...

Вул. Газова, 28 – котельня газового заводу (не існує)

ID: 2461
На території, що її обмежують вулиці Джерельна, Балабана, Куліша, Під Дубом, розміщувався комплекс колишньої міської газівні, призначення якого було забезпечувати Львів газом для освітлення вулиць. До 2010-х зберігався центральний будинок заводського комплексу — чотириповерхова будівля котельні, споруджена, ймовірно, за проектом архітекторів Альфреда Каменобродзького та Міхала Лужецького у 1890-х рр. Нетинькована цегляна споруда була характерним зразком промислової архітектури кінця ХІХ ст. з елементами неоготики й неороманського стилю.

Історія

Першим містом, де запровадили газове освітлення вулиць, став Лондон (1807 р.), згодом ця практика поширилася по Європі. У 1855 р. у саксонському місті Дессау було засновано Німецьке континентальне газове товариство (Deutsche Continental-Gas Gesellschaft in Dessau, скорочено — DCGG), з ініціативи якого в місті збудували газовий завод. Із цією організацією пов'язана поява аналогічних заводів у інших містах Центрально-Східної Європи, зокрема у Маґдебурзі, Франкфурті-на-Одрі, Потсдамі, Варшаві, Кракові, а також у Львові.

Вже у 1856 р. між цим товариством та представництвом королівського столичного міста Львова було укладено контракт на будівництво газового заводу і влаштування газового освітлення вулиць. Для будівництва комплексу магістрат виділив ділянку на Краківському передмісті, частину території старої торговиці худобою поряд із вул. Сонячною (ul. Słoneczna, сьогодні — вул. Куліша).

1858 р. розпочалося будівництво, і вже 1 вересня цього року комплекс був введений в експлуатацію (ДАЛО 2/4/1021). Спочатку до його складу входили: два великі резервуари для зберігання газу (газгольдери), розташовані поряд із вул. Джерельною (незбережені); будинок для перегонки й охолодження газу; адміністративний корпус, розташований з боку сучасної вул. Газової, сьогодні будинок під № 28 (http://www.gasukraine.com.ua).

Від самого початку на заводі, крім виробництва т. зв. світильного газу із кам'яного вугілля, отримували й інші не менш цінні побічні продукти: кокс, смолу, аміак, нашатирний спирт.

Згідно з контрактом між товариством із Дессау та Львовом перше мало виключне право на постачання газу для Львова та для приватних осіб упродовж 25-ти років. У 1883 р. контракт продовжили ще на 15 років, а 1898 р. газівня безплатно перейшла у власність міста. Після цього комплекс було розбудовано. За проектом архітекторів Альфреда Каменобродзького та Міхала Лужецького споруджено нові корпуси у цегляному стилі, характерному для тогочасної промислової архітектури. У декорі цих будинків застосовано елементи неоготичного та неороманського стилів (ДАЛО 2/4/1021). Зокрема, зведено кілька будівель у південній частині території підприємства, таких як склади та котельня, що розмістилася за будинком адміністрації. Сьогодні котельня найяскравіше репрезентує архітектуру колишнього заводу (Бірюльов, 2008, 322).

Упродовж років його функціонування комплекс газівні неодноразово добудовували, розширювали, модернізовували. Зокрема в міжвоєнний період розбудовано споруду котельні: її довжина розширилася на 2 вікна (http://www.lvivgaz.lviv.ua).

Газівня продовжувала діяти і в радянський час. Було здійснено численні добудови, зокрема й до корпусу котельні було зроблено їх кілька, та споруджено деякі нові будівлі. У травні 1961 р. на той час уже трест "Львівгаз" переїхав на нову базу, що на вул. Золотій, 42, де після низки добудов і реконструкцій функціонує до сьогодні. 

У 2010-х роках будівлі газівні вже не використовувалися за первісним призначенням. Зокрема в будівлі охолоджувальних установок діє ресторан, в будівлі регенерації влаштовано розважальний клуб "Gas Station", а в будинку адміністрації — банк. Частина будівель, у тому числі й котельня, не використовувалися і перебували у занедбаному стані і були знесені під нову житлову забудову.

Пов'язані історії

Архітектура

Газівня розміщувалася в історичному передмісті, на північ від центру Львова, в кварталі між вулицями Джерельною, Балабана, Куліша, Під дубом. Також частково через квартал проходить вул. Газова. Юридична адреса: вул. Газова, 28. Більшість будівель газівні зайняті торгівельними установами, банками, ресторанами та ін. Вони розміщені переважно в західній частині кварталу, безпосередньо межуючи з вул. Джерельною. З півдня розташований склодзеркальний завод, на місці якого колись функціонував театр "Колізей", знищений під час Другої світової війни.

На початок ХХ ст. на території вже розміщувалося понад двадцять будівель різного призначення, серед яких був адміністративний корпус, резервуари для коксу, газгольдери, будинки для персоналу, конюшні, хімічна лабораторія, магазини, котельні та інші допоміжні приміщення. Більшість будівель сконцентровано в центрі ділянки біля газгольдерів для їх обслуговування. Адміністрація та будівлі персоналу розміщувалися в східній частині ділянки. Газольдери — безпосередньо біля вул. Джерельної.

Корпуси були виконані в цегляному стилі, тобто з відкритим цегляним муруванням, у декорі застосовано елементи неоготики. Яскравим зразком неоготичного стилю на території підприємства є адміністративний корпус у східній частині ділянки при сучасній вул. Газовій, 28. Корпус є триповерховою будівлею з двома причілками на головному фасаді та по одному причілку на північному та західному фасадах. Фасади отиньковані. За останні роки було проведено реконструкцію, зокрема облаштовано мансардний поверх. Сьогодні тут функціонує банк.

Ще одним не менш яскравим прикладом неоготики була колишня будівля охолоджувальних установок за адресою вул. Джерельна, 20. Головний фасад будівлі — симетричний та акцентований по центру причілком з відкритим цегляним муруванням. Унаслідок реконструкції фасад було отиньковано, реконструйовано вхідну групу, облаштовано балюстради, що значною мірою спотворило автентичний вигляд будівлі. Сьогодні в будівлі функціонує ресторан.

З усіх будівель газівні до 2010-х в автентичному вигляді зберігся лише корпус колишньої котельні заводу, споруджений, імовірно, в 1890-х роках, хоч і з чисельними пізнішими прибудовами радянського часу. За оригінальним проектом споруда являла собою великий прямокутний у плані цех із габаритами 33х16 м. Головний фасад будівлі виходив на південну частину території підприємства. Фасад симетричний. Цоколь обличкований пісковиком. Головний вхід до корпусу розміщувався на центральній осі фасаду, яка також була акцентована великим тридільним триярусним вікном, завершеним півциркульною аркою. З обох боків симетрично розміщувалися меншого розміру вікна, горішні з яких також півциркульні. Фасад завершувався причілком із круглим вікном посередині.

Західний фасад корпусу мав повздовжній ряд із 8-ми вікон з лучковими арками та 9 пілястр. Над крайнім вікном (з південного боку) розміщувався причілок із віконним прорізом аналогічної форми. Східний фасад повторював композицію західного, але вже без причілка. Північний фасад симетричний, конструктивно підтриманий металевим фахверком, мав два великі, розташовані одне над одним, вікна. Верхнє — трапецієвидної форми, нижнє — прямокутне. Стіни корпусу цегляні. Зовнішні стіни двошарові, зовнішній шар — із обличкувальної пустотілої цегли. Внутрішній шар — із суцільної.

У радянський період було проведено реконструкцію будівлі: змонтовано збірне залізобетонне перекриття на чотирьох металевих колонах, що розміщені на центральній осі будівлі; замінено покриття даху на хвилясті азбестоцементні плити по металевих фермах. Крім цього, було здійснено низку прибудов. Серед них — одноповерховий, прямокутний у плані цех із західного боку. Його виконано в стилі радянської промислової архітектури. Південний фасад цеху несиметричний, із двома великими вікнами, які займають майже всю його площину. Західний фасад також несиметричний, обличкований цеглою; має повздовжній ряд із 10-ти невеликих та 3-ох великих вікон. Північний фасад  — із двома невеликими вікнами.

Крім цього, з півночі будівлі додано триповерховий блок для приміщень адмінстрації. Його північний фасад несиметричний, з трьома віконними осями. Східний фасад має складну конфігурацію з уваги на два об’єми, що виступають, висотою 1 поверх (технічні приміщення)  та 3 поверхи (сходи). Основний об’єм має 6 віконних осей. Об’єм технічних приміщень має 3 дверних прорізи із північної сторони. Об’єм сходів має велике вікно на 3 поверхи зі східної сторони.

Також зі східної сторони було прибудовано великий цех. Південний фасад східного корпусу цегляний, виконаний у стилі радянської типової промислової архітектури, має 3 великих вікна та 2 дверних прорізи. Пряму лінію фасаду перериває зміщення об’єму корпусу. Фасад межує із заходу з найстарішим корпусом, зі сходу — із ще одною радянською прибудовою, що має вигляд великого цеху. Північний фасад дублює вікна південного, лежить із ним в одній площині.

У 2010-х роках корпус котельні у жодний спосіб не використовувався та перебував у занедбаному стані. Близько 2020, його знесли.

Персоналії

Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) львівський архітектор.
Міхал Лужецький (Michał Łużecki) — львівський архітектор, директор будівельного відділу магістрату Львова.
Адам Теодорович (Adam Teodorowicz) — відомий інженер, директор газівні у 1894–1920 рр.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), 2/ 4/ 1021.
2. Ю. Бірюльов, Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХ ст. / Упор. і наук. ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008).
3. http://www.lvivgaz.lviv.ua — сайт публічного акціонерного товариства "Львівгаз".
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Газифікація_Львова
5. https://www.deutsche-digitale-bibliothek.de/item/T66IJU7LOYBAUIADY37HS2ATP74FS6FT


Автор опису – Остап Готь