Вул. Галицька, 20 – житловий будинок

1787 р. – будівництво мурованої кам’яниці на ділянці (довжиною 55 ліктів, шириною 27 ліктів) у рові південного прясла міських укріплень.
1789 р. – зведення спільного муру з домом на вул. Валова, 2.
1803 р. – зведено нову кам’яницю на місці розібраної з 1787 р. – збереглася донині.
ІІ пол. XIX ст. – будинок реконструйований, надбудований 4-й поверх та влаштований бляшаний дах з поясом дахових віконець.

Будинок (конскр.№ 330 ст., №299 н.) постав на місці колишнього оборонного рову за Галицькою брамою навпроти гауптвахти. Першим його власником був кушнір і член Колегії “сорока мужів” Стефан Комарницький, нащадок давнього українського роду, член Ставропігійського інституту від 23 квітня 1797 року. Спочатку Комарницькому належав ґрунт під конскр.№304 (Галицька, 18), який він купив на ліцитації 1782 р., а 1790-го відпродав Матвієві Крупському. Ще до продажу нерухомості Крупському Стефан і Маріанна Комарницькі контрактом від 27 квітня 1787 року купили в міської економії ґрунт у рові довжиною 55 ліктів і шириною 27 ліктів під конскр.№330, на якому того ж року розпочали будову мурованої кам’яниці. Наступного року, як це часто в ті часи водилося, Комарницький відступив її своїй другій (перша померла 22.02.1772 р.) жінці Маріанні з дому Бояновських. У 1789 р. будова нової кам’яниці завершилася зведенням спільного муру між домом Фелікса Трібвасера (Triebwasser) (конскр.№301, вул. Валова, 2), гроші для якого Комарницький позичив у сусідки Катерини Будзінської.

У нововимуруваній кам’яниці Комарницькі прожили добрих 10 років. Невідомо з якої причини, але у 1803 р. Маріанна Комарницька як законна домовласниця на місці попередньої розібраної кам’яниці виставила нову, збережену донині, яка на кінець того року ще не була цілком викінчена. Такса, яку провели 31 грудня того року арх. Клименс Фесінґер і Максиміліян фон Крус (von Krus), встановила: “ширина ґрунту передньої фаціати (фасаду) має 23 лікті, від кам’яниці Лоренца (Валова, 2) – 20 ліктів, довжина – 55 ліктів віденської міри (ці розміри відповідають купленій парцелі). Кам’яниця на цьому ґрунті ново до мурування розпочата і цілковито ще не докінчена. Цоколь з тесаного каменю, кам’яні кронштейни для підтримки балкону над входом, крім плити і решітки, уже вмуровані. У приміщеннях другого поверху, також і в тильних покоях стелі з гіпсовою ліпниною, у всіх покоях – кахляні печі. Загальна вартість нового мурування, виставленого з фундаментів, не рахуючи мурів давнішої кам’яниці, винесла 12059 зол. ринських, 35 крейцарів”. Згідно контракту від 25 березня 1805 року між міською економією і Маріанною Комарницькою, остання стала власницею своєї посілості на 30 років, починаючи з 1 вересня 1804 року. Тією датою приведена інтабуляція. Будинок був реконструйований у ІІ пол. XIX ст. Тоді надбудували 4-й поверх, влаштували вогнетривкий дах з поясом дахових віконець. В будинку були розміщені різні заклади, зокрема на поч. XX ст.: бюро “Дому сільського господарства, продукції і торгівлі” (Dom rolniczy dla handlu i przemysłu) графа Томаша Лубенського (Łubieński), крамниця “Сувої вишуканих тканин Чернак М. і Павловський А.” (Bławatne towary łokciowe Csernak M. i Pawłowski A.), галантерейна крамниця Фердинанда Ґютлера (Güttler), крамниця дитячого одягу “Zsarotka” Анелі Гуперт (Huppert), крамниця модних товарів Отилії Гільфердінґ (Hilferding). На 1913 р. в будинку мешкали кравець Фелікс Фелінський (Feliński), скарбовий секретар Едвард Фіш (Fisch), власник фабрики акумуляторів Здзіслав Станецький (Stanecki). В радянський період на партері будинку функціонував магазин з різними товарами. В період Незалежності партерові приміщення орендують різні власники під торгову функцію, зокрема, дитячого одягу “Антошка”, а тепер “Emporio”, частину приміщень винаймає банк.