Вул. Коновальця, 001 – житловий будинок

Ділянка цього будинку утворилася в ході розпарцеляції території, що в ХІХ столітті належала монастирю домініканців. Велика ділянка охоплювала територію поміж сучасними вулицями Коновальця, Бандери, Глибокою та Київською і позначалася конскрипційним № 80 ¼.

Близько 1910 року Каспер Юліан Драневич разом з дружиною Марією придбали частину цього маєтку, де раніше не було забудови, лише сади. Вони збудували будинки №№1, 3, 5, 7 на сучасній вулиці Коновальця, а також суміжний №16 на вулиці Японській. Всі з цих п'яти будинків чотириповерхові, мають аналогічну планувальну структуру, подібну композицію фасадів та декоровані в стилі неоготики.

Влітку 1911 року Драневичі подали проєкти цих будинків на затвердження до міського будівельного уряду (ДАЛО 2/1/3352:1). В процесі будівництва були внесені зміни, які затвердили додатково навесні 1913 року (ДАЛО 2/1/3352:6). Під кінець серпня – на початку вересня власники отримали дозволи на заселення цих будинків (ДАЛО 2/1/3352:5). Будинок №1 отримав конскрипційний номер 2162 ¼.

Невдовзі після завершення всіх будівельних робіт, Драневичі продали ці будинки новим власникам, проте №1 залишили собі. Контракти купівлі-продажу в архівних справах цих будинків не збережені.

У червні 1938 року від міського будівельного уряду по вулиці проходив інспектор, який виявив, що в будинку №1 потріскані балконні консолі. До власника написали звернення з вимогою їх відремонтувати, аби вони не загрожували падінням. Каспер Драневич, який мешкав тоді у Зимній Воді у віллі Муся (можливо, це була його літня резиденція), попросив відтермінувати вимогу здійснити ремонт до травня 1939. Зокрема, він наводив аргументи, що від часу спорудження будинку увесь фасад почорнів і таким чином ремонт консолей неодмінно вимагає ремонту всього фасаду, аби не вирізнятися надто на його тлі. А це вже означало значні витрати, яких Драневич не міг собі в той момент дозволити. Також покликаючись на літню пору і виїзд більшості орендарів за місто, він наголошував на ймовірності крадіжок з квартир у випадку, якщо були б встановлені риштування (ДАЛО 2/1/3352:11-13).

У 1939 році в будинку мешкав лікар соціального забезпечення для одного з районів Львова,  інтерн Стефан Мощенський (Stefan Moszczeński). Він найімовірніше приймав пацієнтів у своїй квартирі (Informator, 1939).

Доля Драневичів в ході Другої світової війни невідома. У 1940-х чи на початку 1950-х будинок переобладнали. До 1955 року тут вже діяли Науково-дослідний шкірно-венерологічний інститут та Обласний венерологічний диспансер (Довідник, 1955). Ймовірно тоді був влаштований додатковий вхід до будинку з вулиці Старицького, який сьогодні замурований. За якийсь час інституції розширилися на сусідні будинки №3 і №5, де вони продовжують діяти і сьогодні у 2025 році.

Загалом, ззовні будинок зберіг свій автентичний образ. Столярка вікон і дверей, а також оригінальна покрівля даху є втраченими, і найімовірніше автентика всередині будівлі також не збереглася внаслідок перепристосування квартир під лікувальний заклад. З п'яти будинків у цьому кварталі, які збудували Драневичі, лише один (№3) є пам'яткою архітектури місцевого значення, внесений до реєстру пам'яток у 1980 році. Можливо, з них саме цей будинок був на той час найкраще збереженим.