Вул. Галицька, 09 – житловий будинок

Поч. XVII ст. – зведення двоповерхової кам’яниці.
1712 р. – двоповерхова кам’яниця зруйнована і зведена нова триповерхова.
1784 р. – руйнівний стан чільного фасаду кам’яниці.
1786 р. – зведення нової чотириповерхової кам’яниці власником Трефлінським.
1879 р. – надбудова 4-го поверху на тильному тракті (власник Юзеф Маньковський, будівничий Войцех Гаар).
1927 р. – портал оздоблений у стилі арт деко (арх. Броніслав Віктор).
1935 р. – влаштування вітрин (арх. І. Собель).

Кам’яницею (конскр. №231 ст., №243 н.) починаючи від І пол. XVII ст. володіли родини: Бесядовських (Biesiadowski) (1630–1634), Майдашевичів (Majdaszewicz) (1668), Ясліковських (Jaślikowski), Томіцьких, Райхів (Reich), Трефлінських (Trefliński). У 1640–1653 рр. частину кам’яниці, яка тоді належала Войцеху Гузу (Huz) (1639–1677), винаймав український маляр Іван Коронка (Korónka). А 1703 р., коли кам’яниця належала Томіцькому, тут жив маляр Недбалович (Niedbałowicz). У податковому реєстрі 1712 р. відзначено, що двоповерхова кам’яниця зруйнована і будується наново. 1740 р. кам’яниця Томіцька перейшла до цехового шевця Яна Райха, який прожив у ній добру чверть сторіччя. З родиною Райхів пов’язав свою долю архітектор і будівничий львівського Домініканського костелу Мартин Урбанік (Urbanik), який 25 січня 1750 року взяв шлюб із донькою Райха – Аґнесою. Коли Урбанік того ж року, реставруючи кам’яницю доктора медицини Якова Морунського (Moruński) на пл. Ринок 2, за недотримання умов контракту був викликаний останнім до війтівського суду, то Ян Райх виступив на захист свого зятя. Мартин Урбанік, своєю чергою, був споріднений із архітектором Клеменсом Ксаверієм Фесінґером (Fesinger), який взяв собі за жінку доньку Урбаніка – Антонелу.

1774 р. частину Райхівської кам’яниці, яка на той час належала присяжному геометрові Вінценту Урбаніку, синові Мартина Урбаніка, купив архітектор Клеменс Фесінґер. Дещо раніше часткою цієї кам’яниці володів львівський сницар Мартин Фесінґер.

1748 р. частина кам’яниці Томіцького належала Отцям Василіянам монастиря Св. Юра. Після смерті Яна Райха кам’яниця дісталася у спадок його дочці Маґдалені, що була заміжня за львівським шевцем Іваном Мухницьким. Мухницькі 1766 р. продали будинок Християну Рехемберґу (Rechemberg). Від Рехемберґа дім перейшов до Йосифа Трефлінського, який 1784 р. зініціював огляд стану кам’яниці, яким відзначено, що чільний“фасад вимагає розібрання і нового мурування”. У 1786 р., як повідомляє запис в актовій книзі, Трефлінський власним коштом вимурував нову кам’яницю: “...muri noviter per se proprio sumptu erecti”.

У І пол. XIX ст. (1841 р.) у кам’яниці жив маляр-портретист Богуміл Жихович (Żychowicz). У ІІ пол. цього сторіччя в чільній частині відбулися деякі зміни. 1879 р. тодішній власник адвокат Юзеф Маньковський (Mańkowski) надбудував 4-й поверх на тильному тракті (будівничий Войцех Гаар (Haar)). 1927 р. за проектом арх. Броніслава Віктора (Wiktor) партер отримав декоративне оздоблення із застосуванням орнаментики в стилі арт деко. Сучасні вітрини постали у 1935 р. за проектом архітектора І. Собеля (Sobel).

На 1910 р. на партері кам’яниці були розташовані: крамниця блаватних товарів Баруха Ляйнванда (Leinwand), крамниця жіночого одягу Лайзора Похера (Pocher), крамниця модного чоловічого одягу Макса Ґольдберґа (Goldberg). У будинку мешкали і працювали кравець Ернест Якубович (Jakubowicz) і кравчиня Сабіна Металь (Metall), перукар Давід Радлєр (Radler), модистка Салі Кіц (Kitz), кельнер Юзеф Ґрондзель (Grządziel), римар Владислав Роман (Roman), а також дружина купця Марія Романі вдова Катерина Роман, адміністратор “Єдности” Герман Ґренцбауер (Grenzbauer), торговий агент Адольф Ґрюбер (Grüber), вдова Климентина Панькевич (Pańkiewicz), приватний підприємець Мозес Вайхель (Weichel), купець Хайм Коркес (Korkes) і власник кам’яниці Якуб Ландес (Lendes). У міжвоєнні часи в кам’яниці була розміщена кондитерська Рауха, після війни – меблевий магазин, пізніше – крамниця трикотажу і краваток, у часи незалежності України – бутік головних уборів “Шапо” і взуттєва крамниця “Монарх”.