Похорон Владислава Козака, вбитого поліцією під час робітничої демонстрації у квітні 1936 року
Для 1930-х років однією з головних проблем Львова було безробіття. Промисловість була малорозвиненою, а закінчення Великої депресії — тривалим. Не рідкістю були робітничі маніфестації, хоча їх часто трактували як антидержавні акції інспіровані радянськими спецслужбами. Одним з найтрагічніших випадків стало вбивство поліцією безробітного Владислава Козака, похорон якого перетворився на масові протести та заворушення.
Історія
У вівторок після Великодня, 14 квітня 1936 року, біля будинку Фонду праці на вулиці Свєнтокшиській (Святохрестній, сучасна Бортнянського) відбувалася демонстрація з вимогами "хліба і праці". Після короткого мітингу група, що налічувала біля 250 безробітних, вирушила на площу Ринок, де їх розігнала поліція. Після цього окремі групи демонстрантів зібралися на площі Маріацькій (тепер Міцкевича) і вирушили на вулицю Академічну (проспект Шевченка). Тут відбулася друга сутичка з поліцією, а оскільки поряд проводилися ремонтні роботи міської каналізації, безробітні спробували прорвати кордон поліції за допомогою каміння та інших підручних матеріалів. Поліція відкрила вогонь, поранивши трьох демонстрантів, один з яких, 23-річний Владислав Козак, помер на місці. Інший, М. Середа, помер через 3 дні.
На похорон Владислава Козака у четвер 16 квітня о 15:00 зібралося близько 8 тис. осіб. З вулиці Пекарської процесія мала піти на Личаківський цвинтар, але вирушила через все місто на Янівський. Вздовж усього шляху відбувалися сутички з поліцією, яка намагалася не допустити переростання похорону у демонстрацію, зокрема на вулицях Жулінського (сучасна Філатова), Академічній (проспект Шевченка), площі Галицькій, вулиці Казимирівській (тепер верхня частина Городоцької). Лише о 19:00 похід дістався цвинтаря, і домовину поховали.
Повертаючись із цвинтаря, мітингувальники побили поліцейського, розбили шиби і вітрини, вуличні ліхтарі, підпалили склад будівельного дерева і магазин взуття, пограбували бровар на вулиці Клепарівській, перевернули 5 трамваїв, кілька машин та возів. Загалом під час заворушень і сутичок із поліцією, за найскромнішими підрахунками, загинуло 8 осіб, близько 60 було поранено (2 з них згодом померли). Цього ж дня було заарештовано біля 200 осіб, наступного — понад 600. Вбитих було поховано наступного дня о 4 годині ранку, щоб уникнути повторення заворушень. У понеділок 20 квітня профспілки Львова оголосили загальний страйк.
Ліві видання розцінювали перебіг подій як переслідування з боку влади, лояльна до уряду преса вважала заворушення інспірованими зовнішніми ворогами Польської держави. У післявоєнний період радянська пропаганда використала історію Владислава Козака як приклад боротьби пролетаріату з польською буржуазною владою.
Пов'язані історії
Пов'язані місця
Персоналії
Владислав Козак — 23-річний безробітний, вбитий поліцією під час робітничої
демонстрації 1936 року
М. Середа — один з демонстрантів, який помер внаслідок поранень, отриманих під час
демонстрації.
Джерела
1. "Krwawa demonstracja bezrobotnych", Gazeta Lwowska, 1936, №87,
s. 2
2. "Dochodzenia
w sprawie awantur ulicznych we Lwowie", Gazeta Lwowska, 1936, №88, s. 2
3. "Tragiczne zajścia we Lwowie. Zabici i ranni", Gazeta
Lwowska, 1936, №89, s. 1-2
4. Wiek Nowy, 1936, №10461,
5. "Tragiczne zajścia we Lwowie...", Wiek
Nowy, 1936, №10463.
6. Громадський Голос, 1936, №15.
7. "Кріваві демонстрації
безробітних у Львові", Діло, 1936,
№82, с. 2
8. "Кроваві
демонстрації у Львові", Діло, 1936,
№83, с. 5
9. "Кріваві
демонстрації у Львові. Що діялось у четвер?", "Вулиця при
голосі", Діло, 1936, №84, с. 1-2, 5
10. Уляна Єдлінська, Ярослав Ісаєвич (ред.) та
ін., Історія Львова в документах і
матеріалах: збірник документів і матеріалів, (Київ: Наукова думка, 1986),
418
11. Ярослав
Ісаєвич, Микола Литвин, Феодосій Стеблій (ред.), Історія Львова, т. 2, (Львів:
"Інститут українознавства ім. І. П. Крип'якевича НАНУ" – "Центр
Європи", 2007), 559
12. Борис Мельник,
Довідник перейменувань вулиць і площ
Львова. ХІІІ–ХХ століття (Львів: Світ, 2001), 128.
Автор — Назар Кісь
Літературна редакторка — Юлія Павлишин