Директор, 78 років

Інтерв’ю з директором та художнім керівником театру розпочалося з його лаконічної розповіді про прихід на цю роботу. Чоловік згадує історію театру та його майже незмінний колектив, про фестиваль, який був вперше проведений для відзначення п’ятдесятої річниці театру, але так сподобався глядачу і учасникам, що став регулярним. Він зазначає, що публіка театру переважно дитяча, але з дітьми часто приходить батьки, дідусі і бабусі («театр трьох поколінь»), а репертуар майже не змінюється, тільки з часом оновлюються старі вистави. Сам театр став для оповідача його культовим місцем у Львові, адже тут він проводить майже увесь свій день.

Запис було зроблено 4 липня 2013 року на роботі в оповідача. Інтерв’юерка – Марія Антонюк.

Історія театру починається в 1945 році. На базі художньої самодіяльності був створений оцей театр, Львівський обласний театр ляльок. Першим директором і режисером того театру була Мацкевич, Мацкевич вона. Потім там було багато директорів, навіть дуже багато, мінялись. Переді мною там був директор Зільберг, я вже забув, як його ім’я по-батькові, Борис Борисович тоже, і після нього – то я став. От то така, то є що. В 45-му році, в мене десь є документи про створення того театру, рішенням обласної, облвиконкому тоді, був створений академічний, той Львівський обласний театр ляльок.

В цьому приміщенні театр знаходиться з 48-го року, по-моєму, так, в 48-му році. Театру передали от це приміщення, тут колись був, це був будинок, побудований 100 років тому, але під час війни тут були всякі, це був будинок ремісника як такий, але під час війни тут заселили, люди його заселили, тут була автобусна станція колись в тому приміщенні, от тут внизу, де той, то була автобусна станція. Потім був кінотеатр, як він називався – зараз не пам’ятаю, але був кінотеатр, і в 48-му році передали це приміщення під театр ляльок. І з того часу театр ляльок займає от це приміщення. 

Ми у свій час, ну десь років 20 тому назад, обслуговували ну десь, ну зараз я, зараз ми обслуговуємо близько 50-60 тисяч глядачів, а колись ми обслуговували значно більше, бо ми мали більше, більша географія була, ми більше виїжджали на гастролі, виїжджали в різні республіки, і так далі, і так далі. Були, ну крім там Польща, Болгарія, в тих, всі республіки бувшого Радянського Союзу, то ми всі об’їздили: і Душанбе, і Прибалтика, і Росія, і десь до Уралу навіть доїжджали і працювали. 

Колись у нас був більший творчий колектив, ми показували десь до 900 вистав на рік, тепер ми показуємо десь 500, 500 вистав на рік. Це велика кількість вистав і велика кількість населення, ну, давайте будемо говорити дітей, які переглядають вистави нашого театру. Ну, крім дітей, у нас іще дорослі приходять, бо в суботу, неділю, так якщо ми організовуємо вистави на виїзді в дитячих дошкільних установах, школах, і так дальше, то там більшість є, але на стаціонарі театру приходять батьки з дітьми, дідусі і так дальше, то ми називаємо наш театр – театром навіть десь трьох поколінь, бо перше приводять Вас як дитину до театру, Ви відвідуєте театр, так сказати, набираєтесь знань в театрі, і від того, як Вам подобається театр, Ви стаєте глядачем і Театру юного глядача, потім і драматичних театрів, і Опера, і Ви – театрал. Потім приводите, Ви вже виходите, женитеся, виходите заміж, приводите своїх дітей, Ви вже другий раз, вже порядку як наставник своїх дітей, Ви приходите, але дивитесь вистави разом, повчаєте своїх дітей уже в тому. І приходить той час, що Ви приводите вже, вже внуки ідуть до театру, тому я і говорю, що три, в трьох екстазіях, в трьох поколіннях Ви приходите, один і той глядач приходить до театру. Він колись дивився ту виставу, як був сам дитиною, потім він приводив свою дитину, а потім він вже приводив внучку чи онука і тоже дивиться от ці вистави.

Ми в себе в театрі проводимо навчання, щоб ми мали, як кажуть, заміну, щоб були спеціалісти, бо ляльковик повинен бути спеціаліст, він повинен знати, як лялька має моргнути оком чи як лялька має рот відкривати, чи як, ну то все є, там ручку піднімати, і так дальше, то все є, то все повинно бути, то все актор повинен знати, який веде, актор-ляльковод.

В нас багато режисерів працювало, крім тих режисерів, які працюють в театрі, працювали в театрі – це такі режисери, як Шурупов, як, ну давайте, ну зараз Куцик працює, давайте так ще, ну є, багато в нас працювало. Працював, припустимо, народний артист Єфремов, він працював у нас, та в нас багато – Попов, заслужений артист, зараз декан Київського університету кафедри театрознавства, ну так дальше, є багато, дуже багато в нас запрошених. А чи запрошували? Ми запрошували, у нас немає такого, щоб ми тільки з нашим режисером і так далі. В нас є, бо, знаєте, нова якась сила вливається, нове струміння і так дальше. Ми запрошуємо, часто запрошуємо. Деякі лишають, ну допустімо, такі режисери як Серант – він у нас починав, він у нас був актором, він виріс в режисера і вже, як кажуть, і навіть пішов із життя, але він тільки в одному театрі, у нас працював. Є у нас такі люди, от що, допустимо, Вікс, актор Вікс, який до нас прийшов молодим чоловіком, закінчив Харківське училище, той Дніпропетровське училище, потім вчився в Харкові в інституті – він режисер по фаху, але працює актором, бо там іноді ставить вистави і так дальше.

Я Вам можу сказати тільки одне, от, допустімо, така вистава як “Івасик Телесик” – тій виставі, вона з дня відкриття, вперше відкрилась завіса театру показом вистави “Івасик Телесик”, і вона до сих пір у нас в репертуарі. Ну ясно, що міняється, режисура міняється, але сам твір, народна казка “Івасик Телесик” в нас в репертуарі весь час, це є наша “Чайка”, як кажуть, наш символ. Ми його маємо на своїй, от бачите наша афіша, і там Івасик Телесик, все, у нас це є наш символ.

Ми, допустімо, маємо вистави, які вчать дітей поводити себе на дорозі, така як “Пригоди Робокопа” – вона вчить правилам дорожнього руху, щоб діти, які десь на вулиці, щоб вони знали, що є зелене світло, чому то зелене світло, чи там перехід-зебра, він називається перехід-зебра, значить, що там ти маєш, тільки там переходити, а десь якийсь ведмедик потрапив от на самокаті, і він потрапив під машину, а було це не на переході, і так дальше, і так дальше, чи м’ячик, ну загалом є такого плану вистава, допустимо. Є у нас вистава “Підступний сірничок” – це є правила поведінки з вогнем, це є для, пожежники, як кажуть, на ту тему дуже мають, і ми от такого плану маємо вистави, вони повчальні, так само. Ну, а от Франка ми взяли, тоже я вже говорив наш, ми мусимо мати щось Франка, ми маємо і “Фарбованого лиса” Франка, а зараз взяли з Франка “Підкова на щастя”.

Ми і спілкувалися, і спілкуємось: ми маємо Спілку театральних діячів тут, і ми зі Спілкою театральних діячів дуже в контакті живемо, і завжди ми всякі свята, особливо День Театру, день той, то ми спілкуємось з кожним. До нас приходять на вистави інші колективи, ми йдемо до колективів і Заньківчан, і Опери, і так дальше, нас там зустрічають нормально. Так що у нас є стосунки нормальні, самі теплі стосунки такі, нам не відмовляють і ми не відмовляємо нікому, щоб переглянути вистави. Якщо так коротенько можна сказати, а основа, основа нас тримає – то Спілка театральних діячів, нас об’єднує вона. Там ми завжди маємо і про що поговорити, і цей, от так коротенько якщо.