Актриса, 71 рік

Інтерв’ю з драматичною актрисою. Оповідачка народилася у Львові, тут вона і почала робити перші кроки у професійному акторському мистецтві. Жінка згадує ролі в шкільних виставах, навчання у театральній студію і загалом подальшу роботу в театрі: співпрацю з акторами та режисерами, улюблені ролі, цікаві постановки, підготовку та обговорення вистав, зміни у колективі. З радістю розповідає про гастролі театру по містах України та Радянського Союзу. Розмова завершується спогадами оповідачки про Львів її дитинства.

Запис було зроблено 27 червня 2013 року на роботі в оповідачки. Інтерв’юерка – Антонюк Марія.

А стосунки були дуже хороші, то в нас всі старші актори, мої викладачі, наприклад, і Тягно дуже він був такий, учень Курбаса. Він нам розказував такі цікаві речі, що ми так сиділи і не знали, як реагувати на це, бо він дуже цікаво це все говорив, і якось так кудись дивися так в далину, не на тебе, і тебе щось питався, дивився не на тебе. Ми були такі, це було дуже цікаво, дуже цікаво, так (сміх). Хороші були стосунки у колективі, хороші викладачі були, які старалися привити любов до театру і зробити, вони багато, багато дуже робили, і займалися з нами: ми репетирували і вночі, коли там брали вистави, а випускні коли були у нас вистави, то ми дуже багато працювали, ми були захоплені цим, ми любили це.

А вже пізніше, так трошки пізніше то почались, так це Ірини Вільде “Сестри Річинські”, це вже пізніше було, я там грала і Чигукову епізодика, і Зоню, ну там і Катя грала Хом’як, і Аня Плохотнюк грала, і всі ці старші актриси. Хороша була дуже, така львівська вистава, львівська вистава, Ірина Вільде – наша письменниця, і завжди на виставах “Річинських”, – а музику написав Кос-Анатольський, – і вони особливо були якісь ювілейні вистави, то Кос-Анатольський так зліва сидів в залі обов’язково, і Ірина Вільде була, і вони приходили до нас, ходили до нас за куліси, все дуже гарно сприймали. А вистави були, вистава була дуже добра, Ріпко поставив в такому стилі, галицьки починалося – такий стіл великий, як галичан там, в нас так, до речі, Василину, якщо Ви знаєте, Щурат Василина, то в Василини, в неї в хаті так, як казала: “Ой, це така, так, як у нас в Річинських” – в них кімната величезна, такий стіл, таке львівське все дуже, галицьке, таке відчуття Галичини. От ця вистава була така дуже галицька, це ті минулі вистави, ну потім уже було багато різних, багато, багато вистав.

Бабенко ставила, Бабенко вже трохи пізніше, хоч вона і вчилась зі мною, все, але вона там в Москві була, потім приїхала. “Данило Галицький”, “Князь Данило Галицький”, це дружина Данила Галицького. Стригун грав Данила Галицького, а я з Литвиненко – вона грала його дружину, і я теж в чергу з нею грала. От це мої такі улюблені ролі, ну то все було давно, але от, наприклад, цей “Князь Данило Галицький” був дуже цікавий, Бабенко поставила його. Цікаво, тому що я пригадую, там і такі свічки були, коли вони проходили, дуже гарно, я вже погано пам’ятаю це, але хороша була, цікава вистава тоді. Якраз, я все кажу, це львівське наше – і “Данило Галицький” теж.

A в нас Бортко, то так давно все було, Бортко ставив “Коли мертві оживають”, теж така хороша була вистава. Там були сцени мінялись, і саме, що я запам’ятала в тій виставі, я теж, спочатку грала тих дівчаток, котрусь дівчинку, а потім грала Єву Браун. І там була дуже, темпоритм я пам’ятаю, до речі. І Тягно завжди – темпоритм, темпоритм, щоб вистава трималася купи і щоб було цікаво, щоб не розсиджувались, щоб був темпоритм цікавий. Я знаю, що коли в “Мертві оживають” там мінялись сцени радянські, там Кардашева ще був, ще Данченка був батько, Володимир Андрійович, там Кардашева, і мінялися сценки німецькі і радянські, ну зараз, звичайно, там не йшлось, що там радянські, бо там війна, там все, але воно, до чого я тут говорю, що в хорошому темпоритмі поставлено дуже. І коли є темп – людям цікаво, музика хороша, і темп хороший, і воно зацікавлено, і так все міняється все, все, прекрасно.

Дуже приємно, що в нас талановита така молодь. А були викладачі у нас, це все тут, і Аркушенко тут, і Каганова викладала, і Гай вкладав, це сценслово, я маю на увазі, а хто ж у нас викладав цей, ну там Тягно, звичайно, Ріпко, Тягно – майстерність актора, а зараз у них, зараз у них – Литвиненко викладає, зараз там не знаю точно хто ще, знаєте, з таких цих. Але у всякому разі добрі, добрі люди, добрі діти, добрі діти, з них вийшли хороші актори і вони працюють на хорошому рівні, високому.

Спілкувались, звичайно, в нас бували от, в Будинку актора, бували творчі вечори і творчі зустрічі, там на свята: на день театру, на день цей, то всі театри були присутні, багато, ми обов’язково спілкувалися з усіма театрами. Вечори такі були, там вручали щось, щось вітали, щось потім святкували, звичайно, це було обов’язково, обов’язково. З різними театрами: і з нашим ТЮГом, і Оперний, і з цим театром ПрикВО, тепер він називається як, Лесі Українки тепер називається.

У нас дуже багато Світлана Рябокобиленко, це дуже багато вона робила. Вона як працювала завлітом у нас один час і потім там, вона дуже багато, вона любила акторів, її вже немає. І вона писала про акторів дуже багато, вона теж, вона не так давно померла, ні, по-моєму, вона перед Любою ще померла. Світлана писала і дуже вона, дивилась вистави вона завжди, завжди рецензії в неї були всі, і творчі портрети вона писала про акторів, вона просто молодець була – Свєта Рябокобиленко. Вона любила акторів дуже, це було її хобі, і вона така, вона театрознавець взагалі.

Обговорення вистав було, було таке, ну і тепер є таке – здача вистави, здача перед прем’єрою є здача вистави. Запрошують театрознавців, запрошують і глядача є повно, і після того її обговорення там нагорі, і роботи обговорюються: робота режисерська, художника, все, все це є, і тепер є таке, і тепер є таке, що обговорюють. Можливо, не всі вистави, можливо, не встигає режисер, тоді воно, ще кажуть: “Ой, та не треба обговорення, бо воно ще сире, воно ще пізніше трошки вийде”, а в принципі це і було, і є таке у нас в практиці. Є таке обговорення вистав, і воно дуже добре, воно дає користь, тому що і для акторів, і для режисера, якщо щось там, щось підкаже щось, хтось з боку побачить, як воно там звучить, так що це цікаво так і потрібно, обговорення вони потрібні.