Вул. Коновальця, 17 – житловий будинок ID: 1391

Триповерховий будинок збудований у 1910-1911 роках для пекаря Ізраеля Гірша Кеслера. Проєкт розробляв і реалізовував Влодзімєж Савчак. Дизайн сецесійного фасаду спроєктував Броніслав Бауер — однак його виконали в спрощеній формі. Сьогодні (2025) будинок житловий, на першому поверсі діє салон краси.

Історія

Протягом ХІХ століття на цьому місці розташовувалася велика ділянка під конскрипційним номером 87 ¼ — вона займала територію між сучасними вулицями Коновальця, Київською та Єфремова та не доходила до вулиці Мельника. Після її розпарцелювання, невелику частину придбав пекар Ізраель Гірш Кеслер (Izrael Hirsch Kessler), який мешкав тоді на вулиці Роберта Домса, 14 (сучасна вулиця Війтовича). У листопаді 1910 року він отримав дозвіл на будівництво триповерхової кам'яниці (ДАЛО 2/1/3369:1). Креслення підписав інженер і ліцензований будівничий Влодзімєж Савчак (Włodzimierz Sawczak), до проєктування був також залучений архітектор Броніслав Бауер (Bronisław Bauer). Саме останній запроєктував фасад кам'яниці (ДАЛО 2/1/3369:12), а також підключення будинку до каналізаційної мережі (ДАЛО 2/1/3369:16). Фасад, який спроєктував Бауер, і який реалізували, досить сильно відрізняються. Проєкт має більше сецесійного декору, який не втілили, а в реалізованому варіанті будинок має скульптурний герб "Погонь" на аттику, який початково не планувався. Зв'язок "Погоні" з власником Кеслером неочевидний.

В архівній справі про будівництво не збереглося документів, які б виявляли будь-яке залучення фірми Івана Левинського, яке деколи як гіпотезу висували в літературі (Cielątkowska, Onyszczenko-Szwec, 2006). Можливо, помилка пов'язана зі зміною нумерації будинків на цій вулиці в 1912 році.

Після завершення будівництва, нерухомість отримала новий конскрипційний номер 2118 ¼.

Цей будинок згаданий в газетному повідомленні за жовтень 1914 року. У графі "Смішні люди" журналіст стверджував, що над брамою цієї кам'яниці розміщувався скульптурний сокіл, якого власник ("якийсь польський патріот") розбив сокирою, остерігаючись репресивних дій окупаційних російських військ (Herold Polski, 1914, Nr. 238, s. 3). На первинному кресленні фасаду такої скульптури не позначено, але також і сьогодні на фасаді будинку неможливо побачити які-небудь сліди, які б підтвердили, що йдеться саме про цю кам'яницю.

Згідно із покажчиком власників нерухомості за 1916 рік, цей будинок став власністю Ванди зі Шляутів Новотної (Wanda ze Schlautów Nowotna). У цьому році Влодзімєж Савчак запроєктував роботи з гідроізоляції кількох цокольних приміщень, що свідчить про плановане облаштування тут помешкань. Креслення підписав і затвердив урядовий комісар Львова Адам Ґрабовський (Adam Grabowski) (ДАЛО 2/1/3369:13-14). Ймовірно, саме тоді в тих самих приміщеннях збільшили вікна, для чого викопали трохи ґрунту та влаштували неглибокі віконні шахти, які існують до сьогодні.

Адресна книга 1935 року називає власниками кам'яниці Пауліну та Беріша Віттлінів (Paulina, Ber. Wittlin). За архівною справою будинку, на 1937 рік його власником був Зиґмунт Ґрюнштайн (Zygmunt Grünstein). Як свідчить тогочасна львівська преса, він почав мешкати і приймати пацієнтів у цьому будинку принаймні з 1927 року та був спеціалістом з внутрішніх хвороб (Chwila, 1927, Nr. 3119, s. 6). Перша радянська телефонна книга Львова 1940 року згадує лікаря "З. Грінштайн" за цією адресою тож, схоже, він залишився у місті з початком Другої світової війни. Він більше не міг володіти націоналізованим будинком, однак ще міг якийсь час тут мешкати. Його подальша доля під час війни і Голокосту невідома.

У квітні 1937 року міський уряд звертався до Ґрюнштайна з вимогою поремонтувати занедбані фасади кам'яниці та офіцини (ДАЛО 2/1/3369:4). Однак власник "почувався покривдженим" таким рішенням, підкреслюючи в своїй апеляції добрий стан фасаду завдяки здійсненому частковому ремонту. Він просив дозволити йому відкласти деякі ремонтні роботи на 1938 рік, покликаючись, зокрема, на низький дохід від здавання квартир в оренду, однак і місто, і воєводський уряд, як вища інстанція, були проти відтермінування.

Протягом ХХ століття будинок залишався житловим і ззовні радикальних змін не зазнав. Віконна столярка замінена на металопластикову, над входом і балконами з'явивилися металеві дашки. Квартири всередині, швидше за все, переплановані у 1940-х і 1990-х роках. На місці одного з вікон праворуч від проїзду пробили вхід, де сьогодні розміщений салон краси.

Архітектура

Будинок триповерховий, мурований, ззовні отинькований. У плані П-подібний — до головного "фронтового" корпусу будинку прилягає Г-подібна офіцина. Документація про будівництво практично не збереглася, що ускладнює аналіз планування і конструкцій будинку. Судячи зі збереженого креслення цокольного поверху, виглядає, що на кожному з трьох основних поверхів початково розміщувалося по чотири квартири — дві у фронтовому корпусі, дві у тильному. Зважаючи на рік будівництва (1910-1911), будинок був одразу підключений до централізованої каналізації та мав туалети й ванні кімнати всередині помешкань та, ймовірно, електрику й газ. Швидше за все також має залізобетонні міжповерхові перекриття.  

Композиція головного фасаду загалом відповідає проєктованому у 1910 році, однак він виконаний у значно спрощеному вигляді, напевно для здешевлення будівництва. Його загальна композиція досить традиційна, тектонічна, властива для історизму ХІХ століття. Зокрема, перший поверх рустований та відділений міжповерховим карнизом. Фасад симетричний за винятком розташування брами-проїзду; у ньому заакцентована центральна вісь — на ній розміщенений широкий тонкий ризаліт з аттиком.

Фасад був запроєктований під сильним впливом сецесії, яка мала проявлятися у ліпних декоративних деталях, застосуванні кахлів та площин з кількома видами фактурного тиньку, а також наростанні кількості декору догори з кульмінацією на вінцевому карнизі. По центру мав розміщуватися одновіконний еркер, однак від всіх цих деталей відмовилися в процесі будівництва. Таким чином, поверхня фасаду в рівні 2-3 поверхів гладка, пожвавлена лише розміщенням балконів, підвіконних карнизів та сандриків. На аттику замість вікна-люнета розмістилася скульптурна композиція з гербом "Погоня" (Pogoń), чий зв'язок з початковим власником будинку Ізаком Гершем Кеслером незрозумілий.

Люди

Віктор Арлетт (Wiktor Arlett)— мешканець будинку (1932).
Броніслав Бауер (Bronisław Bauer) — архітектор, автор проєкту фасаду та підключення будинку до каналізаційних мереж.
Станіслав Бєсяда (Stanisław Biesiada) — купець, мешканець будинку (1914)
Міхал Алоїз Бориславський (Michał Alojzy Borysławski)— старший поштовий радник, мешканець будинку до 1917 року
Северин Василевський (Seweryn Wasilewski) — староста на пенсії, мешканець будинку (1914)
Александр Важениця (Aleksander Warzenica) — вчитель, мешканець будинку (1914)
Станіслав Вєжбицький (Stanisław Wierzbicki) — службовець Рільничих гуртків, мешканець будинку (Kółek rolniczych), мешканець будинку (1914)
Пауліна і Беріш Вітліни (Paulina, Ber. Wittlin) — власники будинку (1935).
Кароль Вольф (Karol Wolf) — податківець, мешканець будинку (1914)
Адам Ґрабовський (Adam Grabowski) — урядовий комісар міста Львова з 1915 року, чия посада замінювала повноваження президента (мера) міста.
Зиґмунт Ґрюнштайн (Zygmunt Grünstein) — лікар, власник будинку у 1937-1939 роках, мешканець будинку з кінця 1920-х.
Фелікс Детковський (Feliks Detkowski) — приватний службовець, мешканець будинку (1914)
Францішек Добжинський (Franciszek Dobrzyński) — старший інспектор, мешканець будинку (1914)
Адольф Збидньовський (Adolf Zbydniowski)— інженер, мешканець будинку (1914)
Марія Зєлінська (Marja Zielińska) — сторожка і мешканка будинку (до 1933).
Ізраель Гірш Кеслер (Izrael Hirsch Kessler) — пекар, замовник і перший власник будинку.
Вацлава з Тлуховських Кінель (Wacława z Tłuchowskich Kinel)— дружина інженера, мешканка будинку до 1913 року.
Кноль (Knoll) — підприємець, зокрема власник пансіонату Кнольовка в селі Зелена біля Надвірної, мешканець будинку в 1930-х.
Емілія Кулька (Emilia Kulka) — вдова залізничного службовця, мешканка будинку (1914)
Зофія Кшижаґурська (Zofia Krzyżagórska) — мешканка будинку (1914)
Францішка Матіас (Franciszka Matias) — вдова радного, мешканка будинку (1914)
Іза Моталь (IzaMotal) — вдова судового ад'юнкта, мешканка будинку (1914)
Вільгельм Мюллер (Wilhelm Muller) — адміністратор нерухомості, мешканець будинку (1914)
Ванда з Шляутів Новотна (Wanda ze Schlautów Nowotna) — власниця будинку (1916).
Влодзімєж Савчак (Włodzimierz Sawczak) — будівничий, здійснював будівництво.
Владислав Скалковський (Władysław Skałkowski) — староста, мешканець будинку (1914)
Константи Собольський (Konstanty Sobolski)— асистент Антропологічно-етнологічного інституту в Університеті Яна Казимира, мешканець будинку в 1920-х.
Адальберт Скрабек (Adalbert Skrabek) — мешканець будинку (1914).
Мар'ян Турус (Marian Turus) — службовець у Касі хворих, мешканець будинку (1914).
Оскар Фабіан (Oskar Fabian) — торговий радник, мешканець будинку (1937).
Авґуст Цайтлєбен (August Zeitleben) — службовець на залізниці, мешканець будинку (1914).
Марія Чайковська (Marya Czajkowska) — мешканка будинку (1914).
Алоїз Шлезінґер (Alojzy Schlesinger)— підприємець, мешканець будинку (1929).
Юзеф Ярмельський (Józef Jarmelski) — власник нерухомості, мешканець будинку (1914).
Ксаверій Ярузельський (Ksawery Jaruzelski) — власник нерухомості, мешканець будинку (1914).

Джерела