Вул. Галицька, 10 – житловий будинок

ID: 2325

Кам’яницю (конскр. №21 ст., №17 н.) звела родина Бемів наприкінці XVIII ст. у стилі пізнього бароко, використавши фундаменти давньої кам’яниці Пукажевської.

Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.79 р. кам’яниця включена до Національного реєстру пам’яток під ох.№1283.

Сьогодні на партері кам’яниці розташований ресторан швидкої їжі “Де Манджаро”.

Історія

XVI ст. – зведення триповерхової кам’яниці.
Кін. XVIII ст. – зведення на старих фундаментах триповерхової кам’яниці в стилі пізнього бароко власниками Бемами, встановлення скульптури лебедя.
Кін. XVIII ст. – будівництво дворового флігеля.
1850 р. – побудовано триповерхову офіцину.
1875 р. – надбудова 4-го поверху над головним будинком і над офіциною.
1894 р. – реконструкція крамничних вітрин, понищено скульптуру лебедя.
1909 р. – реконструкція крамничних вітрин зі знесенням стіни на партері та влаштуванням світлового ліхтаря над сходовою кліткою (арх. Володимир Підгородецький).
1912 р. – реконструкція, яка надала фасадові сучасного вигляду, з партерової крамниці на 2-й поверх влаштовано нові сходи, відновлено скульптуру лебедя (арх. Володимир Підгородецький).
1938 р. – влаштовано крамничні вітрини (арх. Максиміліян Кочура).
Поч. 2000-х рр. – партер пристосовано під ресторан швидкої їжі “Де Манджаро”.


Парцеля під конскр. №17 (№21 ст.) була забудована від початку розпланування міста за магдебурзьким правом, але первісний будинок був, напевно, дерев’яний. Кам’яниця постала у XVI ст. і, згідно реєстру 1712 р., була триповерховою. Вона належала різним власникам, але закріпилися за нею дві основні назви: Пукажевська (XVII ст.) і Бемівська (XVIII ст.). Згодом називалася “Під лебедем” – від скульптурного зображення цього птаха над вхідною брамою. 1600 р. тут жив органіст (альтарист) метрополітального римо-католицького костелу Лаврентій Лоєцький (Lojecki), від якого будинок носив назву Лоєвський. Пізніше (1636–1655) він належав Якубу Нєвчасу (Niewczas). 1655 р. перейшов до родини Пукажевських. 1662 р. кам’яниця була в руках цирульника Лукаша Пукажевського (Pukarzewski), відтак, з 1686 р. аж до початку XVIII ст. – його сина, львівського лавника Євстахія Пукажевського (Eustachiuż Pukarzewski). Співвласниками були інші особи, споріднені з цією родиною. 1696 р. Францішек Озґєвич (Ozgiewicz) із дружиною Марґаретою з Пукажевських записали свою кам’яницю шпиталеві Св. Духа. Від 1702 р. частина кам’яниці стала власністю Симона Зяйкевича (Ziajkiewicz) і Анни Пукажевської. 1710 р. Зяйкевичева та Іван Ковальський відступили свій дім метрополітальному латинському каноніку Райнґольду Зіверту (Zivert). Через півсторіччя, у 1760 р., кам’яниця перейшла до лавника Войцеха Бема (Bem) і його дружини Йоанни з дому Веніно (Venino), і відтоді називалася іменем цієї родини.

1798 р. вдова Йоанна Бем із сином і доньками продала Антонію Фрикові (Antoniusz Fryk) за 46 тис. зол. свою кам’яницю “Бемівську” (конскр. №17), яку вона недавно перебудувала. Дворовий флігель, що прилягав до мурів Зарицького, перебував ще у процесі будівництва; з тилу стояв дім Михайла Будзінського (Budziński).

Великі зміни, які торкнулися планувально-просторової структури кам’яниці, відбулися у XIX ст. 1850 р. побудовано триповерхову офіцину (флігель). Наступна реконструкція відбулася 1875 р. Тоді над головним будинком і над офіциною надбудували 4-й поверх. Збережені плани на надбудову (без авторського підпису) затверджені 24 травня 1875 року. Як видно з цих планів, старий триповерховий будинок був вирішений у манері пізнього бароко, з характерними для цієї епохи пілястрами cтилю “цопф” (від нім. zöpfe – “косичка”).

Проводячи 1894 р. реконструкцію крамничних вітрин, її новий власник порушив скульптурне зображення лебедя на фасаді. З цього приводу втрутилося Ґроно консерваторів в особі історика Владислава Лозинського (Łoziński), вимагаючи відновити цей девіз чи знак. Наступна реконструкція крамничних вітрин зі знесенням стіни на партері та влаштуванням світлового ліхтаря над сходовою кліткою відбулася у 1909 р. за проектом архітектора Володимира Підгородецького (Podhorodecki). Останню реконструкцію, яка надала фасадові сучасного вигляду, проведено 1912 р. тим же архітектором. З партерової крамниці на 2-й поверх влаштовано нові сходи. Гроно консерваторів погодилося на реконструкцію фасаду з умовою, що фото старого фасаду буде передано до міського архіву, знак “Лебідь” буде відновлений, а рештки старого також віддадуть на зберігання до музею. Віконні обрамування 2-го поверху з метою збереження пропонувалось перенести на 3-й поверх. Сучасний вигляд крамничні вітрини отримали у 1938 р. за проектом архітектора Максиміліяна Кочури (Koczura).

На 1910 р. на партері кам’яниці був розташований ресторан Роберта Томніцького (Tomnicki), а у подвір’ї діяло ательє краківських жіночих кравців Тадеуша Венґлярського (Węglarski) і Юзефа Дадея (Dadej). На 2-му поверсі була розміщена світлиця корпорації львівських столярів та їхня каса хворих. У будинку мешкали вчителька музики Іда Данек (Danek) із чоловіком Яном Данеком, керівником фірми, кахлярський майстер Юзеф Данек, кравець Андрій Казновський, каменярський майстер Кароль Романський (Romański), возний намісництва Єнджей Вінніцький (Winnicki), купець Соломон Вішновіц (Wischnowitz), адвокат д-р Едмунд Волькен (Wolken), Кароліна Доманська (Domańska) і Марія Шульц (Szulz).

У міжвоєнний час на партері розмістилося ательє жіночих капелюхів Шренцеля (Schrencel), в радянські часи, у 1950-х рр. – ательє мод, а від 1960-х – крамниця “Малятко”. На початку 2000-х рр. партер пристосовано під ресторан швидкої їжі “Де Манджаро”.

Архітектура

Кам’яниця – чотириповерхова, триосьова. Горизонтально членований фасад завершений розвиненим карнизом, оздобленим сухариками і модульйонами, два останні поверхи оздоблені лопатками. Вхід зміщений вліво, над ним – скульптурне зображення лебедя. На проекті 1875 р. лебідь поміщений посередині. У приміщеннях партеру і в пивниці збереглися склепінчасті перекриття.

Персоналії

Андрій Казновський – кравець, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Анна Зяйкевич з Пукажевських (Anna Ziajkiewicz z Pukarzewskich) – власниця частини кам’яниці, дружина Симона Зяйкевича.
Антоніуш Фрик (Antoniusz Fryk) – власник кам’яниці від 1798 р.
Владислав Лозинський (Władysław Łoziński) – польський літератор та історик, автор відомих творів “Prawem i lewem”, “Patryciat i mieszczaństwo”, “Malarstwo na Rusi” тощо.
Войцех Бем (Wojcech Bem) – власник кам’яниці від 1760 р., ім’я якого відобразилося в її назві.
Володимир Підгородецький (Włodzimierz Podhorodecki) – архітектор, автор проекту 1909 р. на влаштування світлового ліхтаря над сходовою кліткою та вирішення фасаду 1912 р.
Едмунд Волькен (Edmund Wolken) – адвокат, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Євстахій Пукажевський (Eustachiusz Pukarzewski) – львівський лавник, син Луки Пукажевського,власник кам’яниці від 1686 р. до поч. XVIII ст.
Єнджей Винницький (Jędrzej Winnicki) – возний намісництва, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Іван Зарицький – власник сусідньої кам’яниці №8 на вул. Галицькій.
Іван Ковальський – власник частини кам’яниці у XVIII ст.
Іда Данек (Ida Danek) – вчителька музики, яка мешкала в кам’яниці на поч. XX ст.
Йоанна Бем (Joanna Bem) з дому Веніно (Venino) – дружина Войцеха Бема, власниця кам’яниці від 1760 р., на старих фундаментах звела сучасну кам’яницю.
Кароліна Доманська (Karolina Domańska) – мешканка кам’яниці на поч. XX ст.
Кароль Романський (Karol Romański) – каменярський майстер, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Лаврентій Лоєцький (Lawrenty Lojecki) – органіст (альтарист) метрополітального римо-католицького костелу, який мешкав у кам’яниці у 1600 р.
Лукаш Пукажевський (Łukasz Pukarzewski) – цирульник, власник кам’яниці від 1662 р.
Максиміліян Кочура (Maksymilian Koczura) – архітектор, автор проекту на влаштування крамничних вітрин 1938 р.
Марґарета Озґєвич з Пукажевських (Margareta Ozgiewicz z Pukarzewskich) – власниця кам’яниці, дружина Франциска Озґевича.
Марія Шульц (Marya Szulz) – мешканка кам’яниці на поч. XX ст.
Михайло Будзінський (Michał Budziński) – власник сусідньої кам’яниці, що прилягала з тилу №6а на вул. Староєврейській.
Пукажевські (Pukarzewski) – львівські міщани, власники кам’яниці від 1655 р.
Рейнґольд Зиверт (Reingold Zivert) – метрополітальний латинський канонік, власник кам’яниці від 1710 р.
Роберт Томніцький (Robert Tomnicki) – власник ресторану.
Симон Зяйкевич (Szymon Ziajkiewicz) – власник частини кам’яниці від 1702 р.
Соломон Вішновіц (Salomon Wischnowitz) – купець, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Тадеуш Венґлярський (Tadeusz Węglarski) – власник ательє краківських жіночих кравців, що діяло у подвір’ї кам’яниці.
Францішек Озґєвич (Franciszek Ozgiewicz) – співвласник кам’яниці від 1696 р.
Шренцель (Schrencel) – власник ательє жіночих капелюхів, що розмістилося на партері кам’яниці у міжвоєнний час.
Юзеф Дадей (Józef Dadej) – власник ательє краківських жіночих кравців, що діяло у подвір’ї кам’яниці.
Юзеф Данек (Józef Danek) – кахлярський майстер, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.
Якуб Нєвчас (Jakób Niewczas) – власник кам’яниці у 1636–1655 рр.
Ян Данек (Jan Danek) – керівник фірми, який мешкав у кам’яниці на поч. XX ст.

Джерела

  1. Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (Lwów, 1913).
  2. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/2109.
  3. Б. Мельник, Н. Шестакова, Кам’яниці Львівського середмістя, Наукові записки. Львівський історичний музей. Випуск XII (Львів: Новий час, 2008), 133-158.
  4. В. Вуйцик, Leopolitana II (Львів: Класика, 2012).
  5. ПГиА УССР, Т. 3 (Киев: “Будівельник”, 1985), 23
Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературна редакторка — Юлія Павлишин