Вул. Коновальця, 1 – житловий будинок ID: 1375

Наріжний чотириповерховий будинок в стилі історизму зведений у 1911–1913 роках. Його запроєктував майстер-муляр Каспер Драневич, який володів будинком разом зі своєю дружиною Марією до 1939 року. Спершу це був житловий будинок на вісім квартир. Принаймні з 1950-х тут міститься шкірно-венерологічний диспансер.

Історія

Ділянка цього будинку утворилася в ході розпарцеляції території, що в ХІХ столітті належала монастирю домініканців. Велика ділянка охоплювала територію поміж сучасними вулицями Коновальця, Бандери, Глибокою та Київською і позначалася конскрипційним №80 ¼.

Близько 1910 року Каспер Юліан Драневич (Kasper Julian Draniewicz) разом з дружиною Марією придбали частину цього маєтку, де раніше не було забудови, лише сади. Вони збудували будинки №№1, 3, 5, 7 на сучасній вулиці Коновальця, а також суміжний №16 на вулиці Японській. Всі п'ять будинків чотириповерхові, мають аналогічну планувальну структуру, подібну композицію фасадів та декоровані в стилі неоготики.

Влітку 1911 року Драневичі подали проєкти цих будинків на затвердження до міського будівельного уряду (ДАЛО 2/1/3352:1). В процесі будівництва були внесені зміни, які затвердили додатково навесні 1913 року (ДАЛО 2/1/3352:6). Під кінець серпня – на початку вересня того ж року власники отримали дозволи на заселення цих будинків (ДАЛО 2/1/3352:5). Будинок №1 отримав конскрипційний номер 2162 ¼.

Невдовзі після завершення всіх будівельних робіт, Драневичі продали ці будинки новим власникам, проте №1 залишили собі. Контракти купівлі-продажу в архівних справах цих будинків не збережені.

У червні 1938 року від міського будівельного уряду по вулиці проходив інспектор, який виявив, що в будинку №1 потріскані балконні консолі. До власника написали звернення з вимогою їх відремонтувати, аби вони не загрожували падінням. Каспер Драневич, який мешкав тоді у Зимній Воді у віллі Муся (можливо, це була його літня резиденція), попросив відтермінувати вимогу здійснити ремонт до травня 1939 року. Зокрема, він наводив аргументи, що від часу спорудження будинку увесь фасад почорнів і таким чином ремонт консолей неодмінно вимагає ремонту всього фасаду, аби не вирізнятися надто на його тлі. А це вже означало значні витрати, яких Драневич не міг собі в той момент дозволити. Також покликаючись на літню пору і виїзд більшості орендарів за місто, він наголошував на ймовірності крадіжок з квартир у випадку, якщо були б встановлені риштування (ДАЛО 2/1/3352:11-13).

Доля Драневичів під час Другої світової війни невідома. У 1940-х чи на початку 1950-х будинок переобладнали. До 1955 року тут вже діяли Науково-дослідний шкірно-венерологічний інститут та Обласний венерологічний диспансер (Довідник, 1955). Ймовірно тоді був влаштований додатковий вхід до будинку з вулиці Старицького, який сьогодні замурований. За якийсь час інституції розширилися на сусідній будинок №5, де вони продовжують діяти і сьогодні у 2025 році.

Загалом, ззовні будинок зберіг свій автентичний образ. Столярка вікон і дверей, а також оригінальна покрівля даху вже втрачені, і, найімовірніше, автентика всередині будівлі також не збереглася через пристосування квартир під лікувальний заклад. З п'яти будинків у цьому кварталі, які збудували Драневичі, лише один (№3) є пам'яткою архітектури місцевого значення, внесеною до реєстру пам'яток у 1980 році. Можливо, саме цей будинок був на той час найкраще збережений.

Архітектура

Будинок наріжний, чотириповерховий. Має довший фасад з боку сучасної вулиці Старицького і коротший з головним входом від вулиці Коновальця. Мурований з цегли, його перекриття виконані з металевих балок (згідно з кресленнями 1911 року), з бетонною сходовою кліткою, металевими чорновими сходами, дерев'яною кроквяно-стійковою конструкцією даху. Автентична покрівля (згідно з кресленнями це мала бути керамічна дахівка) була втрачена, на її місці — гофрований метал. У ній виконані вікна-люкарни.

У будинку початково містилося вісім квартир, сім з яких власники здавали в оренду. На кожному поверсі їх було по дві: одна — трикімнатна, інша — чотирикімнатна. Кімнати були прохідними та опалювалися печами. Кожна з квартир мала також кухню, кімнату для служниці, окремий туалет і ванну. Чорнової сходової клітки тут початково не передбачалося. Службовий вхід мав бути організований через головні сходи через бічні двері до однієї квартири або через невелику відкриту галерею до другої квартири. Однак за додатковими кресленнями 1913 року, з боку подвір'я таки приставили ґвинтові сходи. У цокольному поверсі розмістили пральню, помешкання для сторожа та дві малі житлові кімнати.

Будинки вирішені в стилі історизму, в якому переважають риси неоготики, що імітують оборонну архітектуру. Зважаючи на роки будівництва, себто 1911–1913, ці будинки часто називають зразками "раціональної сецесії" (термін свого часу запропонував Юрій Бірюльов). Однак відверто сецесійні риси в цьому будинку відсутні — як у деталях, так і в композиції. Зокрема, композиція фасадів тут консервативно симетрична й тектонічна, тоді як сецесії властива атектонічність та вигадливі рослинні орнаменти.

Симетрія фасадів разом із застосуванням бічних ризалітів, у цьому випадку — тонких, є характерним прийомом історизму — неоренесансу та необароко у Львові, починаючи з 1880-х років. Поверхня фасадів тонко рустована, цоколь — масивніше, з імітацією ламаного каменю, що підкреслює тектонічність. Аркові вікна — півовальні на першому поверсі і сегментні на другому — мають декоративні замкові камені. Третій і четвертий поверхи на фасадах відділені міжповерховою тягою. Вікна вище мають прямокутні розрізи. Фасади завершені карнизами з масивними дентикулами, що радше імітують консолі середньовічних замків, аніж дрібні дентикули античної ордерної архітектури. Ризаліти завершені аттиками з масивними імітованими балюстрадами. Балкони, розташовані у центрі фасаду та на зрізаному наріжнику, мають масивні консолі (ймовірно, виконані з романцементу) та ажурні металеві огорожі.

Люди

Ян Аксельрад (Jan Akselrad) — службовець, мешканець будинку (1935).
Герман Баран (Herman Baran)—кравець, мешканець будинку (1935).
Феліція Бжеска (Felicja Brzeska) — театральна артистка на пенсії, мешканка будинку (1935).
Францішек Войнарович (Franciszek Wojnarowicz) — капельмейстер, мешканець будинку (1935).
Абрагам Ґольдберґ (Abraham Goldberg)—залізничний службовець на пенсії, мешканець будинку (1935).
Аґата Дольна (Agata Dolna) — інструктерка з гафтування, мешканка будинку (1935).
Каспер Драневич (Kasper Draniewicz, 1867-після 1939) — майстер-муляр і будівельний підприємець, співвласник, проєктант і мешканець будинку у 1911−1939 роках.
Марія Драневич (Marya Draniewicz) — дружина і партнерка Каспера Драневича, співвласниця і мешканка будинку.
Іґнаци Кагане (Ignacy Kahane) — кандидат у адвокати, мешканець будинку (1935).
Анна Кукульська (Anna Kukulska) — приватна службовиця, мешканка будинку (1935).
Стефан Мощенський (StefanMoszczeński) — лікар-інтерн, який співпрацював з відділом соціального страхування у Львові напередодні Другої світової війни, мешкав у цьому будинку (1939).
Марія Новаковська (Marya Nowakowska) — керівниця кооперативу, мешканка будинку (1935).
Дарія Пісецька (Darja Pisecka) — службовиця, мешканка будинку (1935).
Владислав Фурдзин (Władysław Furdzyn) — функціонер Міських електричних закладів, мешканець будинку (1935).

Джерела