Пані Михайлина та пані Наталія

Оповідачі проживають по вул. Академіка Богомольця, 8 з 1980 р. До цього вони проживали по вул. Академіка Богомольця, 10. Оповідь в основному веде Очеркевич Михайлина Григорівна (подекуди розмову підтримує донька Наталія Богданівна). Оповідачка від народження (1938 р.) проживає на вул. Академіка Богомольця. В інтерв’ю розповідається про дитинство в будинку № 10, подаються відомості про мешканців цього будинку до початку Другої світової війни, згадується про прихід радянської влади до Львова. Окрема увага присвячена радянському періоду історії обох будинків і вулиці загалом. Оповідачка зазначає про репресії радянської влади щодо українців-мешканців вул. Академіка Богомольця у післявоєнні роки.

Загальні відомості:

Я народилася на цій вулиці в 38 (1938) році, спочатку жили під 10 номером (вул. Академіка Богомольця 10), а з 1980 року ми перейшли в цей будинок. Практично з дня народження проживаю на цій вулиці… …та квартира не була дуже цікава, то було напівпідвальне приміщення, кімната, кухня… Ми там прожили і завдяки радянській владі…, хто був у напівпідвальних приміщеннях, то вони брали на облік і переселяли. Переселили мене в цей будинок, то була спільна кухня, комунальна квартира, і ще було дві господині, потім одна господиня померла, то ми забрали одну кімнату…, і пізніше ще одна господиня померла, то сусідка взяла одну кімнатку…

Сусіди:

В нашому будинку поселилися сім’ї тих, хто верталися з Німеччини… Вони осідали тут, другий-третій поверх…

Будинок. Ремонти, перепланування:

Той будинок, то страхіття, його розбили, розгромили… Кожний, хто приходить, свої двері ставить… Будинку недавно було 100 років, десь у 2005… Ті, що під нами, то повністю зняли стіни, ми просто висіли у воздусі… Цей будинок є пам’яткою архітектури з 1985 року…

Речі попередніх жителів:

(Очеркевич Наталія Богданівна)…Були автентичні двері… У всіх були такі двері до 2000 року… і вітраж там був такий оригінальний, між другим і першим поверхом, він зараз дороблений, перероблений… І ще в нас вкрали, такі поруччя у під’їзді були литі, такі квіточки…, хтось їх вночі відпиляв усі…, лишилося буквально пару…

Будинок № 10 на вул. Академіка Богомольця:

Я знаю, що вони (батьки оповідачки) там (вул. Академіка Богомольця 10) довго проживали, батько працював… у профтехшколі…, а мама не працювала, і там я народилася, навіть не в лікарні, монашка приймала роди… Цікавий будинок був, дуже гарні були сусіди, я маленька була, пам’ятаю хіба що після війни. Пам’ятаю, що він весь був пустий той будинок, що ми бігали дітьми і бавилися, ляльки там були…

(Очеркевич Наталія Богданівна) то поляки там жили,

(Очеркевич Михайлина Григорівна) а ми мешкали внизу і боялися переходити, такі часи були, що ми могли зайняти любу квартиру з меблями, всім, чим хочете…, ми могли дійсно перейти, бо все пусто було… Ну ми так і залишилися в тому підвалі, так ми там жили… Люди там які були, в основному були воєнні, там не було місцевого населення, там були з прокуратури люди, …в міськраді працювали, одна сім’я була євреїв, вони потім виїхали, такого місцевого населення, українців, то тільки ми були, тільки на першому поверсі був ще мій вуйко, він зі села приїхав, було пусто і він зайняв…

Попередні мешканці будинку № 10 по вул. Академіка Богомольця:

Там був нагорі такий польський жид Гофман…, він був жид, але польський жид і вони жили на останньому поверсі, їх дуже поважали… Тарганова (нерозбірливо чути) така була, то вона була полька, потім виїхала… Він (будинок) був цілий пустий після війни…

Українці-мешканці вулиці:

З нашої вулиці дуже багато повивозили людей, місцеві люди українці, які тут жили, то їх всіх повивозили. От в ночі, десь друга-третя година, знаєте як на Сибір вивозили. Так, що дуже повивозили. І практично всі українці жили партер або підвал. Другий і третій поверх, то ніхто не занімав тому, що там в основному були воєнні люди. …Після війни (вивозили). То десь так був, наскільки я пам’ятаю, 1947, 1948 рік. Кожну ніч. Ми мали напоготові мішки… І тільки машина приїхала, людей загрузили, а нас ні, …діти лягайте спати… По прізвищах навіть пам’ятаю, але їх повивозили всіх… Під шостим (Будинок 6 по вул. Академіка Богомольця) сиділи у вікні і тільки казали кого вивозити…

Вулиця:

На нашій вулиці було два магазини. Один магазин був під 11 А…, і під 4 був магазин… І ше шо цікаво, там де прокуратура, була шоколадна фабрика, то вранці так кава, чоколяда так пахали… Ну, то недовго так було…, десь до 1950 року…, а потім там якесь підприємство зробили… То навіть не фабрика, то був цех від шоколадної фабрики…

Прихід радянської влади:

Що я пам’ятаю, то чистоту…, на кожному поверсі була плюватильниця… Кожен божий день мити зверху донизу, сміття виносилося на подвір’я, машина приїжджала і з подвір’я брали… правда, як потім приїхали, визволителі, то вони за молоком ходили з тими плюватильницями, бо то були фарфорові… ну і там суконки були і нічні сорочки… така пані була…, то вона в нічній сорочці ходила в Оперний театр… ну вони якось так не чіпали нас, дуже добре до нас відносилися, …вони займали високі пости, але дуже нас поважали, …ми там мешкали внизу, а вони відносилися до нас, як до якоїсь вищої касти… Я пам’ятаю, як померла мама, і вони всі прибігли, мені помагати хотіли, зі всіх поверхів, у них не було якоїсь такої злоби, ворожнечі, (національного) абсолютно ні… Навпаки, казали, які ви щасливі, що можете образи тримати…