Вул. Бандери, 57 – житловий будинок ID: 2694

Триповерховий будинок зведений у 1909−1910 роках як чиншова кам'яниця Шуліма Ляптера за проєктом Валерія Шульмана. Запроєктований у комплексі з будинком на Коновальця, 4. Приклад модернізованого класицизму в архітектурі, на який вплинула сецесія. Сьогодні (2025) на 1-му поверсі діє кілька закладів, решта будинку житлова. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Історія

Протягом ХІХ століття територію між сучасними вулицями Бандери, Коновальця, Київською та Антоновича займала велика ділянка під конскрипційним номером 82−83 ¼. У 1871 році її частину вздовж сучасної Коновальця придбав залізничний кондуктор Якоб Аркєль з дружиною Евою (Jakob, Ewa Arkiel). Детальніше про будинки Аркєлів — одноповерхове житло — див. в окремому описі.

У 1903 році ці будинки придбало Товариство опіки над інтернатом імені Пірамовича, яке збудувало тут інтернат для учнів чоловічої вчительської семінарії. Коли ця будівля була зведена, вона мала адресу вул. Сапіги, 33. Сьогодні це — вул. Коновальця, 6. По краю цієї ділянки місто проклало вулицю. Решту старої ділянки, яку не зайняв інтернат, товариство продало. Частину ближче до сучасної вулиці Бандери придбав купець Шулім Ляптер (Szulim Lapter). З львівських адресних книг невідомо чим він торгував — ймовірно, він був працівником у чиїйсь торговельній фірмі. Проте відомо, що він мешкав у квартирі на вулиці Бернштайна (сучасній Шолом-Алейхема) — важливій вулиці для єврейської громади міста де, зокрема, розташовувався будинок кагалу.

На придбаній ділянці Ляптер вирішив збудувати дві чиншові кам'яниці та замовив проєкт будівничому Валерію Шульману (Walery Schulman). Первинний проєкт був затверджений у листопаді 1909 року (ДАЛО 2/1/3353:3). Однак під час будівництва планування змінили і подали нові креслення на затвердження у березні 1910 року. Магістрат був проти того, що замість підвалу власник з архітектором вмістили цокольний поверх піднявши рівень підлоги 1-го поверху, і наказав Ляптеру розібрати збудоване і перемурувати під загрозою штрафу (ДАЛО 2/1/3353:3). У травні 1910 року власник отримав дозвіл на підключення будинків до каналізації (ДАЛО 2/1/3353:1), а в червні — на влаштування крамничної вітрини (ДАЛО 2/1/3353:4). У листопаді 1910 року будівництво завершили і Ляптер просив дозволу заселяти будинок. Додаткові креслення погодили також у листопаді, а в грудні оформили дозвіл на заселення (ДАЛО 2/1/3353:9−11). Будинку присвоїли новий конскрипційний номер 2000 ¼.

Шульман запроєктував дві версії вирішення фасадів. Магістрат не затвердив перший варіант, на якому видний сильний вплив сецесії, хоч сусіди Ляптера не заперечували проти такого (ДАЛО 2/1/3353:20). Не зрозуміло, чому у нижньому лівому куті креслення Шульман зобразив будівлю з двома куполами, однак ймовірно, це просто декоративний прийом. З цього ракурсу міг би проглядатися будинок Александра Ліхтенгайма, зведений у 1890-х (сучасна адреса Русових, 2), і який дійсно має два куполи. Однак рисунок нагадує радше стару муровану церкву чи невеликий замок. Натомість Другий варіант фасадів, що був реалізований (ДАЛО 2/1/3353:21−22), більш строгий, при тому, що загальна композиційна схема та сама.

У 1910 році Ляптер за проєктом Шульмана додав дерев'яні крамничні вітрини на майже всю площину першого поверху будинку з боку сучасної вулиці Бандери (ДАЛО 2/1/3353:19).

Шулім Ляптер був власником будинку недовго. Вже у 1913 році будинок придбав Болеслав Левицький (ДАЛО 2/1/3353:12). У той час у Львові мешкало кілька людей з таким іменем, і за наявними даними неможливо точно ідентифікувати власника точніше.

Починаючи з 1910 року в будинку розміщувалися крамниці. У 1918 році під час польсько-українських боїв за Львів, тут містилася (одна з) комендатур польської сторони, а також магазин військового провіанту "Еска", який утримував польський Громадянський комітет.

Роками в будинку діяла крамниця Антонія Кунца (Antoni Kunz), де торгували матеріалами і пристроями для водопроводу, каналізації та обігріву помешкань. Також тут розміщувався склад фарб і парфумерії Юзефа Брюка (Józef Brück); представництво фірми Карбопетроль (Carbopetrol) — тоді як у будинку мешкав його співзасновник Ізраель Сеґаль (Izrael Segal); та багато іншого. Адресна книга 1935 року помилково називає власницею будинку Марію Дранєвич (Maria Draniewicz), власницю будинку на Коновальця, 1. Після Другої світової війни на першому поверсі теж розміщувалися крамниці і заклади. Сьогодні (2025), тут діє медична лабораторія та аптека.

Архітектура

Будинок розміщеній на наріжній п'ятикутній ділянці. Його план має форму наближену до гострокутного трикутника, а внутрішнє подвір'я є мінімально допустимого на свій час розміру.

Збудований з цегли з використанням залізобетону. У первинних проєктних кресленнях з 1909 року відсутні розрізи (мабуть не збереглися). Сусідній будинок на Коновальця, 4 був спроєктований у комплексі, однак на його розрізах конструкції перекриттів не уточнені. Накритий пологим бляшаним дахом.

Згідно зі збереженим планом другого поверху, за початковим задумом на поверсі розташовувалося по чотири квартири: дві трикімнатні, одна чотири- і одна п'ятикімнатна. Вони всі мали малі кухні, окремі ванни і туалети та опалювалися печами. На кресленні багато правок щодо розташування санвузлів і з нього не зрозуміло, яке саме планування було реалізоване.

У архівній справі збереглося два варіанти фасадів. Один незатверджений, з рясною сецесійною ліпниною, криволінійними аттиками, рослинними орнаментами між вікнами і над ними та ін. Другий варіант, який був втілений, більш стриманий і геометричний. Домінують риси модернізованого класицизму.

Перший поверх оформлений дошковим рустом, має прості прямокутні вікна без жодних прикрас. На другому-третьому поверхах застосовані вставки з фактурним тиньком. Загалом, що характерною для сецесії атектонічність, у цьому будинку кількість декору зростає з висотою. На заокругленому наріжнику розміщені балкони. Чотири тонкі ризаліти завершені аттиками, посередині них — ліпні рельєфні вставки.

Невдовзі після завершення будівництва значна частина фасаду з боку теперішньої вулиці Бандери була закрита крамничними вітринами. Вони не збереглися; ймовірно їх розібрали після Другої світової війни.

На сьогодні в будинку практично не залишилося автентичної віконної столярки. Частина декору на заокругленому наріжнику відпала або була демонтована — видно сліди, демісця декоративних елементів зацементовані. Стіни у рівні першого поверху пофарбовані фарбою, яка відлущується. У кількох місцях проглядаються літери — написи давніх крамниць.

Люди

Фандзя Айнауґ (Fandzia Einaug) — торгова помічниця, мешканка будинку у 1935 році
Якоб і Ева Аркєлі (Jacob, Ewa Arkiel) — власники давніх одноповерхових будинків на цьому місці у 1871-1901 роках
Саломон Бірндорф (Salomon Bindorf) — торговий помічник, мешканець будинку у 1935 році
Юзеф Брюк (Józef Brück) — власник складу фарб і парфумерії, що діяв у будинку
Юзеф Геґедуш (Józef Hegedüss) — купець, мешканець будинку в 1935 році
Домінік Корнаґа (Dominik Kornaga) — державний службовець, мешканець будинку в 1935 році
Антоній Кунц (Antoni Kunz) — власник крамниці, в якій торгували матеріалами і пристроями для водопроводу, каналізації та обігріву помешкань, що діяла в будинку
Болеслав Левіцький (Bolesław Lewicki) — власник будинку з приблизно 1913 року
Філіп Лємперт (Filip Lempert) — підприємець, мешканець будинку близько 1935 року, представник фірми Nela-Wanda, філії хімічної фірми з Христинополя (сучасне місто Шептицький)
Шулім Ляптер (Szulim Lapter) — купець, перший власник будинку
Кароль Лятурський (Karol Laturski) — офіцер Війська польського, мешканець будинку в 1935 році
Якуб Модлінґер (Jakób Modlinger) — власник крамниці тютюну, що діяла в будинку близько 1932 року
Юлія Поренба (Julia Poręba) — службовиця, мешканка будинку в 1935 році
Анджей Пройс (Andrzej Preuss) — майстер з встановлення водопроводу, мешканець будинку у 1935 році
Гелена і Єжи П'ясецькі (Helena, Jerzy Piasecki) — вчителька музики та інженер, мешканці будинку в 1935 році
Давид Раут (Dawid Raut) — власник галантерейної крамниці в будинку близько 1917 року
Вільгельм Сеґаль (Wilhelm Segal) — адвокат і мешканець будинку у 1935 році, мав тут адвокатську приймальню
Ізраель Сеґаль (Izrael Segal) — мешканець будинку і співзасновник фірми Карбопетроль (Carbopetrol) що мала представництво у цьому будинку
Реґіна Тенебаум (Regina Tenenbaum) — мешканка будинку в 1939 році
Юлія Туртельтауб (Julia Turteltaub) — власниця продуктової крамниці, що діяла в будинку біля 1919 року
Юзеф Фішлер (Józef Fischler) — власник закладу переплету і галантерії, що діяв у будинку близько 1931 року
Хмєлєвська (Chmielewska) — кравчиня, що тримала в будинку майстерню близько 1924 року
Ян Черемха (Jan Czeremcha) — торговий помічник, мешканець будинку в 1935 році
Зиґмунт Шор (Zygmunt Schorr) — письменник, видавець і артист, мешканець будинку в 1925 році
Валерій Шульман (Walery Szulman) — львівський будівничий, автор проєкту будинку
Натан Яд (Natan Jad) — купець, мешканець будинку в 1935 році

Джерела