...

Вул. Бандери, 47а – житловий будинок

ID: 2581

Прибутковий будинок у стилі сецесії був зведений за проектом Артура Шлеєна у 1911–1912 рр. на місці колишнього монастиря Домініканів. Вирізняється вишуканим інтер'єром, плафоном сходової клітки із розписом-триптихом "Весна" авторства А. Розена та Г. Феллера. Пам'ятка архітектури (охор. №650-М).

Історія

Сучасна вулиця Бандери виникла на місці дороги, яка єднала Сокільницький шлях (тепер вул. Коперника) з дорогою на Перемишль (вул. Городоцька). У 1840-х рр. мала назву Новий Світ (Nowy Świat), згодом сталаголовною артерією однойменної дільниці. 1886 р. її назвали на честь князя Леона Сапіги (Leon Sapieha) — почесного громадянина Львова, маршалка Сейму. Згодом її перейменовували: від 1940 до 1941 вона мала назву Комсомольська, у 1941–1944 — Фюрстенштрассе, у 1944 р. — Сапєги, у 1944–1961 — вул. Сталіна, 1961–1992 — вул. Миру, а від 1992 — вул. Бандери.

Околиця нинішніх вулиць Київської та Єфремова, заболочена, з озерцями, здавна називалась "Байками". Дістатися туди можна було лише через вулицю Глибоку, бо на сучасних вулицях Єфремова, Коновальця, Чупринки розміщувався фільварок Домініканського монастиря, поля, болота, ставки. Найближче до вул. Глибокої був яр з рибними ставками оо. Домініканів (Мельник, 2009, 92, 94). Це помітно на картах Львова кінця XVIII – початку ХХ ст., зокрема на карті 1783 р., карті 1802 р.карті 1863 р. і на карті 1872 р.  

Отже, на місці сучасного будинку на вул. Бандери, 47 розташовувався монастир домініканів, оточений садом та господарськими угіддями зі ставами (Plan 1872). Його ділянка мала конскрипційний номер 81 ¼. Сад впирався з одного боку в сучасну вул. Бандери, а з протилежного межував із двома ставами між сучасними вул. Київською та Японською (Plan 1863Plan 1895). На початку ХХ ст. вулиця Єфремова умовно поділила сад на дві рівні частини. Частково сад зберігся в сучасному сквері, який на тогочасних картах називався площею Згоди (Plan 1905).

Наприкінці ХІХ ст. будівля монастиря використовувалася для різних цілей, зокрема як склад нафти, власниками якого були Вавжинець і Віктор Матишкєвичі (Matyszkiewіcz W. i Wikt.) (Gazeta Lwowska, 1889; Gazeta Informacyjna, 1890; Księga adresowa, 1900; Księga adresowa, 1902).

*

На карті 1910 р. будівлі монастиря вже немає. У березні 1911 р. був затверджений проект сучасного будинку на вул. Сапєги, 47, які підписали архітектор Артур Шлеєн (Artur Schleyen) та власниця Анна Швіґєр (Anna Schwieger) (ДАЛО 2/2/4794:21-29). У вересні 1911 р. затвердили проект підключення будинку до каналізації. Близько цього часу ділянці наданий новий конскрипційний номер — 2071 ¼. У червні 1913 р. до магістрату надійшло звернення з проханням дозволити перетворити вікно на двері — для входу до цукерні (ДАЛО 2/2/4794:3-4). У 1926 р. натрапляємо на оголошення про те, що майстерню цукерні здають в оренду (Wiek Nowy, 1926). Згадка про цукерню Миколая Снігура (Śnihur Mik.) є у переліку львівських цукерень за 1928 р. (Księga adresowa Polski, 1928).

У липні 1928 р. власник будинку Самуель Екер (Samuel Ecker) реконструйовував каналізацію та модернізовував фасадні водостоки — був затверджений проект майстра Петра Ґілевича (Piotr Gіlewicz) (ДАЛО 2/2/4794:5).

Навесі 1937 р. Уряд будівельного нагляду Львова звертався до власників із вимогою провести ремонт фасадів, сходової клітки, мощення подвір'я та огорожі між подвір'ями (ДАЛО 2/2/4794:6-9). Власники Самсон Гірш Брюк (Samson Hirsch Brück) та Маєр Ґрюнер (Maier Grünner) стверджували, що фасад, навпаки, перебував у настільки доброму стані, що "завдяки своєму поважному виглядові прикрашає вулицю Сапєги", через що просили скасувати вимогу щодо ремонту фасаду. Це твердження магістрат не взяв до уваги й надалі вимагав виконання всіх ремонтних робіт, погрожуючи штрафом чи й арештом (ДАЛО 2/2/4794:12-14).

За часів СРСР в будинку був молочний магазин, потім кафе "Академія" і продуктовий магазин (Лемко, 2009, 80).

Архітектура

Кам'яниця була збудована як чиншова, де приміщення здавали в оренду для житла. Згодом на першому поверсі влаштували цукерню. Будинок зберіг свою житлову функцію. У 2016 р. тривіконне приміщення першого поверху та підвалу зліва від входу зайняло кафе, а двовіконне приміщення справа від входу — крамниця.

Будинок рядовий, оточений будівлями в стилі пізньої сецесії. Разом із сусідніми будинками №47 та вул. Єфремова, 4 утворює велике спільне подвір'я. Чотириповерховий, двотрактовий у плані, накритий двосхилим дахом. Розташований на похилій ділянці, відповідно, подвір'я нижче від рівня вулиці на 2,2 м, що дало змогу зробити офіцину п'ятиповерховою. Ширина головного фасаду — 15,05 м. Згідно з авторськими кресленнями (1911) висота першого поверху (між перекриттями) — 4,7 м, другого — 3,6 м, третього — 3,5 м, четвретого — 3,4 м, підвалів — 2,2 м та 3 м.

Завдяки правильній формі ділянки усі приміщення є прямокутними або квадратними. Вхідна група зміщена вправо від центру, складається із порталу і сіней із шістьма сходинками до сходової клітки. Сходова клітка двомаршева, півкругла в плані з одного боку, вписана в прямокутник. З її майданчиків є вихід на балкони-галереї, якими можна пройти до помешкань в офіцині. У торці офіцини — двомаршева "чорна" сходова клітка.

Конструктивний каркас будинку утворений зовнішніми стінами, стінами сходової клітки та внутрішньою несучою стіною, що ділить будинок на дві частини ("тракти"). Міжповерхові перекриття та балконні плити — залізобетонні. Підвальні перекриття викладені в системі "кляйн" (цегляні арки що спираються на двотаврові балки), характерній для архітектури межі ХІХ–ХХ ст.

*

Згідно з первісними кресленнями приміщення усіх поверхів були житловими. З торців майданчиків головної сходової клітки розташовані входи до квартир — по два на кожному поверсі. Двері справа на сходовій клітці першого поверху провадять до чотирикімнатного помешкання, частина якого, очевидно, могла пристосовуватися також під офіс. Версія про офіс (приймальню тощо) також підтримується наявністю ще одних дверей до цієї кімнати зі сходової клітки. З довгого коридору є доступ до великого приміщення (теоретично, офісу), або до системи анфіладно розташованих вітальні, спальні з ванною кімнатою, кухні та приміщення для слуг. До службових приміщень ведуть також двері із балкону-галереї, якою треба пройти вздовж вікон всього помешкання аж до чорної сходової клітки, з майданчиків якої є двері до туалету.

Двері на першому поверсі зліва ведуть до двокімнатної квартири. Прямокутний передпокій веде до просторої вітальні або до великої кухні. Частина кухні відведена під допоміжні приміщення (вочевидь, комору та пральню), а також санвузол. З вітальні можна потрапити до спальні, звідки влаштований вхід до ванної кімнати, суміщеної зі санвузлом. Це помешкання запроектоване згідно з  традиційною львівською планувальною схемою, коли вітальня та спальня виходять вікнами на головний фасад, а кухня та санвузол — на подвір'я. На другому-четвертому поверхах простір над сінями ділиться на дві частини, одна з яких приєднується до помешкання зліва, через що воно стає трикімнатним з п'ятьма вікнами на головний фасад.

*

Шестивіконний фасад симетричний, із чотиривіконним центральним ризалітом у центрі. Вирішений у стилі раціональної (пізньої) сецесії з елементами неокласицизму. Перший поверх почленований дошковим рустом та відокремлений карнизом, площини другого-третього поверхів об'єднані стилізованими пілястрами. Четвертий поверх відділений карнизом і сприймається як аттиковий; це візуально понижує висоту будівлі. Завершений вінцевим карнизом та аттиком складної багатокутної форми.

Бічні частини фасадів мають на кожному поверсі балкони. Згідно із принципом унікальності сецесії їхнє вирішення різне: із суцільним бетонним огородженням на другому поверсі та з різним металевим ажурним огородженням на трутьому-четвертому поверхах. Балконні кронштейни — бетонні.

Вікна центрального ризаліту вужчі, двостулкові, а на заглиблених частинах фасаду є тристулкові балконні двері. Частково збереглась автентична столярка із характерним сецесійним декором. Отвір входу поділений на власне двері та вікно-світлик зверху. Віконечка у полотні дверей мають аркові заокруглення внизу, декоровані орнаментом з ажурних завитків, що повторюється на світлику. У світлику збереглося скло з діамантовою огранкою методом травлення. Полотно дверей та квадратні скельця світлика інкрустовані мідними пластинами. Збереглася автентична клямка дверей складної біонічної форми.

Фасад оздоблений площинним ліпним декором неокласичної стилістики у техніці барельєфу. Дзеркала під вікнами другого поверху і балкони мають медальйони, доповнені на балконах гірляндами; дзеркала під вікнами третього поверху — з гірляндами на тлі рифленої фактури; над крайніми вікнами третього поверху — медальйони з жіночими профілями; пілястри другого-третього поверхів увінчані вазами; овальний медальйон на аттику, очевидно, містив барельєф.

Збудований фасад за загальною композиційною схемою відповідає проектному кресленню проте відрізняється у деталях (ДАЛО 2/2/4794:21).

*

Доступні для огляду інтер'єри вестибюлю та сходової клітки запроектовані у стилі сецесії. Підлоги вимощені плитками у монохромній гаммі із умбристо-сірими та ясно-бежевими плитками у шаховому порядку. Сходи в сінях від вулиці до рівня першого поверху з пісковика. Стіни сіней поділені пілястрами і дзеркалами; у верхній частині пілястр замість капітелей — медальйони з барельєфами-профілями та гірляндами. Стеля поділена дзеркалами з виділенням бордюру та центральної частини, оздоблених рослинним орнаментом. На центральному дзеркалі залишився слід від гака на світильник.

Між сінями і сходовою кліткою — дерев'яні двері із вписаним колом у верхній частині та характерними сецесії вигинами поділів. Збереглося автентичне засклення, що імітує діамантову огранку. Двері обрамлені панелями буазері. Сходова клітка двомаршева, сходові майданчики півкруглі у плані. Сходи з пісковику, а огородження металеве. Стіни мають цоколь з двох рядів майолікових плиток теплого брунатного відтінку, підвіконня виконані з плит штучного мармуру. Очевидно, автентичний колір стін був ясно-бежевий відповідно до плиток підлоги, що створювало цілісну вишукану колористику інтер'єру, яку сьогодні спотворює білий колір стін з олійними зеленими панелями. Збереглася автентична столярка вікон, та усі дерев'яні обрамлення дверей до помешкань. На четвертому поверсі збереглось автентичне полотно дверей ясно-брунатного кольору (що ідентичний плитці цоколю та підвіконь), кожна тафля у центру прикрашена інкрустаціями зі шпону іншої деревини та перламутру, збереглась автентична клямка.

*

Плафон сходової клітки прикрашений розписом-триптихом "Весна". Юрій Бірюльов вказує, що розписом оздоблено будинки №47 і 47а (Бірюльов, 2005, 79), за ним це твердження повторює Ігор Мельник (Мельник, 2009, 73-74). На розписі помітний підпис "A. Rozen, H. Feller, 1912", що присутній і на розписі будинку вул. Єфремова, 4. Будинки на вул. Бандери, 47 та 47а та на вул. Єфремова, 4 запроектовані тим самим архітектором Артуром Шлеєном, у той самий час (1911–1912 рр.), формують наріжник вулиць Бандери та Єфремова, а також мають спільне подвір'я, що дозволяє трактувати їх як архітектурний ансамбль. Враховуючи це, можна припустити існування тематичного розпису і в будинку №47, виконаного очевидно тими самими живописцями, але змитого чи забіленого.  

Розпис поділений на три частини з виокремленням центральної частини в овал, що відповідає формі стелі. З торців розпис має обрамлення, виконане у площинній декоративній манері. Овал доповнений по краях двома колами зі стилізованими біло-рожевими квітками, оточеними оливковим рослинним орнаментом на бордовому тлі. Сам живопис виконаний у імпресіоністичній техніці шляхом поєднання світлих пастельних відтінків і тонкого контуру, що характерний для сецесії. У центрі зображена золотоволоса жінка у білій туніці на тлі весняного краєвиду з квітучими деревами та травами. Під її ногами, у складці туніки, вміщений підпис авторів. Поєднання у реалістично-імпресіоністичної та площинно-декоративної манери зображення характерне для львівської сецесії, зокрема подібні прийоми зустрічаються на плафонах будинків на вул. Кравчука, 810, Глибокій, 6, 10, Єфремова, 4, Нечуя-Левицького, 17 тощо.

*

Тильний фасад стриманий, з вираженою утилітарною функцією. Будинки № 47, 47 на вул. Бандери та № 4 на вул. Єфремова, про що вже йшлося, утворюють спільне подвір'я неправильної форми. Оригінальність цьому подвір'ю надають циліндричні об'єми чорних сходових кліток, сформовані ґвинтовими металевими конструкціями сходів, що відповідає принципу сецесії "зсередини назовні" та демонструє привабливість правдивого утилітарного вирішення.

Персоналії

Станіслав Абль (Stanisław Abl) — купець, мешканець будинку в 1913 р.
Аполінарій Бендих (Apolinary Bendych) — асистент Політехніки, мешканець будинку у 1913 р.
Варивода С. Ф. — мешканець будинку з проведеним телефоном у 1949 р.
Самсон Гірш Брюк (Samson Hirsch Brück)— співвласник будинку в 1937 р.
Пауліна Гоффман (Paulina Hoffmanowa) — мешканка будинку в 1932 р.
Петро Ґілевич (Piotr Gіlewicz) — майстер, який виконав проект реконструкції каналізації будинку в 1928 р.
Самуель Ґлязер (Samuel Glaser) — мешканець будинку в 1932 р.
Маркус Ґоттрех (Gottrech Markus) — мешканець будинку в 1935–1936 рр.
Маєр Ґрюнер (Maier Grünner) — співвласник будинку в 1937 р.
Емануель Ек (Eck Emanuel) — мешканець будинку з проведеним телефоном у 1932 р.
Самуель Екер (Samuel Ecker) — власник будинку на вул. Бандери, 47а у 1928 р., який проводив реконструкцію каналізації
Маврицій Крох (Maurycy Kroch) — живописець межі ХІХ–ХХ ст., якого Ю. Бірюльов та І. Мельник помилково назвали автором розпису плафона сходової клітки будинків на вул. Бандери, 47а та на вул. Єфремова, 4 (у співавторстві з І. Феллером).
Білан Мадеєвський (Julian Madejewski) — службовець приватної організації (pryw. oficł.), мешканець будинку в 1913 р.
Вавжинець Матишкєвич (Wawrzyniec Matyszkiewycz) — співвласник нерухомості та складу нафти на вул. Сапєги, 47 p. у принаймні 1889–1909 рр.
Віктор Матишкєвич (Wikt. Matyszkiewycz) — співвласник нерухомості та складу нафти на вул. Сапєги, 47 p. у, принаймні, 1889–1909 рр.
Саломея Нойштейн (Salomea Neustein) — мешканка будинку в 1932 р.
Якуб Рідкес (Jakób Ridkes) — 15 річний мешканець будинку, який втік з дому у 1931 р.
А. Розен (A. Rozen) — живописець, автор розпису плафона сходової клітки будинку на вул. Бандери, 47а та на вул. Єфремова, 4 (у співавторстві з Г. Феллером).
Миколай Снігур (Mik. Śnihur) — власник цукерні у будинку в 1928-1939 рр.
Г. Феллер (H. Feller) — живописець, автор розпису плафона сходової клітки будинку на вул. Бандери, 47а на вул. Єфремова, 4 (у співавторстві з А. Розеном).
Владислав Шайновський (Władysław Szaynowski) — доктор медицини, лікар, мешканець будинку в 1932 р.
Анна Швіґєр (Anna Schwieger)— власниця будинку в 1911 р.
Артур Шлеєн (Artur Schleyen)— львівський архітектор, автор багатьох львівських будівель у стилі сецесії, зокрема будинку на вул. Бандери, 47а.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/4794.
  2. Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa (1871)
  3. Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa (1889)
  4. Księga Adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa (1900)
  5. Księga adresowa królewskiego stołecznego miasta Lwowa. R. 6 (1902)
  6. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa. Rocznik 17 (1913)
  7. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa (1928)
  8. Księga adresowa Małopołski. – Lwów. Stanisławów. Tarnopól (1935-1936)
  9. Spis abonentów sieci telefonicznych (1932)
  10. Список абонентов львовской АТС (1949)
  11. Gazeta Informacyjna: poświęcona sprawom wszelkich informacyj prywatnych i handlowych. R. 1, 1890, nr 1
  12. Gazeta Lwowska. 1889, nr 233
  13. Słowo Polskie. 1931, nr 244
  14. Wiek Nowy: popularny dziennik ilustrowany. 1923, nr 6724
  15. Wiek Nowy: popularny dziennik ilustrowany. 1924, nr 6978
  16. Wiek Nowy: popularny dziennik ilustrowany. 1925, nr 7113
  17. Wiek Nowy: popularny dziennik ilustrowany. 1926, nr 7366
  18. Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością.Architektura Lwowa lat 1893-1918, (Warszawa: Neriton, 2005).
  19. Юрій Бірюльов, "Архітектура початку ХХ ст.", Архітектура Львова: час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008).
  20. Юрій Бірюльов, Мистецтво львівської сецесії, (Львів: Центр Європи, 2005).
  21. Ігор Мельник, Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії, (Львів: Центр Європи, 2009).
  22. Ілько Лемко, 1243 вулиці Львова, (Львів: Апріорі, 2009).


Автори опису — Тетяна Казанцева, Сергій Леонов