Вул. Коновальця, 47 – будинок медичної установи ID: 424

Вілла Юзефи Франц зведена у 1892–1904 роках за проєктом Яна Перося. Пишна необарокова будівля є візитівкою вулиці і всієї дільниці, а її фасади та інтер'єри були своєрідною рекламою багатоманіття та якості виробів фабрики гіпсу Франців. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Сьогодні (2025) тут діє Центр спортивної медицини і реабілітації.

Історія

Заснування фабрики гіпсу

1856 року 45-річний архітектор Йозеф Франц (Josef Franz) заснував у Львові фабрику гіпсу. Фабрика розмістилася на околиці тодішнього міста, в болотистій місцині званій "На Байках". Сьогодні на її місці — парк "Піскові озера". Завдяки фабриці, у 1871 році поруч з'явилася вулиця Гіпсова, що стала відгалуженням вулиці Болотної (Kothgasse чи Błotna, сучасна Залізняка). Заснування фабрики відбулося в рік, коли дружина Йозефа Франца, 27-річна Юзефа з Мотилевських (Józefa z Motylewskich), народила сина Антонія (Antoni Franz), які пізніше успадкують бізнес.

Фабрика спеціалізувалася на будівельних матеріалах: гіпсі та алебастрі різних ґатунків, про що свідчать рекламні оголошення. У ній виробляли також скульптурні оздоби для фасадів та інтер'єрів будинків. До цього були залучені різні скульптори, часто анонімно; зокрема у 1890-х — Едмунд Плішевський (EdmundPliszewski). Склади та робітничі майстерні фабрики розміщувалися поруч з копальнями, близько до сучасного будинку на Коновальця, 97. Юрій Бірюльов стверджує, що Франци використовували також кар'єри на Кульпаркові (Бірюльов, 2015, 282).

Після смерті Йозефа Франца у 1871 році, фабрикою почала керувати 42-річна Юзефа, а пізніше до керівництва долучилися сини Антоній і Ян. Про це зберігся офіційний запис з 1893 року, коли фірму перереєстрували під назвою "Фабрика гіпсу Франц Юзефи і синів у Львові" — Fabryka gipsu Franz Józefa i Synowie (Przegląd Prawa, 1896, 66). Однак не виключено, що сини взялися до справ фактично ще раніше.

Під керівництвом Юзефи фабрика процвітала, її вироби користувалися великим попитом та відзначалися нагородами — зокрема на крайових виставках у Львові та Кракові у 1877, 1887, 1894 роках; представлялися на міжнародних виставках у Парижі та Лондоні (Skorowidz przemysłowo-handlowy, 1913, 89). У Львові Юзефа Франц була чи не першою жінкою-підприємицею подібного масштабу.

1892 року архітектор Ян Перось (Jan Peroś) і Едмунд Плішевський представляли фабрику на Виставці будівельної промисловості. Вони виконали фонтан з алегоричних гіпсових скульптур і ваз на алебастровій основі (Бірюльов, 2015, 283). Після цієї вдалої співпраці Ян Перось, схоже, й запросив Плішевського до декорування вілли Юзефи Франц у 1893-му, яку він проєктував і за чиїм спорудженням наглядав. Проєкт вілли виконаний у пишній необароковій стилістиці, а реалізована будівля стала наочною демонстрацією широкого асортименту скульптурних виробів фабрики. Є підстави вважати, що Юзефа Франц виплекала ідею цієї вілли, в якій втілила свій улюблений стиль та знайшла застосування всім виробам своєї фабрики.

Кілька помешкань родини Франців

На початках родина Франців, ймовірно, мешкала ближче до свого виробництва. Згідно з покажчиками власників нерухомості, Йозеф Франц став власником ділянки під конскрипційним №162 ¼ на вулиці Болотяній (сучасній Залізняка) між 1863 і 1871 роками (Wegweiser, 1856, 1863; Skorowidz 1871).

Юзефа Франц розмістила офіс фабрики на вулиці Різницькій, 16 (сучасній Наливайка). Цей будинок належав родині Мотилевських, з яких Юзефа походила (Wegweiser, 1856). Вона і сини також могли там мешкати у 1870-х – 1880-х. У 1892-1893 роках Франци взялися за будівництво двох вілл на розі сучасних вулиць Коновальця і Мельника — необарокової №47, що нагадувала палац, і №46, що виглядала скромніше і мала елементи що слідували народному закоп'янському будівництву. 1907 року вони звели ще одну віллу, цього разу неоготичну, на Коновальця, 97 (яка до сьогодні не збереглась) — вона розмістилася зовсім поруч з фабрикою.

Достеменно невідомо, в котрому з будинків мешкали сини Юзефи. Можливо, після будівництва двох вілл, Антоній мешкав на Коновальця, 46, адже так фіксують деякі з адресних книг Львова (Księga adresowa, 1897; 1900; 1904). Юзефа ж незмінно записана за офіційною адресою фірми на теперішній Наливайка, 16 у цей період. Вілла на Коновальця, 47 могла бути її репрезентативною резиденцією.

Постає питання: чому ці вілли Франців з'явилися так далеко від фабрики? Територія сучасних вулиць Коновальця і Гіпсової, яка сьогодні вважається дуже престижною, в другій половині ХІХ століття виглядала як мочарі і болота. За словами краєзнавця Адама Краєвського, за цією місциною "дідько казав добраніч" (dyabeł dobranoc powiedział) (Krajewski, 1910, 40). Франци — Юзефа та Антоній — докладали зусиль, щоб ця територія стала модерною житловою дільницею, а до цього процесу долучалися Юліан Захарієвич та Іван Левинський, Міколай Рибовський, та деякі інші архітектори та місцеві власники нерухомості (Dodatek do Kurjera Lwowskiego, 1892, Nr. 354, s. 1). Вони також входили до групи, що просувала їдею прокладення тут трамваю.

Перебіг будівництва вілли на Коновальця, 47

22 лютого 1892 року Юзефа Франц звернулася до міського будівельного уряду надати їй дозвіл для будівництва вілли. На той час адреса ще не була усталена; вулиці Коновальця ще не було. Ділянка, на якій мала постати вілла, позначалася конскрипційним №116 ¼ , і вважалася частиною вулиці Садівницької, що тоді об'єднувала і сучасну вулицю Антоновича, і Мельника (ДАЛО 2/1/3400:1).  

Згідно з бажанням Юзефи проєктантом вілли мав бути архітектор Ян Кудельський (Jan Kudelski), який тоді працював в бюро Івана Левинського. Дозвіл був даний 26 квітня того ж року (ДАЛО 2/1/3400: 2–4). Однак проєктні креслення, затверджені 30 квітня, підписав архітектор Ян Перось (Jan Peroś). На кресленнях бачимо частково одно-, частково двоповерхову віллу у французькому стилі, на високому цоколі, з терасою та наріжником, увінчаним куполом (ДАЛО 2/1/3400: 10–13).  Будівництво, однак, затягнулось.

У тому ж 1892 році, Юзефа Франц придбала парцелю навпроти (конскрипційний №117 ¼ або вулиця Садівницька, 19)  і взялася будувати там іншу віллу, також частково одно, частково двоповерхову — за сучасною адресою Коновальця, 46. До цього вона залучила також Яна Перося (ДАЛО 2/1/3399). Перось таким чином продемонстрував одночасне вміння працювати у різних творчих манерах. В будинку №47 він використав стилістику французького бароко, тоді як вілла під №46 наслідувала закоп'янське будівництво, мала  дерев'яні причілки, ґанки і тераси. На сьогодні (2025) остання кілька разів перебудована і її первинне рішення візуально не прочитується.

18 лютого 1896 року Юзефа Франц повідомила, що її вілла, розташована на парцелях 116 ¼ і 115 ¼ на вулиці 29-го Листопада, завершена і готова до заселення. Дозвіл на її використання магістрат надав напрочуд швидко, всього лише за 2 дні (ДАЛО 2/1/3400: 14). 

14 березня 1896-го Юзефа подала на затвердження додаткові креслення.  13 квітня вона навела детальний перелік приміщень вілли, кількість яких дійсно збільшилася порівняно з першим варіантом та дещо змінилася конфігурація сходів (ДАЛО 2/1/3400: 15–16). Ці креслення затверджені 20 квітня 1896 (ДАЛО 2/1/3400: 20–21). Таким чином, схоже, у віллі почали мешкати саме в цьому році.

28 березня 1903 року віллі надали новий конскрипційний №289 ¼. Можливо, до 1904 року фабрика розширилася і фінансовий стан власників дав можливість віллу розбудувати. Така версія може пояснити, чому у цьому році Франци взялися до надбудови вілли, що зробила її ще монументальнішою, а також додати нові службові будівлі поруч.

7 квітня 1904 року на замовлення Юзефи Франц майстер-муляр Михайло Макович (Michał Makowicz) затверджував проєкт одноповерхової стайні та возівні поруч з віллою (ДАЛО 2/1/3400: 45). Цікаво, що у віллі Юзефи навпроти ще 1897 року побудували значно більшу стайню і возівню на чотирьох коней (ДАЛО 2/1/3399: 47–48). Можливо, саме там Юзефа ставила свій екіпаж, зберігаючи на своєму подвір'ї ідеальну чистоту.

27 квітня 1904 магістрат дав дозвіл на добудову другого поверху до вілли, третього поверху до наріжника з куполом та значної перебудови інтер'єру (ДАЛО 2/1/3400: 49). Під час цієї перебудови Юзефа мешкала, у віллі навпроти та могла спостерігати за будівництвом. На жаль, архівна справа не зберегла документів за подальші кілька років, тому неможливо ствердити точну дату, коли будівля остаточно набула ту форму, яку можемо бачити сьогодні.

2 травня 1906 святкували 50-річний ювілей заснування фабрики (Kurjer Lwowski, 1906, Nr. 117, s. 3), з нагоди якого, можемо припускати, було велике прийняття на віллах.

У січні 1907 вулицею Коновальця проклали трамвайну колію, яка сполучила фабрику з віллою Юзефи, тож Юзефа Франц ще півроку змогла милуватися трамваєм з балкону, тераси та кімнати під куполом у своїй віллі. Ще 1904 року підприємливі Антоній Франц, Іван Левинський, Альфред Захарієвич та ін. під час обговорення маршрутів електричних трамваїв у міській раді хотіли продовжити колію "крізь дебрі та мочарі" від 29-го Листопада до Кульпаркова. Ідея спершу не отримала достатньої підтримки в середовищі міської ради: дільниця була ще мало забудована, що викликало сумніви в рентабельності проєкту (Kurjer Lwowski, 1904, Nr. 349, s. 2).

"Францівка" та неоготична вілла Франців під №97

У 1905–1907 роках потреби фабрики та збільшення обсягів виробництва зросли і, вочевидь, вимагали постійної присутності власників, адже Юзефа, Антоній та Ян взялися за будівництво ще однієї вілли безпосередньо поруч з кар'єрами: на вулиці Коновальця, 97. 

Архітектором нової вілли, запроєктованій у значно скромнішій стилістиці став вже знайомий Францам Михайло Макович (ДАЛО 2/1/3446). Ця вілла "Францівка", на жаль, не дійшла до нашого часу, але її можна побачити на архівному фото. Юзефа померла 8 липня 1907 у віці 78 років (Kurjer Lwowski, 1907, Nr. 312, s. 5). Тож побачити трамвай вона ще могла, але не завершення будівництва не дочекалася, тому додаткові креслення цієї вілли 1907 року підписали тільки її сини. Саме тут мешкав Антоній Франц і його син Антоній-Марія Франц, скульптор-аматор та згодом також власник фабрики. 

Станом на 1916 рік Антоній Франц володів ділянками на сучасних вулицях Коновальця, Гіпсовій, Залізняка, Рудницького, Генерала Чупринки. Частину з них він міг успадкувати, частину — придбати, про що свідчать списки про купівлю-продаж нерухомостей в часописі Lwowianin. Не відомо достеменно, хто був автором топоніму "Францівка", чи це вигадала мати, чи її сини, чи так склалося у львівській говірці ще з часів засновника фабрики Йозефа Франца. 

У рік смерті матері (1907) Антоній написав "Францівка" (Franzówka) на фасаді новозбудованої вілли та заклав однойменну "колонію". Остання мала складатися з 50 парцель і забудовуватися трьома типами вілл: з трьома, чотирма і п'ятьма кімнатами, кожна з яких мала мати кухню, ванну, кімнату для служниці, пральню, пивницю; бути обладнаною водогоном; мати сад 100-200 кв саженів з парканом із залізним огородженням. Вартість такої вілли мала становити 15–25 тисяч корон, а самі парцелі можна було придбати за 30 корон за квадратний сажень. Купувати ці вілли могли лише урядові працівники, вчителі та професори, що мали сталу річну пенсію (Goniec Polski, 1907, Nr. 28, s. 5). Таким чином Антоній намагався підняти статус та престижність дільниці навколо фабрики, пропонуючи поселити там інтелігенцію. Судячи з опису будинків та розмірів ділянкок ця "колонія" розташовувалася на вулиці Ґроховській (сучасній Рудницького). 

Після смерті матері 1907 вілла на Коновальця, 47 припинила влаштовувати її синів попри колосальні зусилля, покладені в її перебудову, внаслідок якої вона виглядала як королівський палац. 1908 року Антоній і Ян Франци продали віллу Йозефу Онишкевичу (Józef Onyszkiewicz), цісарсько-королівському нотаріусу, і Каролю Ріхтманну (Karol Richtmann), будівничому та інженеру. Та ж доля спіткала і будинок №46 (ДАЛО 2/1/3399: 71–72).

13 листопада 1908 нові співвласники звернулися до магістрату за дозволом на заселення вілли, що і отримали 24 листопада (ДАЛО 2/1/3400: 53, 57). 31 березня 1911 будівничий Кароль Ріхтманн добудовав до службової офіцини одноповерхову господарську шопу (ДАЛО 2/1/3400: 72–73).

Подальша доля Франців

Діяльність братів Франців, а точніше Антонія, пов'язана далі з розбудовою та вдосконалення довколишньої дільниці. 1912 року Антоній пожертвував кілька ділянок місту. Там заклали робітничі сади і городи, які потім урочисто відкрили за присутності президента міста Юзефа Ноймана (Józef Neuman), освячення здійснив римо-католицький архієпископ Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski) (Kurjer Lwowski, 1912, Nr. 195,  s. 2). Вочевидь, ці городи розташовувалися на місці скверу біля сучасної кінцевої зупинки трамваю на вул. Коновальця, а також це могла бути та частина вулиці Рудницького, яка забудували потім в міжвоєнний період. 

Натомість Ян Франц був власником будинку на Різницькій, 16 (Наливайка), як зазначалося, розташовувався офіс фабрики. Він там мешкав, також захоплювався розведенням поштових голубів, з якими він перемагав на виставках (Kurjer Lwowski, 1908, Nr. 32, s. 3). 1915 року, під час відступу російської армії, Яна Франца взяли у заручники. Не знаємо, чому росіяни обрали саме його. 1916 року він помер в Казанській губернії, про що родина дізналася значно пізніше (Gazeta Lwowska, 1918, Nr. 198, s. 8). Таким чином, власниками фірми стали Антоній, якому тоді було вже 60, разом зі своїм сином Антонієм-Марією.

На жаль, після Першої світової війни внаслідок економічної кризи та нової архітектурної моди продукція фабрики вже не користувалася таким попитом. Вже 1919 року Франци продали 20 моргів території для парку розваг (Chwila, 1919, Nr. 171, s. 5). 1920 року в назві фабрики зникло славетне прізвище "Франц" і вона почала називатися просто "Фабрика гіпсу та керамічних виробів" (Monitor Polski, 1920, Nr. 232, s. 4). 1923 року частину території фабрики перетворили на спортивний парк, який тоді назвали "Ґданським". 1926 року цей парк вважали достатньо просторим і рівнинним, щоб планувати там міський велотрек; однак вартість спорудження трибун та гардеробних зупинили ініціаторів від реалізації ідеї (Chwila, 1926, Nr. 2720, s. 8). 

Самі озера ще довго зберігали пам'ять про своїх власників. Хоча у радянський період їх назвали офіційно "Алтайськими", деякі місцеві мешканці й сьогодні згадують неформальну назву "Францостав" або "На Франца", що використовувалася протягом всього ХХ століття.

16 березня 1936 у віці 80 років Антоній Франц помер. Фірма в руках його сина Антонія-Марії напередодні 1939 опинилася на межі банкрутства (Бірюльов, 2015, 283). Поховали Антонія Франца на Личаківському цвинтарі поруч з матір'ю, на полі 1а — за цю інформацію дякую знавцеві некрополя Ігорю Мончуку. Спільний надгробок прикрашає фігура Богородиці, виготовлена на їхній же фабриці. Там же похована Марія з Франців Добжанська, очевидно старша сестра Антонія та Яна (1852 – 21.08.1941). Антоній-Марія виїхав зі Львова, а після Другої світової війни продовжив життя у Ґлівіцях в Силезії.

Подальша доля вілли №47

Повертаючись до вілли Юзефи Франц, у 1930-х роках її власниками були Мєчислав Ходкевич і його дружина Феліція (Mieczysław, Felicja Chodkiewicz) (Księga adresowa Małopolski, 1935). Про них і сьогодні нагадують ініціали над брамою до вілли, однак наразі немає детальніших даних про їхні особистості.

З приходом радянської влади віллу націоналізували. Під час нацистської окупації тут, можливо, розмістилася резиденція когось з важливих діячів: вулицю 29 Листопада тоді перейменували на Germanenstrasse(вулиця Німецька). У 1950-х тут розмістили дитячий туберкульозний диспансер, а з 1977 — Львівський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер. З 2020 року заклад називається Центром спортивної медицини і реабілітації.

4 вересня 2022 року Росія атакувала Львів крилатими ракетами та дронами-камікадзе. Внаслідок вибуху у вікнах вілли Юзефи Франц вибило шибки, обвалилися архітектурні деталі та навіть деякі перекриття, постраждало медичне обладнання, що вимагало негайних протиаварійних і реконструкційних робіт.

Архітектура

Об'ємно-просторове розташування

Вілла стоїть на великій парцелі на розі вулиць Коновальця, Мельника та академіка Єфремова.  Завдяки своїй помпезній архітектурі, зокрема наріжнику, увінчаному куполом, вона є візуальною домінантою околиці. Двоповерхова будівля вілли виглядає набагато вищою завдяки насипу, який значно підносить її над рівнем вулиці.

З одного боку парцеля обмежена торцем будинку на вулиці Коновальця, 45, а з інших сторін оточена прозорою сітчастою огорожею, характерною для львівської архітектури межі ХІХ–ХХ ст. На парцелі крім самої вілли розташована службова офіцина і великий сад вздовж вулиці Мельника. Взаєморозташування цих об'єктів збереглося у всіх перебудовах комплексу.

Навпроти та поруч з віллою на вулиці Коновальця розташована рядова чиншова забудова у стилі пізньої сецесії. Навпроти на вулиці Мельника споруджені житлові будинки в стилі ар деко та сталінського ампіру, а неподалік є вілла "Сонечко" у закоп'янському стилі.

У плані вілла вписується у правильний прямокутник з акцентованим наріжником-вежею, має кілька ризалітів та зовнішніх сходових маршів. 

Головний вхід та, відповідно, в'їзд до вілли розташований з вулиці Коновальця. Це величезна брама з хвірткою, виконана знаним ковалем Яном Дашеком (Jan Daschek) з характерними для стилю майстра елементами — есами-флоресами, квітами, спіралями, цехіновим орнаментом та вензелем "CH". Відкривання брами забезпечується завдяки коліщаткам у нижній частині брами, які рухаються металевими направляючими, вмонтованими в бруківку. Муровані стовпи обабіч брами увінчані кованими завершеннями, які мало де збереглися у Львові. 

В'їзд до вілли замощений бруківкою, укладеною віялами, територія довкола вілли вимощена плитками штучного каменю, які частково замінені в радянський період плитами великого розміру. З боку вулиці Академіка Єфремова є службова хвіртка, якою користувалися слуги,  заносили продукти та вугілля.

Первісне планування саду не збереглося. Не залишилося ані давніх рослин, ані скульптур та фонтанів, які могли прикрашати цей сад. Вочевидь в саду була оранжерея, що узгоджувалося з тогочасними традиціями дільниці. Прикладами таких вілл були будинки на Коновальця, 89 і Антоновича, 56.

Вілла у 1892–1896 роках

З первинного архітектурного проєкту вілли (1892) до нас дійшли тільки два креслення: план 2-го поверху та поперечний розріз. Скласти за ними цілісне уявлення про проєкт неможливо, однак зрозуміло, що конфігурація вілли була закладена у 1892 році (ДАЛО 2/1/3400: 10–13). Йдеться про прямокутний план з вежею у виступаючому наріжнику, сходовою кліткою посередині будівлі, навколо якої розташовувалися інші приміщення.

Однак є і численні відмінності, між тим, як вілла виглядала одразу, і після реконструкції, яку здійснили 1904-го року і яка визначила сучасний вигляд вілли. Передусім це площа і висота вілли, які на цьому проєкті є значно меншими, оскільки вілла була частково одно-, частково двоповерховою. Наступною відмінністю є відкрита тераса 2-го поверху, розташована з фасаду вулиці Коновальця. За нею розташовувалася ще одна, закрита тераса в центрі будівлі, над якою, можливо, був світловий ліхтар.

Службова сходова клітка була ґвинтовою, вписаною в квадрат, що виступає з бічного садового фасаду будівлі. На першому поверсі було 5 кімнат і кухня, розташована зі сторони тильного фасаду. З наріжної кімнати поруч з кухнею (вочевидь їдальні), виходили сходинками в сад з боку вулиці Мельника. На другому поверсі було три кімнати, розташовані з головного фасаду на вулиці Коновальця, з тильного фасаду вілла залишена одноповерховою. В наріжнику був влаштований зимовий сад.

Поперечний розріз дає певне уявлення про зовнішній вигляд будівлі. Зокрема бачимо необароковий витягнений купол двоповерхового наріжника, увінчаний кованою короною та шпилем.

Тераса другого поверху не є традиційно дерев'яною, як притаманно архітектурі дільниці, а має огородження у вигляді балюстради з вазами, що надає образу вілли палацовості. Оскільки вхід до будівлі на плані показаний під цією терасою, можемо припустити, що там була аркада. Подібні прийоми використані у палацику Пінінських-Потуліцьких на вулиці Матейка, запроєктованим тим же ж Яном Кудельським з бюро Івана Левинського у ті ж роки. Можемо висунути припущення, що Кудельський міг створити перший ескіз вілли, який вподобала Юзефа. Мотив балюстради з вазами використаний і на завершенні будівлі 2-го поверху, і в оздобленні наріжника.

Конструкції цієї вілли були дерев'яними, але перекриття над терасою зроблено в системі “кляйн” і зверху залито бетоном, як позначено на розрізі. Висота стелі першого поверху 4 м, другого поверху — 3,4 м. Вілла стоїть на високому цоколі з вікнами, вочевидь там містилися службові приміщення. Висота цокольного приміщення 3м, перекриття — у вигляді циліндричного склепіння.

У 1896 році до цих креслень були внесені зміни. Є детальний опис власниці, який свідчить про те, що вілла збільшилася. Так, у цоколі було 2 кімнати для прислуги, 2 кухні, 1 ванна, 1 пральня, 4 підвальні приміщення для зберігання запасів продуктів, 1 коридор, 1 сходова клітка, 1 санвузол. На першому поверсі було 7 кімнат, 1 передпокій, 1 коридор, 1 санвузол, 2 сходові клітки, 1 сіни, 1 лоджія. На другому поверсі було 4 кімнати, 1 лоджія, 1 передпокій, 1 кімната на квіти, 1 санвузол (ДАЛО 2/1/3400: 15–16). На додаткових кресленнях, які на жаль показують лише добудову без цілісного вирішення, бачимо дві однакові за габаритами та розташуванням вогнища кухні в підвалі, які вочевидь призначалися для Юзефи і для синів. Також бачимо, що службова сходова клітка змінила свої габарити і стала двомаршевою, а службовий ґанок отримав елегантне вирішення сходів на вулицю з характерним розширенням першої сходинки. Санвузол розташовувався між поверхами, і вхід в нього був з проміжного майданчику службової сходової клітки. 

Перебудова вілли 1904 року

На жаль, в архівній справі немає креслень цього проєкту, є тільки короткий опис того, що було зроблено. Тому аналіз проведено за теперішнім виглядом вілли.

Вілла запроєктована у стилі французького бароко з характерними високими мансардними дахами, рустованими колонами та пілястрами (т. зв. "французький ордер", або "ордер Себастьяно Серліо"), вазами, люкарнами та багатим скульптурним декором. Водночас в композиції вілли вже присутні елементи нового стилю з його асиметричним мальовничим розташуванням об'ємів. В ліпнині фасадів домінують картуші, мушлі, меандри, лаврове листя та гірлянди з плодами і квітами, що є символами слави, довголіття, процвітання та добробуту. 

Акцентом композиції є наріжник вілли, увінчаний видовженим еліптичним куполом. Вгорі на куполі є шпиль з кільцем, який фланкується чотирма металевими смолоскипами чи рогами достатку.

Півциркульні вікна першого і прямокутні вікна другого поверху розташовані між подвійними пілястрами, а овальні люкарни фланкуються гермами з чоловічими та жіночими голівками. В композиції фасаду дотриманий принцип суперпозиції ордерів, а саме на першому поверсі використані колони та пілястри доричного ордеру, на другому — коринтського, а на третьому наріжника — герми з жіночими голівками та гірляндами.

Збережена витончена столярка, вочевидь виготовлена фірмою знаних у Львові братів Вчеляків. Різьблені елементи дверей і вікон напрочуд гарно узгоджуються з пишною ліпниною, в чому простежується спільний дизайнерський задум.

 Будівля є двоповерховою з триповерховим наріжником, з цокольним поверхом та високим мансардним дахом. Фасади є тинькованими, поверхи відокремлені ґзимсами, другий поверх увінчаний монументальним антаблементом з кронштейнами, гірляндами, йоніками та дентикулами. Вгорі над карнизом ще розташована балюстрада, як і на проєкті 1892.

Дахи перекриті коштовним матеріалом — сланцевими плитками, збережені розкішні металеві елементи декору, зокрема профільовані карнизи з лев’ячими масками-водостоками та ковані решітки-корони на гребенях даху.

На головній осі фасаду з вулиці Коновальця розташований парадний вхід до вілли. 

Сходи обмежені балюстрадою та мають барокову конфігурацію в плані, тобто від найширшої нижньої сходинки поступово звужуються до верху, таким чином створюючи враження величного сходового маршу, значно довшого, ніж насправді. Над сандриком вхідного порталу розміщені фігури чоловіка та жінки, які, як можемо припустити, уособлюють подружжя Франців. Чоловік дивиться в далечінь — це покійний Йозеф Франц, а жінка, Юзефа Франц, яка є замовницею вілли, зустрічає поглядом гостей, що піднімаються сходами.

Обабіч сходів стоять автентичні пишні металеві ліхтарі зі збереженим травленим склом на плафонах. На п'єдесталі ліхтарів є клеймо фірми-виробника "Wagner Wien". Це єдині ліхтарі у Львові, що збереглися у вілловій архітектурі. Слід від ліхтаря залишився і на п'єдесталі садових сходів з боку офіцини для слуг. 

Фасад з вулиці Мельника теж має зовнішні сходи подібної конфігурації, облямовані так званими "равликами", подібно до палацу Потоцьких. Обабіч сходів розташовані скульптури химер — створінь з роззявленими пащами, жіночими персами, крилами та пазуристими лапами — міфічних охоронців будинку. На жаль, збережена лише ліва химера. 

Сходи провадять до вітальні, об'єм якої виокремлений на фасаді ризалітом. Цей вхід акцентований колонним порталом з балконом вгорі, з якого, як і зі сходів, за часів Юзефи Франц розкривалася панорама на сади і вілли, оскільки вулиця Мельника ще не була забудована.

Для прислуги є ще окремий вхід зі боку офіцини: таким чином вілла має три входи.

Офіцина вирішена як невеличка вілла у неоренесансному стилі з вазами та півциркульними вікнами. За стилістикою ця одноповерхова з мансардою вілла є значно скромнішою за будинок господарів, натомість сама по собі є достойним взірцем житлової забудови дільниці.

Фасади потребують збереження та реставрації, особливо ліпнина та металеві елементи дахів. 

Інтер'єр

Через головний портал потрапляємо до невеличкого тамбуру, який з метою теплозбереження традиційно влаштовувався у львівських будівлях межі ХІХ-ХХ століть. Далі заходимо до холу, навколо якого зосереджені приміщення першого поверху та парадна сходова клітка. Хол оздоблений ліпниною, а саме розеткою по центрі, фризом та чоловічими голівками-консолями.

Ліворуч розташовані кімнати, які виходять на фасад з вулиці Мельника. Відповідно це вітальня, з якої виходили до  саду, та кабінет. До вітальні належить і виступаюча частина наріжнику з трьома вікнами, де вочевидь містився традиційний для Львова зимовий сад. Вітальня має багате ліпне оздоблення, в саме пишний антаблемент та колони, що обрамовують вхід до зимового саду. Внаслідок адаптації під нову функцію вілли вітальню розділено на дві частини перегородкою.

В кабінеті поруч з вітальнею милуємося ліпними фризом та розетою на стелі. Окрасою кабінету є унікальна піч у стилістиці маньєризму. На білих кахлях виконаний ручний розпис-ґротеск, де переплелися розмаїті химери та рослини. По центрі намальований зимовий сільський краєвид у синій гаммі, що нагадує голландські кахлі. Пишна корона печі увінчана чоловічою головою в капелюсі з пером, в чому знову можемо вбачати портрет власника фабрики гіпсу Йозефа Франца. Ці білі кахлі, вочевидь, були закуплені Іваном Левинським у якоїсь чеської керамічної фабрики, ймовірно Hardtmuth, і потім були розмальовані на його фабриці і знову випалені — такий висновок зробив Андрій Каменщик. 

Навколо вікна в кабінеті утворена глибока ніша, оздоблена дерев'яними панелями. Цей простір, який відповідає ризаліту на фасаді, вочевидь призначався для розмов тет-а-тет або для декорування його вазоном чи скульптурою.

З правого боку холу розташована їдальня, з'єднана з ще двома невеликими приміщеннями, які могли використовуватися для додаткових страв (чайна кімната, солодощі) та зберігання столового начиння. До їдальні є вхід для прислуги, яка заносила страви з кухні. Цей вхід розташований поруч з чорною, або службовою, сходовою кліткою і виходом з будинку, призначеним для слуг. Коридор там вимощений барвистими плитками празької фірми Barta & Tichy, постачальником якої в Галичині був Іван Левинський. Ці плитки неоготичної стилістики вочевидь залишилися від Латинської катедри, де якраз відбулася заміна підлоги ідентичними плитками у 1890-х в часі її так званої реготизації. Властива Івану Левинському ощадність спонукала до використання всіх залишків плиток, які до того ж були дуже ефектними.

Сама ж кухня могла міститися як у підвалі вілли, так і в офіцині. Службова сходова клітка має ковану балюстраду з об’ємними квітами, властивими за стилістикою теж Яну Дашеку.

Їдальня також декорована ліпними фризом і розетою по центрі стелі. За висотою в ній дверних порталів вже розуміємо їхню ієрархію: три високі для господарів і один низенький для прислуги.

Головні сходи будівлі є високої якості, дубові, з точеними балясинами та забіжними сходинками. На другому поверсі розташовані кімнати членів родини, а також приватна вітальня для сімейних святкувань. Ця вітальня первісно складалася з двох кімнат, спільних за стилем, що тепер об'єднані в один великий простір. Стіни увінчані антаблементами з гірляндами, драконами та чоловічими голівками. Присутній тут також і зимовий сад, аналогічно зроблений в наріжнику з трьома вікнами. Вхід до зимового саду оздоблений каріатидами у вигляді струнких дівчат у грецьких туніках. Такі ж каріатиди можемо бачити в проїздах будинків на вулицях Дудаєва, 16; Зеленій, 46 і Гнатюка, 8, з чого можемо зробити висновок, що це модель, розроблена скульптуром Едмундом Плішевським для фабрики Франців, яка, можливо, вперше була встановлена в їхній віллі, а потім вже поширилася по інших львівських інтер'єрах.

На другому поверсі є три балкони. Перший виходить на вулицю Коновальця з кімнати, що, можливо, була спальнею господині. Цей балкон є своєрідним спогадом про велику терасу проєкту 1892. Другий балкон розташований біля санвузла та вихід на нього є з коридору. Третій балкон розташований над виходом з вітальні зі сторони вулиці Мельника. 

І головні, і службові сходи провадять на мансардний поверх та до кімнати під куполом, з якої свого часу можна було оглядати фабрику та прокладену до неї трамвайну колію.

Всі кімнати мають виходи в хол на першому поверсі і в коридор на другому поверсі та з'єднані між собою дверима. Таке анфіладне планування властиве львівським помешканням ХІХ – І третини ХХ ст. 

В інтер'єрі вілли збережена фактично вся дверна столярка з вишуканими панелями буазері.

Стіни та стелі в інтер'єрі вілли потребують досліджень на виявлення поліхромії архітектурних деталей та розписів. 

Люди

Альфред і Юліан Захарієвичі — архітектори, співініціатори забудови дільниці.
Ян Кудельський — архітектор, який ймовірно розробив перший ескіз вілли.
Іван Левинський — архітектор, власник проєктно-будівельної фірми.
Юзеф Онишкевич (Józef Onyszkiewicz) — цісарсько-королівський нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1916 на вулиці Театральній, 6. У 1918 році був членом тимчасової Міської ради у Львові. Співвласник вілли.
Ян Перось (Jan Peroś, 1867–1932)— архітектор вілли на вул. Коновальця, 47. 
Едмунд Плішевський (Edmund Pliszewski, 1853 – після 1924) — виробник орнаментів в майстерні Леонардо Марконі, скульптор фабрики Франців у 1890-х, автор скульптурного опорядження вілли Юзефи Франц.
Кароль Ріхтманн (Karol Richtmann, 1863–1921) — архітектор, будівничий, інженер. Власник після смерті Юзефи Франц її вілл на вулиці Коновальця, 46 і 47.
Антоній Франц (Antoni Franz, 1856–1936)— син Йозефа та Юзефи Франців, співвласник фабрики гіпсу та численних вілл на Францівці, ініціатор розвитку верхньої частини вулиці Коновальця та перетворення її у престижну дільницю міста.
Антоній-Марія Франц (Antoni-Maria Franz) — син Антонія Франца, внук Йозефа та Юзефи Франців, скульптор-аматор, останній власник фабрики гіпсу перед її банкрутством.
Йозеф Франц (Josef Franz, 1811–1871) — архітектор, будівничий, засновник і власник фабрики гіпсу на Францівці, чоловік Юзефи, батько Антонія та Яна. Брав участь у відбудові львівської ратуші, надбудові монастиря сс. шариток на вул. Кривоноса, спорудив монастирський комплекс з каплицею св. Терези на вул. Бандери.
Юзефа Франц з Мотилевських (Józefa Franz z Motylewskich, 1829–1907) — дружина Йозефа Франца, після його смерті власниця фабрики гіпсу, що дає право назвати її чи не першою жінкою-підприємицею у Львові.
Ян Франц (Jan Franz, 1859–1916) — син Йозефа та Юзефи Франців, співвласник фабрики гіпсу, займався розведенням поштових голубів.
Мечислав та Феліція Ходкевичі (Mieczysław, Felicja Chodkiewicz) — власники вілли у 1930-х. 

Джерела