Художник по світлу, 76 років

Інтерв’ю проведене з освітлювачем в драматичному театрі. Розмова  починається з його дитячих спогадів, як він, тринадцятирічний хлопчик, зацікавився театром, а в свої 16 років став наймолодшим освітлювачем в СРСР. Чоловік працює у театрі з 1950 року, він всіляко експериментував зі світлом, навіть не маючи для цього необхідного обладнання. Оповідач згадує про гастролі, дружній колектив, спілкування з колегами з інших театрів, описує особливості своєї професії, вказує на існування лабораторії по роботі зі світлом, до якої він долучався.

Запис зроблено 5 червня 2013 року у парку «Просвіта». Інтерв’юерка – Марія Антонюк.

Як я зацікавився театром? В мене мама працювала в Театрі оперети, була така у Львові, а я поруч ходив в школу, і після школи заходив до мами і дивився репетиції, монтувальні репетиції декорації, світла, і так зацікавився. І так в 13 років саме мені предложили, щоби я був освітлювачем. Я був дуже радий, і з того часу в почалась моя робота в тому театрі, Театрі оперети, потім в театрі ПрикВО. З Театром оперети я поїхав в Одесу, ну, в Одесі, все-таки мені було 15 років і без мами, жив в гостиниці “Пасаж”. Було трудно, і мене перевели з оперети в театр ПрикВО, і так я почав працювати, і так до пенсії, більше як до пенсії.

Відчуття були дуже, як Вам сказати, дуже приємні, бо мені було в той час 16 років. Я був самий молодший художник по світлу Союзу. Мені було 16 років, мені було то дуже приємно, я фактично ночував у театрі, щоби щось зробити, як кажуть, ліпше, і так дальше. Про мене навіть писали в газеті, в Москві, то була у нас така вистава: “Ракетчики”. І ми повезли її в Кремльовский театр. “Советская культура”, по моему, було написано: “Запуск ракеты на сцене Кремлевського театра, художник по освещению – Казимир Пивовар”, ну то взагалі було для мене, ну то зрозуміло, так.  

То дуже багато вистав: “Ракетчики”, “Цар Федор Иванович”, “Барабанщица” – такі вистави, котрі гриміли. В театр білети не можна було дістати, просили за квартал від театру, просили білети. В нас аншлаги цілий час. То дуже приємно, і то велика відповідальність на то. А як я, от перше, як мені було 13 років, як я пішов в театр, а в театрі є два такі прожектора ведучі, де за акторами водиться то все, то мені підставляли ящик від апельсинів, щоб я дістав до ручки, щоб я міг за акторами водити, бо був малий ростом.

 

Треба було на сцені зробити северное сияние, і то прийшлось і ночами думати, і на сцені то все крутити, вигадувати, і все-таки добився того, і зробив. То приїжджали з других театрів, лабораторія в нас була, і я показував своє, так то, що я зробив. Дуже багато такого було, що ніде не було.

От навіть по телевізору я дивився, там дівчина танцює, так якби з місяцем, такий сад, і вона його так носить по сцені. Отаке я зробив, у нас була вистава, і я таке зробив, що актриса знімає то сонце, отакий шар, вона знімає, він в неї світиться, і вона з ним танцює. То мене навіть Заньковецької театр попросили, щоб я дав. А далі я зробив дуже просто, бо геніально – то все дуже просто. Значить, на тросику зробив лампочку, батарейку, то було закрито, вона рукою закривала ту чашку, щоб не було видно, і от так тримала той шар і носила його. Приємно було як от на світло було оплески саме, то для тебе приємно.

А працювали: художник представляв на худраду макет, і була прийомка – ото подобалось, то не подобалось. А навіть був такий макет, і значить так гарно все зроблено, а одна деталь ну зовсім не звідти, ну не потрібно то. І взагалі починається спор, що ж то така прекрасна декорація, такий макет а що то, що то, як то. Тоді художник каже: “О, я перепрошую, то з другого макета, я забув” – виймає і викидає це, і спор кінчається (сміх). Такий був прийом, фокус. Зовсім з другої вистави.

Працювали, фактично, в той час по ночам, по ночам. У нас був такий замдиректора Гасьянс, він сідав в оркестрі за піаніно, грав нам музику (посміхається), а ми виставляли декорації, світло, і дуже часто, по правді цілий час по ночам. А чому саме по ночам? Бо не вистачало часу на репетиції акторській, то ми то робили по ночам, а потім вже то відійшло, і давалося на то час, а от в першу битність – то по ночам.