Вул. Івана Федорова, 28 – руїни житлового будинку

XVI ст. – зведена мурована кам’яниця.
1590 р. – адаптація кам’яниці на талмудичну школу – єшиву.
XVIII ст. – надбудова 3-го поверху.
1837 р. – відбудова після пожежі, надбудова 4-го поверху.
1864 р. – проведено реконструкційні роботи з заміною сходів за проектом Юзефа Енґеля, в подвір’ї збудовано дерев’яну шопу.
1908 р. – проведено санацію забудови, в подвір’ї влаштовано бетонне мощення, побудова нових виходків при торцевій стіні, партерової сторожки в глибині подвір’ї за проектом Леона Ґрафа.
1929 р. – проведено ремонт сходової клітки, тильних фасадів, строп у партеровому помешканні (з боку подвір’я), клозетової інсталяції.
1935 р. – ремонт чільного фасаду.
1949 р. – реконструкція кам’яниці.
1980 р. – будинок №28 внесено до списку пам’яток.
1989 р. – проведено комплексні наукові дослідження з обмірами (арх. Олесь Ярема).
2000 р. – розроблено проект реставрації і пристосування під адміністративний будинок (арх. Уляна Піхурко), виготовлено робочу документацію на реставраційні роботи.
2010 р. – знищення будинку з тим, що на його місці повинен постати готельний комплекс.

Кам’яниця №28, звана Рабинівською, збудована магнатами Жолкевськими (Żółkiewski) у XVI ст. на парцелі під №212. Вона є однією з найдавніших мурованих будівель юдейської дільниці, яка у XVI ст. практично була дерев’яною. Коротку історію Рабинівської кам’яниці подає М. Балабан (Bałaban): “Відразу належала родині Жолкевських, відомим магнатам. Наприкінці XVI ст. (1590) у Миколая і Станіслава Жолкевських її купив Ізраель Юзефович (Józefowicz) (Айделес (Aideles)) за 2.000 зол. і адаптував під школу талмуду або Єшиву. Ректором школи став зять нового власника ребе Йозуе Фальк бен Александер Коген (Kohen) (пом. 1614), знаменитий вчений свого часу і маршалок юдейського сейму в Любліні 1607 р.”. Відтоді, впродовж довгого часу кам’яниця називалася Рабинівською. З львівської єшиви вийшли знамениті вчені-талмудисти і рабини, серед яких вчений Абрам Раппaпорт (Rappaport), вчений і рабин Ісак Галеві (Halewi).

Ця давня кам’яниця була двоповерховою. У XVIII ст. був надбудований 3-ій поверх, але невідомо, ким саме, бо у цьому сторіччі її власники змінювалися. У сер. XVIII ст. вона належала ордену Кармелітів черевичкових великого конвенту, у ліктьовому податку за 1767 р. продовжує називатися Рабинівською. 1788 р. кам’яницю купив Зюсман Лайба Балабан (Левко Балабан) (Bałaban), кагальний бурмістр в останні роки Речі Посполитої.

1837 р. будівля зазнала значних втрат від пожежі, після чого була відбудована. При відбудові укріпили стіни, надбудували 4-ий поверх (у документах поч. 1860-х – кам’яниця чотириповерхова). 1864 р. один із співвласників Абрам Бранд (Brand) провів реконструкційні роботи з заміною сходів за проектом Юзефа Енґеля (Engel). В подвір’ї будинку збудували дерев’яну шопу. Тодішніми співвласниками були П. Фішер (Fischer) і Ефраїм Бомбух (Bombuch).

1908 р. власник кам’яниці Хаїм Розенштрайх (Rosenstreich) провів санацію забудови, в подвір’ї влаштував бетонне мощення, збудував партерову сторожку в глибині подвір’я, збудував нові клозети при торцевій стіні, які з’єднувалися зі сходовою кліткою балконами-галереями. Проект на ці роботи виконав інж.-буд. Леон Ґраф (Graf). У 1928–1929 рр. поліційний будівельний уряд міста зобов’язав того ж власника кам’яниці провести ремонт сходової клітки, тильних фасадів, строп у партеровому помешканні (з боку подвір’я), клозетову інсталяцію. 1935 р. співвласники кам’яниці Вікторія Ґотфрід (Gottfried) і Пеппі Вайс (Weiss), на вимогу магістратського уряду, відремонтували чільний фасад, який осипався і був брудним. Остання реконструкція кам’яниці була проведена після Другої світової війни у 1949 р. Тоді змінили планування помешкань, влаштувавши перегородки.

Згідно з рішенням Львівської обласної Ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 р., будинок №28 внесено до списку пам’яток, йому надано ох.№356-М.

1989 р. на замовлення ЖЕО ін-т Укрзахідпроектреставрація провів комплексні наукові дослідження кам’яниці (арх. Олесь Ярема). 2000 р., на замовлення УКБ Львівського міськвиконкому, на основі попередніх робіт розроблено проект реставрації і пристосування під адміністративний будинок (арх. Уляна Піхурко) та виготовлено робочу документацію на реставраційні роботи. З будинку відселили мешканців. Однак, впродовж 10 років жодних робіт не проводилося. Закинутий будинок помалу перетворювали на руїну. Влітку 2010 р. пам’ятку почали розбирати, з тим, що на її місці повинен постати готельний комплекс.