, які обернулися до вікна), можливо, з поліхромією, виразно видно на згаданому вже фото 1930-х років (https://uma.lvivcenter.org/uk/photos/3153). Можемо припустити, що автором цих скульптур був Петро Гарасимович (Piotr Harasimowicz), з яким Владислав Садловський в той же час співпрацював в оздобленні будівлі філармонії. Вочевидь, ці скульптури були знищені в радянський період як свідчення буржуазної доби. 

За архівними кресленнями планів (ДАЛО 2/1/5069:13) можемо доповнити відомості про первісне розташування приміщень. До добудови наріжника на першому поверсі був хол зі сходами та дві кімнати: можливо, кабінет (з боку вілли №29) та у наріжнику велика кімната з зимовим садом, чи оранжереєю, що збережено дотепер. У кабінеті була кутова піч, а у наріжній кімнаті — великий камін при протилежній до вікна стіні. Можемо припустити, що первісно саме тут розташовувалася майстерня художника, оскільки тут було найбільше освітлення. Двоє санвузлів розташовувалися під головними та службовими сходами відповідно для господарів та прислуги. Ні в цоколі, ні на першому поверсі немає кухні, яку розташували на другому поверсі, над холом та з вікном на головний фасад, що є унікальним для Львова планувальним рішенням. Кухня сполучається зі всіма поверхами одразу двома сходовими клітками та ізолюється дверима від інших приміщень другого поверху. Таке розташування кухні підтверджує думку про поділ поверхів на робочий і приватний, з майстернею та прийомом замовників внизу та родинним життям нагорі. Отож, на другому поверсі в тоді ще глухому наріжнику розташовувалася спальня, що підтверджується її сполученням з ванною, розташованою в вежі над головним входом. Ще там були їдальня з двома балконами, розташована навпроти кухні, та вітальня, куди потрапляли з головної сходової клітки. Вочевидь, це первісне планування зазнало змін з розбудовою наріжника.

На архівному кресленні перетину бачимо, що первісно головна сходова клітка проєктувалася з кованим огородженням, натомість не можемо стверджувати, чи зміна на дерев'яне огородження відбулася в процесі спорудження чи таки відбулася перебудова. 

Люди

Едмунд Жихович (Edmund Żychowicz, 1870–1924) — архітектор, архітектор, власник архітектурно-проєктного бюро, що спорудило віллу.
Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz, 1837–1898) — архітектор, професор та ректор Львівської Політехніки. Разом з Іваном Левинським викупив грунти на Кастелівці і забудував віллову дільницю. Співавтор з Іваном Левинським проєкту вілли на вул. Котляревського, 29.
Ян Сас-Зубжицький (Jan Sas-Zubrzycki, 1860–1935) — архітектор, доцент кафедри історії архітектури Львівської Політехніки (від 1913). Власник вілли "Яґа" у 1913–1935 роках, сусід Зиґмунта Розвадовського.
Іван Левинський (Jan Lewiński, 1851–1919) — визначний львівський архітектор, будівничий, підприємець, меценат, власник фабрики будівельних виробів та архітектурного бюро. Співавтор дільниці Кастелівка разом з Юліаном Захарієвичем, в тому числі вілли на вул. Котляревського, 29.
Микола Лемик (1914–1941) — член Організації Українських Націоналістів, який у 1933 році здійснив атентат у цій віллі, де тоді містилося консульство СРСР.
Андрій Майлов (псевдо Олексій Майлов, 1909–1933) — радянський співробітник ПГУ, секретар консульства СРСР у Львові, представник Йосифа Сталіна для контролю над дипломатичними установами на території Польщі. Загинув 21 жовтня 1933 року внаслідок атентату, здійсненого Миколою Лемиком, який помилково вважав його радянським консулом.
Антін Пилиховський (Antoni Pilichowski, 1860–1940) — художник-графік, мав майстерню у цій віллі на початку ХХ століття.
Зиґмунт Розвадовський (Zygmunt Rozwadowski, 1870–1950) — художник, професор Промислової школи. Власник і мешканець вілли на вул. Котляревського, 29 з 1898 до 1912 року.
Ян Генрик Розен (Jan Henryk de Rosen, 1891–1982) — художник, який працював в сфері сакрального монументального живопису. Будучи професором львівської Політехніки, мешкав в будинку на вул. Котляревського, 37 та мав майстерню у віллі Розвадовського.
Владислав Садловський (Władysław Aleksander Sadłowski, 1869–1940) — львівський архітектор, дизайнер, педагог. Працював в бюро Івана Левинського, Едмунда Жиховича, запроєктував цю віллу.

Джерела