Вул. Коновальця, 99 – житловий будинок ID: 1431

Неокласицистична вілла інженера Болеслава Неймана зведена за проєктом Альфреда Захарієвича у 1926–1927 роках. Окрім самої будівлі з фронтонами, верандою та колонним портиком в оточенні саду з терасами, збережені також автентичний гараж, залізобетонна огорожа, барельєф над входом високої художньої якості. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Історія

Вулиця Коновальця, початково названа як вулиця 29 Листопада, була прокладена у 1892 році. Її поява пов'язана з фабрикою гіпсу родини Франців, заснованої у 1856 році, яка розташовувалася на території сучасного парку Піскові озера. У 1892 році Франци звели репрезентативну віллу в пишному необароковому стилі за сучасною адресою вул. Коновальця, 47. У 1907 році вони перемістилися знову ближче до фабрики, звівши неоготичну віллу "Францівка" (Franzówka), яка до сьогодні не збереглася. Антоній Франц ініціював віллову забудову цієї частини вулиці поблизу залізничної колії Львів-Чернівці, та був одним з лобістів прокладення сюди трамвайної лінії, що запрацювала того ж 1907 року.

Після Першої світової війни фабрика Франців, яка процвітала на межі століть, продовжувала діяти у відчутно меншому масштабі. У 1926 році частину великої ділянки, що належала Антонію Францу і на якій стояла його вілла, придбав інженер Болеслав Нейман (Bolesław Neyman). Разом зі своїм дядьком Казімєжем, Нейман представляв у Львівському, Станіславівському та Тернопільському воєводствах варшавську фірму Урсус (Ursus). Фірма виробляла вантажівки, автобуси, двигуни різних типів, обладнання для цукрових заводів, труби для пари, газу, води. Львівське бюро розташовувалось на теперішній вулиці Скорика, 6 (Chorążczyzny) (Samochód, 1929, Nr. 11, s. 13; Przemysł naftowy, 1927, z. 24, s. 708).

Ділянка, яку придбав Нейман, розміщувалася посеред землі, що належала Антонію Францу. Це помітно на ситуаційній схемі: праворуч ділянки Неймана розміщувалася вілла "Францівка", а ліворуч – незабудовані ділянки Франца (3203/4, 3205/1, 3203/1) (ДАЛО 2/1/3448:19). 1928 року був розроблений проєкт дерев'яного барака для спортивного клубу Поґонь–Львів (Pogoń–Lwów) на одній з ділянок (ДАЛО 2/1/3450:5).

Однозначно незрозуміло, чи Нейман був пов'язаний з підприємством Франців, однак такий варіант можна припустити. Фірма "Урсус" могла забезпечувати фабрику Антонія Франца промисловим обладнанням, або Нейман міг бути залучений до управління цією фабрикою. Жодну з гіпотез наразі неможливо довести через відсутність архіву фабрики.

Також у архівній справі будинку збереглися креслення одноповерхового будинку для виробничих цілей, який запроєктував архітектор Альберт Корнблют (A. Kornbluth). Ця офіцина мала б розташовуватись на парцелі 3205/1, але жодних згадок про її будівництво у справі немає. До того ж її креслення датовані 1920 роком, та містять лише підпис Антонія Франца (ДАЛО 2/1/3448:20–30). Отже, швидше за все, це — нереалізований проєкт промислової будівлі, яку замовив Антоній Франц.

Будівництво вілли

У червні 1926 року Болеслав Нейман звернувся до магістрату з проєктом вілли, що мала постати на ґрунтовій парцелі 3203/5 виділеній з нерухомості 2963/1, за адресою Коновальця, 99 (29 Listopada). Проєкт затвердили у липні того ж року (ДАЛО 2/1/3448:6). У липні того ж року він запропонував проєкт огорожі, залізобетонної з дротяною сіткою, а магістрат його погодив у серпні (ДАЛО 2/1/3448:5). 

Вілла була завершена роком пізніше, у вересні 1927 року Нейман попросив дозвіл на її заселення, на що отримав згоду магістрату у жовтні (ДАЛО 2/1/3448:7). На всіх кресленнях будинку, в тому числі огорожі та схеми підключення його до каналізації, стоять підписи архітектора Альфреда Захарієвича (ДАЛО 2/1/3448:11–19). Він же виконав статичні розрахунки залізобетонних перекриттів — спільно з інженером Каролем Ольґердом Юрашем (Karol Olgierd Jurasz), співробітником його фірми та зятем (ДАЛО 2/1/3448:8-10). Тобто всі проєкти виконала фірма Альфреда Захарієвича.

Невідомо, чи Болеслав Нейман таки мешкав у цій віллі, оскільки ані архівна справа будинку, ані пізніші адресні та телефонні книги Львова не містять про це даних. Можливо, це було одне з його кількох львівських помешкань, або віллу продали чи здавали в оренду. Зате відомо про інші адреси Неймана — теперішня Квітнева, 16 / Czwartaków, 16 (Informator lwowski, 1932); Єфремова, 62 / Mączyńskiego, 62 (Księga telefoniczna, 1939).

За адресною книгою 1940 року на вулиці 29 листопада 99 розташовувався спеціальний відділ 81-ї моторизованої дивізії (Адресная книга, 1940). Сьогодні (2025) це — житловий будинок з невеликим садом, оточений  радянськими дев'ятиповерхівками. Ймовірно, вілла поділена на кілька помешкань.

Архітектура

Розташування на вулиці і ділянці

Вілла розташована з непарної сторони вулиці Коновальця, у її верхній частині. Її найближчими сусідами сьогодні є багатоповерхівки, споруджені у 1980-х. Початково сусідом ліворуч, на вул. Коновальця, 97, була вілла "Францівка" власника фабрики гіпсу Антонія Франца. Навпроти вілли Неймана розташовані вілли, що належали родинам архітекторів Равських та Садловських (№№108–110). Відповідно до характеру дільниці, всі будинки тут відокремлені від проїжджої частини палісадниками та широкими хідниками. Вілла Неймана розташована дещо під кутом до дороги, що обумовлено специфічною конфігурацією ділянки, на якій вілла розташована рівно на головній осі, на однаковій відстані від меж по боках. Парцеля має форму видовженого прямокутника, вілла розташована на ній ближче до вулиці, позаду неї — великий сад. Рельєф ззаду вілли помітно понижується, можливо там раніше розміщувався один із кар'єрів фабрики Франців.

Фасади і об'ємно-просторове вирішення

Вілла Броніслава Неймана має класицистичну об'ємно-просторову структуру з домінуванням головної осі, яку підкреслює фронтон на головному фасаді та колонний портик на тильному. Бічні фасади вирішені скромніше, головна вісь східного фасаду підкреслена балконом другого поверху. Вілла є двоповерховою з високим цокольним поверхом та мансардою, в плані будинок близький до квадрата.

Альфред Захарієвич трансформував стилістику неокласицизму під впливом нового у 1920-х роках стилю ар деко, для якого характерна стилізація та зміна масштабів. Так, фронтони головного та садового фасадів отримали високий кут 45о градусів на відміну від традиційного класицистичного 30о. Вікна в тимпанах фронтонів барокові, трицентрові, а не традиційні для класицизму півциркульні. Ордерна система головного фасаду представлена розкріпованими лопатками, що є цілком авторським прийомом. Колони садового фасаду доричного ордеру, канельовані, мають дуже коротке тіло, тоді як ентазис (потовщення в нижній третині) та курватура (кривизна) відсутні. Немає антаблементу з характерними для доричного ордеру метопами і тригліфами. Це цілком новий ордер, розроблений Захарієвичем, який не відповідає класичним канонам. До того ж ці колони згруповані по дві, що відповідає бароковій композиції. Головний вхід зміщений праворуч від головної осі, що підкреслює домінування функції над формою. Так само порушена симетрія садового фасаду через введення ґанку та сходів праворуч, що провадять із саду до тераси. Ґанок та балкони мають ковані гратки з характерним для Ренесансу орнаментом "еси-флореси", який, як і згадане вище вікно у тимпані фронтону, набув барокової трансформації. Кронштейни під балконом також мають стилізовані форми.

Невеликий прямокутний портал входу підкреслений півциркульною аркою на кронштейнах, над входом розташований рельєфний медальйон Богородиця з Дитятком, обрамлений ліпниною з пальмових гілок. Подібний кольоровий майоліковий медальйон виробництва фабрики Івана Левинського розташований на вулиці Снопківській, 16. Натомість тут медальйон білий, матеріал його невідомий. Можна припустити кілька варіантів: 1) це майоліковий медальйон з фабрики Левинського, що був забілений, 2) що це ліпнина, виріб фабрики Франців. Кольорова майоліка суперечила б колористиці неокласицизму, також вона встигла вийти з моди порівняно з зламом ХІХ–ХХ століть, а станом на 1927 рік фабрика Левинського занепадала після смерті власника (Казанцева, 2014). Фабрика Франців ще працювала, хоча теж вже переживала нелегкі часи. 

Ґанки головного та дворового фасадів обрамлені балюстрадами з балясинами класичних форм. Карниз будинку декорований виразними йоніками, які є чи не єдиним орнаментальним декором фасаду. 

Головний фасад тривіконний, бічні вікна дводільні, центральне вікно складається з чотирьох вузьких, відокремлених кам'яними імпостами. Лівий бічний фасад чотиривіконний з великим балконом другого поверху. Правий бічний фасад — єдиний, який має асиметричну композицію, — чотиривіконний, з ґанком та балконом над ним. Садовий фасад симетричний, тривіконний, з центральним портиком, який об'єднує веранду першого поверху та балкон другого поверху. Центральний отвір другого поверху складається з композиційно об'єднаних центральних дверей та вікон обабіч. У високому цоколі садового фасаду влаштовано гараж, в якому збереглося автентичне обрамлення. Заїзд до гаража реалізується з вулиці Коновальця через браму в огорожі. 

Автентична столярка збережена на вхідних дверях вілли, світлику над ними (з діагональними поділами) та заскленій веранді дворового фасаду. Це прямокутні тафлі з делікатними поділами.

Ділянка була первісно оточена залізобетонною огорожею з дротяною сіткою між стовпами. Залишки цієї огорожі, щоправда без сітки, можемо бачити праворуч від вілли, впізнаємо характерний високої якості залізобетон фірми Альфреда Захарієвича, який можемо також бачити на водонапірній вежі та огорожах лікарні на Кульпаркові. За будинком через значний ухил ділянки територія поділена на тераси. З того ж залізобетону та металевих прутів влаштовано двоє сходів зі стовпчиками та підпірною стінкою, якими сходимо з верхньої тераси до саду.

Простір довкола вілли замощений клінкерною цеглою, викладеною рівними рядами з перев'язкою. Це типове замощення довкола вілл у Львові, збережене тут у досить доброму стані.

У правому верхньому куті аерофотозйомки 1928 року  можна побачити віллу Неймана та роздивитися складний ландшафтний дизайн саду з численними криволінійними доріжками та галявинами.

Сучасні трансформації завдали деяких негативних змін відносно автентичного образу вілли. Змінена форма центрального вікна головного фасаду, що призвело до втрати симетрії та порушення авторського задуму. Довкола вілли встановлена нова сітчаста огорожа, яка загалом узгоджується із стилем дільниці, але не відповідає первісній авторській ідеї. Потребують збереження та реставрації залишки автентичної залізобетонної огорожі та садових сходів.

Історичне планування

В цоколі окрім підвальних приміщень розташовувалися на головній осі пральня (з вікном на головний фасад), котельня та гараж (на садовий фасад). З західної частини будинку були помешкання сторожа, що містило кімнату, кухню та санвузол, до якого провадили східці, а також приміщення для зберігання вугілля (ДАЛО 2/1/3448:11). 

Планування першого поверху, як його задумав Альфред Захарієвич, демонструє досконале розташування приміщень згідно бажань замовника, особливостей розташування будинку на парцелі та орієнтації за сторонами світу. Так, заходячи до вілли, потрапляємо до передпокою та холу зі сходовою кліткою на другий поверх. На головний фасад також виходить і кабінет господаря. За холом по головній осі є велика їдальня, поруч вікнами на східний фасад розташована вітальня (салон). З їдальні та вітальні потрапляємо до просторого зимового саду, розташованого на південь, а звідти можна зійти східцями і до справжнього саду. Західна частина вілли призначена для господарських приміщень: кухні, кімнати-креденсу, приміщення для прислуги (ДАЛО 2/1/3448:15). Таким чином транзитні приміщення обернені на північний фасад, до вулиці з трамваєм, а гостьові — на південь та до саду. Єдиним недоліком цього планування можна вважати лише єдиний санвузол на першому поверсі.

На другому поверсі всі кімнати розташовані довкола центрального холу зі сходовою кліткою. Найбільша кімната, спальня господарів обернена до саду, і саме з неї є вихід на балкон в портику. Поруч, над зимовим садом, з південно-східною орієнтацією розташована кімната дочки. Вона теж має вихід на балкон східного фасаду. Зі спальні господарів можна вийти до просторої ванни і до меншої кімнати. На поверсі є ще невеликі кімнати, гардеробна та один санвузол (ДАЛО 2/1/3448:16).

На розрізі видно елементи опорядження інтер'єру, зокрема міжкімнатні двері, більша частина яких засклена, а внизу — тафля з ромбом. Також проглядається арка в холі на другому поверсі.

Порівняння реалізованих фасадів з архівними кресленнями

Фасади, за збереження основних композиційних ознак та елементів, мають незначні відмінності порівняно з проєктними кресленнями. Зокрема, на головному і садовому фасадах первісно проєктувалося прямокутне завершення з трьома півциркульними вікнами, натомість реалізовані трикутні фронтони з одним півциркульним вікном в тимпані. Колони садового фасаду на кресленні нарисовані в йонічному ордері, а виконані в доричному. Над вікнами першого поверху, очевидно для узгодження з півциркульним обрамленням порталу входу, проєктувалися півциркульні арки, яких немає (ДАЛО 2/1/3448:13, 14). У всіх тимпанах тих арок схематично позначена ліпна деталь характерного для 1920-х гострого абрису.

Віконна столярка за кресленнями дводільна з тоненькими шпросами, які членують кожне вікно по горизонталі на чотири частини. В світлику над входом ґратки або столярка з еліптичних елементів.

Огорожа на кресленнях має вигляд сітки, розташованої на цоколі з трьох рядів залізобетонних блоків. В'їзна брама в нижній частині має діагональний та перехресний поділ (як сніжинка) (ДАЛО 2/1/3448:12), що узгоджується з членуванням світлика над входом та є класицистичним мотивом. 

Фабрична будівля позаду вілли

За віллою Неймана в глибині парцелі 1920 року була запроєктована ще одноповерхова промислова будівлю яка, вочевидь, належала до фабрики гіпсу Антона Франца. Від вулиці Коновальця до неї провадила перпендикулярно розташована дорога, яка межувала з парцелею Неймана (ДАЛО 2/1/3448:20). Головний 9-віконний фасад, попри утилітарне призначення будівлі, був оздоблений різьбленим дерев'яним причілком над великим півциркульним вікном мансарди (ДАЛО 2/1/3448:21). Це, а також ритміка вікон, розташованих обабіч входу, узгоджується зі стилістикою вілли "Францівка", яка розміщувалась поруч, тоді як вілли Неймана ще не було.   

Перелік приміщень цієї будівлі дозволяє її назвати кахлярнею Антонія Франца (оскільки він всюди підписувався як власник). Там розташовувалися керамічний цех (де виготовляли вироби), сушарня, склад і приміщення з великим гончарним п'єцом (де їх випалювали); поруч був великий цех для виготовлення дахівки. В цій же будівлі були дві кімнати канцелярії та двокімнатне помешкання з кухнею, санвузлом та ванною (ДАЛО 2/1/3448:22). Невідомо достеменно, чи її реалізували, оскільки на цьому місці тепер постали багатоповерхівки. Можливо, це її фрагмент помітний у верхньому правому куті аерофотозйомки Львова 1928 року.

Люди

Альфред Захарієвич (Alfred Zachariewicz, 1871–1937) — визначний львівський архітектор, проєктант вілли Болеслава Неймана. 
Альберт Корнблют (Albert Kornbluth, 1876–1942) — архітектор, будівничий, проєктант будинку для виробничих цілей на замовлення Антона Франца за ділянкою Болеслава Неймана. 
Іван Левинський (Jan Lewiński, 1851–1919) — львівський підприємець, будівничий.
Болеслав Нейман (Bolesław Neyman) — інженер, замовник вілли на вул. Коновальця 99, на момент будівництва будинку мешкав за адресою вул. Залізняка 16 (Dunin Borkowskich 16). Болеслав Нейман не походив зі Львова. Вже після будівництва вілли, Нейман мешкав на вулиці Квітнева, 16 (1932) та Єфремова, 62 (1939). Був членом Літературно-художнього кола у Львові.
Казімєж Нейман (Kazimierz Neyman) — представник варшавських закладів "Урсус" у Галичині. Дядько Болеслава Неймана.
Кароль Ольгерд Юраш (Karol Olgierd Jurasz) — інженер, співвласник будівельної фірми Альфреда Захарієвича, Євгена Червінського та Кароля Юраша (Zachariewicz Czerwiński Jurasz), зять Захарієвича. Виконав статичний розрахунок балкового перекриття вілли Неймана. 

Джерела