Вул. Стрийська – Стрийський парк

Стрийський парк розташований на південь від середмістя. Наприкінці ХІХ ст. він межував на півдні з підміськими ґрунтами Кульпаркова та Персенківки, на півночі – з ділянкою історичного Стрийського цвинтаря (закритого ще у позаминулому столітті). Його східною межею була вулька Ганлівська (Софіївка), західною – Стрийська дорога (згодом вул. Стрийська). Територія парку формувала “осердя” колишньої першої адміністративної дільниці Львова – давнього Галицького передмістя. До кінця 1870-х рр. територія майбутнього парку ще складалася з багнистих важкодоступних пустирів, перерізаних ярами і густо порослих чагарником.

На мапі сучасного Львова масив Стрийського парку формує “клин” між початковим відрізком вул. Стрийської, вул. Самчука, закінченням Франка і Козельницькою. На північ і захід від нього знаходяться території Парку ім. Богдана Хмельницького та Академії сухопутних військ, на схід – вілли Софіївки. До головного входу в парк з боку нижнього партеру веде вул. Паркова, ансамбль якої формувався з кінця 1890-х рр.

У другій половині ХІХ ст. заснування міського парку в районі південної околиці обумовлювалося логікою територіального розвитку Львова. На той час система зелених зон охопила історичний центр міста двома трактами: зі сходу та заходу. Вздовж східного краю Львівської улоговини утворився ансамбль плантацій Високого замку, Лоншанівки, Личакова, Погулянки та Софіївки. На західному боці динамічно розростався комплекс ділянок фешенебельної забудови та садів львівського “вест-енду” – територій, прилеглих до Єзуїтського саду. Отже, з заснуванням нового великого парку на півдні, східний та західний тракт міських плантацій об'єднувалися в кільце. Компонувалася єдина система озеленених територій (взірцями якої можна вважати ансамблі парків Манчестера чи Ліверпуля).

Стрийський парк закладався на пагорбах, які входять до комплексу Львівської височини. Його планувальна вісь проходить уздовж ерозійної долини, якою колись протікав потічок Сорока – притока Полтви. Тут прокладено головну алею, від якої схилами піднімаються звивисті доріжки до верхньої тераси. “Парк Кілінського (Стрийський), на південній стороні міста..., закладений у 1879 р. на місці, яке через характерну конфігурацію терену, гарне розташування і чисте повітря підходило для парку. Як найбільший і найпросторіший міський сад, швидко став улюбленим місцем прогулянок” – читаємо у звіті, датованому 1896 p. (Miasto Lwów, 1896, 320).

Планування Стрийського парку свідчить про високу професійну кваліфікацію автора проекту – інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінґа (Röhring), якому вдалося майстерно використати можливості ландшафту. Запропонований ним план базувався на принципах живописного ландшафтного парку – перед тим успішно застосованих у Львові Карлом Бауером (Bauer).

Цей проект був генетично зв'язаний з моделлю англійського парку. З іншого ж боку, найбільший львівський парк демонстрував відхід від сентиментальної символіки та аксесуарів, характерних для романтизму. Стрийський парк у Львові – це типовий міський парк доби позитивізму та “наукового” історизму. Зокрема, на відміну від англійського парку ХVІІІ ст., він має чітко окреслену периметральну межу. Його територія виразно відмежована від сусідніх кварталів та під'їзних шляхів.

Стежки та алеї Стрийського парку (окрім верхньої тераси) в плані мають іррегулярний рисунок – у відповідності з естетикою англійського парку. Важливим композиційним елементом є також ставок з лебедями. Однак слід зауважити, що нерегулярний рисунок алей і нерівні контури берегів ставу є результатом ретельних дизайнерських розрахунків. На відміну від делікатних півтонів класичного англійського парку, терен Стрийського парку демонстрував пластичні контрасти і насичені кольори: “Гарні квіткові килими коло ставу з лебедями надають у теплу пору року мальовничості й принади...” (Miasto Lwów, 1896, 320). Стрийський парк поєднував ознаки pleasure garden з певними рисами дендрологічного парку.

Мальовничий рисунок стежок та газонів переважає у глибині паркового масиву; поблизу ж будівель, споруджених на території парку (павільйони виставки 1894 p.), план набуває регулярної, “французької” структури. План верхньої тераси базувався на моделі бароково-класицистичного парку. Партерові клумби і квітники, фонтани та будівлі, споруджені вздовж головної алеї, проектувалися з орієнтацією на зразки архітектури Веаuх-Arts (тут можна згадати, що плани Гетьманських валів після 1888 p., як і нижньої, прилеглої до Галицького сейму, частини Єзуїтського саду також були орієнтовані на цю академічну традицію).

Таким чином, Стрийський парк виразно набув характеру еклектичного парку доби історизму, в планувальному та пластичному вирішенні якого поєднувалися різні історичні традиції садово-паркового мистецтва. Він складається з трьох частин, відмінних за характером ландшафту і планувальними принципами: нижнього партеру, верхньої тераси і, створеного в пізніший час, – “дитячого сектора”.

За інформацією Михайла Ковальчука (Kowalczuk), станом на середину 1890-х рр. на терені парку росли “червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, плакучі буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних видів, смереки, ялівець, тиси, модрини, американські сосни й різні кущі” (Miasto Lwów, 1896, 320). Іван Крип’якевич дослівно повторює цей перелік (Крип’якевич, 1991, 113).

Тут ще раз можна сказати про відмінність від англійського парку ХVІІІ ст.: з одного боку, на терені Стрийського парку ми бачимо натуралістичну імітацію природного середовища, а з іншого – поєднання ботанічних видів, які разом в природних умовах не зустрічаються. Їх колекція включає ряд імпортованих рослин, у т. ч. екзотичну флору (наприклад, в парку росте гінкго – реліктова рослина, яка зараз зустрічається лише в ботанічних садах).

За інформацією Олени Степанів, “ґрунти в парку глинясті, місцями з примішкою піску, подекуди іласті, переважно сухі, але придатні під паркову культуру” (Степанів, 1992, 44).

У 1890-ті роки загальна площа парку становила 47,61 га (Miasto Lwów, 1896, 318). Зараз парк займає територію трохи більшу за 52 га.