Вул. Арсенальна, 7 – колишній кагальний будинок
ID:
269
Всі будинки на ділянці на вул. Арсенальській, 7, згідно з ліктьовим податком за 1767 рік, належали кагалу. Ділянка з конскр. № 252 від середини XIX ст. перейшла у власність львівського Ізраелітського шпиталю. Тут у різний час розташовувалися приміщення: ритуальна лазня з миквою (басейном) та шхіта (різня), в'язниця та шпиталь.
Історія
Кін. XVI-поч. XVII ст. – збудовано ритуальну лазню з миквою
Поч. XVII ст. – зведено кагальну кам'яницю зі шпиталем
Кін. XVII ст. – в'язницю перенесено в окремий будинок, збудований на кагальній парцелі поруч з миквою
XIX ст. – фасад чільної кам'яниці отримав архітектурний вистрій
1863 рік – ремонт басейну (микви) – заміна підлог, сходів, шалювання, а також струхлявілих стін лазні і басейну; заміна печі, замурування віконця лазні; у кам'яниці на другому ярусі замінено склепіння на пласку стелю
1870-1872 роки – відновлення кагального будинку: заміна крокв даху та вентиляційних каналів
1878 рік – реконструкція микви
1898 рік – реконструкція парової лазні: було влаштовано спеціальну котельню для підігріву води, переобладнано та укріплено металевими колонами і швелерами лазню та микву в пивниці, в західному будиночку влаштовано присінок та ванни, до яких прибудували окремі приміщення з вбиральнями; у подвір'ї-колодязі між чільною кам'яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус; на партері чільної кам’яниці обладнали каси та роздягальню
1912 рік – адаптація приміщень вбиралень у тильній офіцині на різню.
Після 1946 року – адаптація приміщень микви на міську лазню під №1, а приміщень шпиталю на помешкання; розібрано будиночок різні, а на його місці зведено господарську будівлю
Поч. 1990-х рр. – реконструкція партерових приміщень чільної кам’яниці з влаштуванням кафе та салону краси: розрубано двоє дверей у віконних прорізах; лазню перетворено на руїну.
Споруди кагального будинку зі шпиталем, ритуальної лазні з миквою (басейном) та шхіти (різні) розташовані на парцелі середміської юдейської дільниці. Ця забудова формувалася впродовж кількох сторіч. Найдавнішою спорудою є ритуальна лазня з миквою. Миква – (нагромадження [води] – ритуальний басейн з дощовою і джерельною водою, призначений для очищення юдеїв перед молитвою та у випадках порушення ритуальної чистоти, при прийнятті юдейської віри, в кабалістів і хасидів перед щоденною молитвою Шахарит тощо.
Перша згадка про ритуальну лазню з миквою у середміській дільниці походить з початку XVII ст. Вона розташовувалася на частині парцелі, що прилягала до новозведеної синагоги "Золотої Рози". Цю парцелю 1601 року купив Нахман Ісакович (Nachman Izaakowicz) – син Ісака Нахмановича (Yitzhak ben Nachman, Izaak Nachmanowicz) коштом якого постала "Золота Роза". Після того, як Нахман звів на придбаній ділянці кагальну кам’яницю зі шпиталем, ритуальна лазня з миквою опинилася в її офіцині (вул. За збройовнею, Арсенальна, 7). Про розташування юдейської лазні на тому місці віддавна свідчать знахідки археологічних досліджень 2007 року – давні дерев'яні водогони та криниця. Це також засвідчує запис в міських книгах про надані для синагоги кошти на труби, а також те, що з 15-ти ліній середміських водотягів на 1634 рік одинадцятий обслуговував лише стару синагогу.
Наприкінці XVII ст. в'язницю, яка первісно містилася у самій синагозі "Золота Роза", перенесли у спеціально зведений будинок, що прилягав від заходу до ритуальної лазні з миквою. Згідно з юдейським світоглядом, в'язниця також є ритуальною спорудою. В'язень, який скоїв злочин, упродовж призначеного терміну мусить усвідомити свою провину.
Всі будинки на ділянці на вул. Арсенальній, 7, згідно з ліктьовим податком за 1767 рік, належали кагалу. Наприкінці XVIII ст. ділянка ця отримала конскр. № 252, і від середини XIX ст. перейшла у власність львівського Ізраелітського шпиталю.
Відомості про будівельну історію описуваних споруд стосуються пізнішого часу. Зокрема, Будівельна справа з Державного обласного архіву повідомляє, що у 1870-1872 роках кагальна кам'яниця відновлювалася: замінили стропи даху та вентиляційні канали. Роботи проводили львівські будівничі Йоган Міхель (Johan Michel) та Сильвестр Бернштайн (Sylwester Bernstein). 1898 року за проектом Альфреда Каменобродського (Alfred Kamenobrodski) було реконструйовано микву та ритуальну парову лазню. Тоді влаштували спеціальну котельню для підігріву води, переобладнали лазню з миквою в пивницях, в західному будиночку (давній в'язниці) влаштували присінок та ванни, до яких прибудували окремі приміщення з вбиральнями. У подвір'ї-колодязі між чільною кам'яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус; на партері чільної кам'яниці обладнали каси та роздягальню.
На початку червня 1912 року керівництво Ізраелітського шпиталю у Львові (вул. Раппапорта), за тимчасовим дозволом магістрату, у тильну офіцину, де 1898 року були влаштовані ванни, перенесло шхіту – ритуальну різню птахів для отримання кошерного (без крові) м'яса, яка до того розташовувалася в розібраній кагальній кам'яниці на вул. Бляхарській (Федорова), № 27 (конскр. № 208). Проект адаптації приміщень вбиралень на різню виконав архітектор Міхал Улям (Michał Ulam), але маґістрат його не затвердив. У цих вбиральнях перед тим були дві лазнички і два виходки, але через аварійний стан, згідно з рішенням магістрату, їх ліквідували. В розібраних приміщеннях лазничок влаштували необхідні столи для різні, використавши чинну каналізацію. Через те, що вхід до різні влаштували не з вул. За збройовнею, а через вузькі (70 см) двері з вузенької вулички Шклярської, на якій розташовувалася школа для дівчат ім. Абрагама Кона (Abraham Kohn), до маґістрату стали поступати численні скарги на антисанітарію та галас. Попри скарги та відмову в офіційному дозволі з боку магістрату, різня проіснувала до 1939 року.
Після Другої світової війни, від 1946 року, в приміщенні ритуальної лазні почала функціонувати міська лазня під №1, яка припинила своє існування на початку 1990-х років.
Поч. XVII ст. – зведено кагальну кам'яницю зі шпиталем
Кін. XVII ст. – в'язницю перенесено в окремий будинок, збудований на кагальній парцелі поруч з миквою
XIX ст. – фасад чільної кам'яниці отримав архітектурний вистрій
1863 рік – ремонт басейну (микви) – заміна підлог, сходів, шалювання, а також струхлявілих стін лазні і басейну; заміна печі, замурування віконця лазні; у кам'яниці на другому ярусі замінено склепіння на пласку стелю
1870-1872 роки – відновлення кагального будинку: заміна крокв даху та вентиляційних каналів
1878 рік – реконструкція микви
1898 рік – реконструкція парової лазні: було влаштовано спеціальну котельню для підігріву води, переобладнано та укріплено металевими колонами і швелерами лазню та микву в пивниці, в західному будиночку влаштовано присінок та ванни, до яких прибудували окремі приміщення з вбиральнями; у подвір'ї-колодязі між чільною кам'яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус; на партері чільної кам’яниці обладнали каси та роздягальню
1912 рік – адаптація приміщень вбиралень у тильній офіцині на різню.
Після 1946 року – адаптація приміщень микви на міську лазню під №1, а приміщень шпиталю на помешкання; розібрано будиночок різні, а на його місці зведено господарську будівлю
Поч. 1990-х рр. – реконструкція партерових приміщень чільної кам’яниці з влаштуванням кафе та салону краси: розрубано двоє дверей у віконних прорізах; лазню перетворено на руїну.
Споруди кагального будинку зі шпиталем, ритуальної лазні з миквою (басейном) та шхіти (різні) розташовані на парцелі середміської юдейської дільниці. Ця забудова формувалася впродовж кількох сторіч. Найдавнішою спорудою є ритуальна лазня з миквою. Миква – (нагромадження [води] – ритуальний басейн з дощовою і джерельною водою, призначений для очищення юдеїв перед молитвою та у випадках порушення ритуальної чистоти, при прийнятті юдейської віри, в кабалістів і хасидів перед щоденною молитвою Шахарит тощо.
Перша згадка про ритуальну лазню з миквою у середміській дільниці походить з початку XVII ст. Вона розташовувалася на частині парцелі, що прилягала до новозведеної синагоги "Золотої Рози". Цю парцелю 1601 року купив Нахман Ісакович (Nachman Izaakowicz) – син Ісака Нахмановича (Yitzhak ben Nachman, Izaak Nachmanowicz) коштом якого постала "Золота Роза". Після того, як Нахман звів на придбаній ділянці кагальну кам’яницю зі шпиталем, ритуальна лазня з миквою опинилася в її офіцині (вул. За збройовнею, Арсенальна, 7). Про розташування юдейської лазні на тому місці віддавна свідчать знахідки археологічних досліджень 2007 року – давні дерев'яні водогони та криниця. Це також засвідчує запис в міських книгах про надані для синагоги кошти на труби, а також те, що з 15-ти ліній середміських водотягів на 1634 рік одинадцятий обслуговував лише стару синагогу.
Наприкінці XVII ст. в'язницю, яка первісно містилася у самій синагозі "Золота Роза", перенесли у спеціально зведений будинок, що прилягав від заходу до ритуальної лазні з миквою. Згідно з юдейським світоглядом, в'язниця також є ритуальною спорудою. В'язень, який скоїв злочин, упродовж призначеного терміну мусить усвідомити свою провину.
Всі будинки на ділянці на вул. Арсенальній, 7, згідно з ліктьовим податком за 1767 рік, належали кагалу. Наприкінці XVIII ст. ділянка ця отримала конскр. № 252, і від середини XIX ст. перейшла у власність львівського Ізраелітського шпиталю.
Відомості про будівельну історію описуваних споруд стосуються пізнішого часу. Зокрема, Будівельна справа з Державного обласного архіву повідомляє, що у 1870-1872 роках кагальна кам'яниця відновлювалася: замінили стропи даху та вентиляційні канали. Роботи проводили львівські будівничі Йоган Міхель (Johan Michel) та Сильвестр Бернштайн (Sylwester Bernstein). 1898 року за проектом Альфреда Каменобродського (Alfred Kamenobrodski) було реконструйовано микву та ритуальну парову лазню. Тоді влаштували спеціальну котельню для підігріву води, переобладнали лазню з миквою в пивницях, в західному будиночку (давній в'язниці) влаштували присінок та ванни, до яких прибудували окремі приміщення з вбиральнями. У подвір'ї-колодязі між чільною кам'яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус; на партері чільної кам'яниці обладнали каси та роздягальню.
На початку червня 1912 року керівництво Ізраелітського шпиталю у Львові (вул. Раппапорта), за тимчасовим дозволом магістрату, у тильну офіцину, де 1898 року були влаштовані ванни, перенесло шхіту – ритуальну різню птахів для отримання кошерного (без крові) м'яса, яка до того розташовувалася в розібраній кагальній кам'яниці на вул. Бляхарській (Федорова), № 27 (конскр. № 208). Проект адаптації приміщень вбиралень на різню виконав архітектор Міхал Улям (Michał Ulam), але маґістрат його не затвердив. У цих вбиральнях перед тим були дві лазнички і два виходки, але через аварійний стан, згідно з рішенням магістрату, їх ліквідували. В розібраних приміщеннях лазничок влаштували необхідні столи для різні, використавши чинну каналізацію. Через те, що вхід до різні влаштували не з вул. За збройовнею, а через вузькі (70 см) двері з вузенької вулички Шклярської, на якій розташовувалася школа для дівчат ім. Абрагама Кона (Abraham Kohn), до маґістрату стали поступати численні скарги на антисанітарію та галас. Попри скарги та відмову в офіційному дозволі з боку магістрату, різня проіснувала до 1939 року.
Після Другої світової війни, від 1946 року, в приміщенні ритуальної лазні почала функціонувати міська лазня під №1, яка припинила своє існування на початку 1990-х років.
Пов'язані історії
Архітектура
Три будинки, що стоять на кагальній ділянці, збудовані в різний час і мають різне призначення. Вони прилягають один до одного, творячи різновисоку забудову: до одноярусної лазні з миквою (в пивниці) прилягає триярусна чільна кам'яниця від сходу. Від заходу прилягав давній двоярусний будинок в'язниці, пізніше перебудований на вбиральні, а відтак пристосований на різню (шхіту), нині зруйновану.
Найдавнішою спорудою є будинок лазні з миквою, збудований з цегли на квадратовому плані: він вирізняється грубими стінами, і не має жодного репрезентативного фасаду. Складається з заглибленого басейну та лазні на партері, вкритої односхилим бляшаним дахом. Документ будівельної комісії містить опис микви на 1878 рік:
Чільна кам'яниця на прямокутному плані, мурована з цегли і каменю, отинькована. Дах з дерев'яними конструкціями, вкритий шиферними плитами. Від півдня вона прилягає до кам’яниці № 5 на вул. Арсенальній, а одною віконною віссю замикає колишню вул. Шклярську. У тій частині на всю ширину збережена лучкова арка брами (тепер замурована), що вела до микви, в'язниці, а пізніше до різні. Архітектурне вирішення фасаду чільної кам'яниці в стилі австрійського класицизму, характерному для Львова XIX ст. Фасад увінчаний профільованим карнизом на модульонах та фризом оздобленим воловими очками і сухариками. Прямокутні вікна декоровані профільованим обрамуванням, на третьому ярусі з замковими каменями у вигляді акантового листя, на другому з лучковими сандриками. Партеровий ярус декорований дощатим рустом. Головний вхід влаштований на другій осі зліва; два віконні прорізи розрубані на входи у влаштовані кафе та салон.
Міжповерхові перекритя чільної кам'яниці пласкі, партер перекритий склепінням Кляйна. Збереглися дерев'яні сходи з XIX ст. на дерев'яній тятиві з точеними балясинами.
Кагальна кам'яниця з ритуальною лазнею та миквою є важливим містобудівним елементом, мають історичну та архітектурну цінність.
Найдавнішою спорудою є будинок лазні з миквою, збудований з цегли на квадратовому плані: він вирізняється грубими стінами, і не має жодного репрезентативного фасаду. Складається з заглибленого басейну та лазні на партері, вкритої односхилим бляшаним дахом. Документ будівельної комісії містить опис микви на 1878 рік:
"...з темного присінку, освітленого лише світлом, що доходить з прилеглого гардеробу, вхід веде до бічної ізби, яка є паровою лазнею. В тій лазні є також миква з двох відділів спільного користування, до яких сходиться по десятьох сходинках. Зі спільного коридору сходиться за допомогою чотирьох сходинок до першої микви, а двома двораменними безбар’єрними східцями до другої. Обидва відділи микви наповнюються шаровою водою на 1,25 м висоти від дна, викладеного дилями. Дно микви лежить на 3,45 м нижче від підлоги лазні. Вода заповнює дві микви. Окрім того, микви не освітлювалися і не мали жодного зливу для спуску брудної води. З огляду на таке влаштування, яке не відповідає ані меті, ані гігієні, будівельний уряд прийняв рішення: влаштувати поруччя східців до микви, освітлити присінок лазні та микви, влаштувати стік у миквах, з'єднавши його з міською каналізацією на вул. Підвальній".
Чільна кам'яниця на прямокутному плані, мурована з цегли і каменю, отинькована. Дах з дерев'яними конструкціями, вкритий шиферними плитами. Від півдня вона прилягає до кам’яниці № 5 на вул. Арсенальній, а одною віконною віссю замикає колишню вул. Шклярську. У тій частині на всю ширину збережена лучкова арка брами (тепер замурована), що вела до микви, в'язниці, а пізніше до різні. Архітектурне вирішення фасаду чільної кам'яниці в стилі австрійського класицизму, характерному для Львова XIX ст. Фасад увінчаний профільованим карнизом на модульонах та фризом оздобленим воловими очками і сухариками. Прямокутні вікна декоровані профільованим обрамуванням, на третьому ярусі з замковими каменями у вигляді акантового листя, на другому з лучковими сандриками. Партеровий ярус декорований дощатим рустом. Головний вхід влаштований на другій осі зліва; два віконні прорізи розрубані на входи у влаштовані кафе та салон.
Міжповерхові перекритя чільної кам'яниці пласкі, партер перекритий склепінням Кляйна. Збереглися дерев'яні сходи з XIX ст. на дерев'яній тятиві з точеними балясинами.
Кагальна кам'яниця з ритуальною лазнею та миквою є важливим містобудівним елементом, мають історичну та архітектурну цінність.
Пов'язані місця
Персоналії
Йоган Міхель (Johan Michel) – будівничий
Сильвестр Бернштайн (Sylwestr Bernstein) – будівничий
Альфред Каменобродський (Alfred Kamenobrodski) – архітектор
Міхал Улям (Michał Ulam) – архітектор, власник будівельного бюро
Джерела
- Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 186: Краєва земельна податкова комісія, оп. 8, спр. 629. Кадастр міста Львова 1849 року.
- Державний архів Львівської області (ДАЛО), ф. 2: Будівельне управління міста Львова, оп. 1, спр. 99. Справа про будівництво будинку на вул. Арсенальна, 7.
- ДАЛО, ф. 2, оп. 1, спр. 457: Справа про будівництво будинку на вул. Федорова, 25.
- Bałaban M. Dzielnica żydowska: jej dzieje i zabytki // Biblioteka Lwowska. – Warszawa, 1990. – T. III.
- Charewiczowa Ł. Wodociągi starego Lwowa 1404-1663. – Lwów, 1934. – S. 55.
- Czołowski A. Księga przychodów i rozchodów (1404-1414). – Lwów, 1896.
- Бойко О. Міська юдейська дільниця Львова. Територія та споруди в межах вулиць І. Федорова, Бр. Рогатинців, Арсенальної. – 2008. Машинопис.
- Бойко О. Синагоги Львова. – Львів, 2008.
- Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. – Львів, 2003.
- Сьомочкін І. Територія міської єврейської дільниці. Історична довідка. – 2003. Машинопис.
- Электронная еврейская энциклопедия: http://www.eleven.co.il/
Автор опису – Оксана Бойко
Редактор – Наталка Римська