Режисер, 57 років

Інтерв’ю із режисером, засновником та художнім керівником театру «Воскресіння». Театром зацікавився ще в дитинстві, пізніше отримав спеціалізовану освіту у Харкові та Москві. Інформант детально розповідає про початки існування свого театру у Львові, проблеми з пошуком приміщення. Він описує ядро колективу, з якого все починалося, і ті зміни, що у ньому відбулися, а також розповідає про специфіку репертуару та про ті творчі пошуки, які театр здійснював для того, щоб віднайти свою нішу. Акцентуючи на змінах публіки, інформант також всіляко розмірковує про роль театру у сучасному світі та наголошує на соціальному аспекті мистецтва. Нарешті, він розповідає про особливості вуличних вистав і про участь театру в міжнародних фестивалях.

Запис зроблено 12 грудня 2012 року у театрі «Воскресіння». Інтерв’юерка – Наталія Отріщенко.

Заснування театру

Ну, Ви знаєте, справа в тому, що в кінці вісімдесятих років було, була така постанова Міністерства культури про відкриття театрів, студій, надавання їм першої допомоги, фінансової, це все було при обласних управліннях культури, і в цьому студійному русі народжувалося дуже, дуже багато театрів, і в тому числі народився і наш театр. Я зібрав своїх однодумців, дуже багатьох акторів, із, серцевину складали актори із Театру юного глядача, значить, які хотіли зі мною працювати, і, ну, і з інших. До того я очолював театр «Пошук» при цьому, РОКСі, ну, Палаці залізничників, значить, був театр «Гаудеамус», але цей театр попросили піти з цього приміщення в свій час, і, значить, це приміщення, на цьому приміщенні я започаткував такий театр «Пошук». Він проіснував з вісімдесят третього, якщо я не помиляюсь, десь до дев’яносто третього. Я ще навіть, коли ми відкрили свій театр, в дев’яностому році, значить, я ще трошки цим театром займався, а потім, вже просто це не можна, стало не можливим. І: А це був аматорський театр? Р: Так. Це був аматорський театр, і з того аматорського театру, деякі працівники в нашому театрі працюють по сьогоднішній день, ну, от. Значить, ми там, це був надзвичайно потужний театр, ми перші виїхали за кордон, ми ставили дуже такі, гострі речі, які тоді не дозволялося ставити в театрах академічних.

Початок роботи театру

Взагалі, ми цей театр теж створювали, якби в протест академічному мистецтву, такої, такої радянської совдепії, де в більшості, цензура була, і таке інше, і таке інше. Не було пошуку, були класичні якісь мізансцени, нас це не влаштовувало, молодих, і з цього ми пішли із театрів для того, щоб створити, значить, свій, такий пошуковий, експериментальний театр. І ясно, що тоді, після цього, ну, якби студійного руху, значить, створився наш театр. Ми існували два роки без приміщення.

 

Театр в РОКСі

Значить, потім репетиції безперечно, я проводив в РОКСі, у Палаці залізничників, на базі театру «Пошук», на четвертому поверсі, тому що теж дирекція погодилася нам віддати, і ми всі репетиції проводили там, а для відкриття театру, ясна справа, що ми зробили, ну, орендували завжди приміщення, тому перші вистави, шістдесят вистав, ми зробили в тому же ж Палаці залізничників.

Пошук локації для театру

Тому історії були забавні, але про це треба писати фейлетони, я так рахую, бо бабці не вірили, і приходили, і я їх не міг з кабінету. А до лікаря приходять щоб лікувати, розумієте. Я кажу, що тут театр, а ніхто не вірить, що театр, хоч вивіска, ніхто не читає, йдуть до головного лікаря. А там була вивіска така: «Львівський духовний театр  «Воскресіння». І: Ага. Тобто, навіть в самій лікарні, на дверях була така вивіска. Р: Так. Безперечно. Ми ж там, в його кабінеті проіснували цілий рік, навіть, більше. До початку, практично, в дев’яносто першому році нам видали це приміщення.

 

Приміщення театру

Це кінотеатр «Беркут». Перед тим він називався «Піонер», це був надзвичайно відомий театр, де, в свій час, це був один із найпопулярніших кінотеатрів Львова. Значить, тут дуже багацько збиралось молоді, завжди, тому що тут були такі кабінки, і дивилися на екран, в нас же по сьогоднішній день існує апаратура, ми можемо демонструвати фільми, і ми це робили, колись покази в дев’яностих роках, зараз, ця апаратура вже настільки стара, хоч вона ще називається «Україна», ми вже не можемо знайти фільмів, бо вони там, ну, зараз на іншій плівці, і іншого формату ця плівка. Значить, от так.

 

Нам пропонували дуже багато різних приміщень, я дуже задоволений, що ми в цьому приміщенні, хоч воно не настільки має театральні можливості, такі, як хотілося би театру, тому що тут живуть люди, і ми не маємо гори для сцени, не можуть існувати штанхети, тільки низ, ми не маємо підлоги, цих, не має гримерок, ну, якби такі умови просто дуже бідні. Але в принципі, це приміщення, воно має свою магію, тому що воно взагалі, було створено для театру, це збудовано австрійцем, приватна структура, тут був готель, тут був театр «Вар'єте», значить, в цьому приміщенні, і, там ресторани були, внизу і там, де ті каси. Не було тут житлового будинку, але зараз, є умови такі, як є.

 

Політика театру

Це є така закономірність театру, що він постійно змінюється. Просто головне, ясно, що ми слухаємо, що люди хочуть бачити. Я, наприклад, той режисер, який, ну, не працює просто для лабораторії театральної, я рахую, що театр існує для людей, і якщо немає глядачів, то це прикро, тоді театр повинен замикатись.

 

Львівська публіка

Мені видається, що ті люди, які любили, значить, театр, це було більшість, були з них за національністю євреї і росіяни, вони виїхали зі Львова. І як би нам не прикро говорити, але ми, українці, до театру професійного, якогось такого елітарного, не звикли і не розуміємо, що це таке. Молодь зараз намагається щось зрозуміти, хоче, значить, щось випередити, але все-рівно, ну, дуже це важко, і тому публіка по-любому хоче веселого, хоче анекдотів, хоче «дев’яносто п’ятого кварталу», на це дають гроші, ну, така собі розвлікаловка.

 

Поширення інформації

Ви знаєте, ми, ну, я не знаю, може, час був трошки інший, в нас завжди була своя публіка, і було дуже багато публіки, і ми ніяк не поширювали, в нас існувала тільки каса і афіша, так. А зараз, ми, у нас працює бюро спеціальне, ми дуже багато даєм інформації в радіо, дуже багато листівок от цих програмок розсилаємо по п’ять, шість тисяч. На три місяці, значить, такі випускаємо буклетики, візьмете собі там. І все-рівно, ну, я не можу сказати, що публіки немає, безперечно, є публіка, але б хотілося, щоб було більше, розумієте.

 

Гастролі театру

Я дуже багацько їздив по світу і бачив різні фестивалі, бачив різне мистецтво вуличне, і дуже хороше французьких, голандських, німецьких театрів. Був дуже вражений і вирішив, що треба обов'язково в Україні почати це працювати, тому що це є дуже перспективно, вперед. І в цьому я не помилився, ми зараз, ну, є одними із таких знаних уже театрів у Європі, які працюють на вулиці. Суто, і-за, завдяки виставам таким як: «Вишневий сад» Чехова, як «Зустріти Просперо» Шекспіра, як «Глорія», в моїй версії. Значить, це вистави, які заняли дуже багацько призів на різних фестивалях, від Китаю до Кореї, Єгипту і інших міст, там в Європі.