Рада допомоги євреям "Жеґота" у Львові

ID: 206
Рада допомоги євреям “Жеґота” діяла у Львові від імені польського уряду в еміграції. Ким були основні діячі цієї підпільної організації? Які основні перешкоди вони зустрічали у своїй діяльності?

Сюжет є частиною теми "Реакції мешканців Львова на Голокост", розробленої в межах програми “Складні сторінки спільної історії: розповідаючи про Другу світову війну у Львові".

У Галичині — головним чином у Львові — допомога євреям надавалась підпільною організацією "Жеґота", яка діяла з грудня 1942 року від імені польського уряду в еміграції. Основні гілки цієї організації функціонували у Варшаві та Кракові, львівський підрозділ було засновано 1943 року.

Ініціаторками заснування "Жеґоти" стали польські громадські діячки Зофія Коссак-Щуцька (Zofia Kossak-Szczucka) — письменниця, членкиня католицької організації "Фронт Відродження Польщі" (Front Odrodzenia Polski, FOP) та Ванда Крахельська-Філіповіч (Wanda Krachelska-Filipowicz), пов'язана з центристською Демократичної партією Польщі (Stronnictwo Demokratyczne, SD). У серпні 1942 року, після початку великої ліквідаційної акції у Варшавському гетто, Зофія Коссак-Щуцька від імені FOP публікує свою відому відозву "Протест!", у якій рішуче засуджуються масові вбивства євреїв та байдужість світових лідерів до їх долі. Парадоксально, але у цьому тексті поєднуються як заклики до порятунку євреїв та боротьби з нацистським терором, так і ярликування євреїв як "політичних, економічних та ідеологічних ворогів Польщі". Подібно до деяких інших католицьких діячів міжвоєнної Польщі, Коссак-Щуцька не приховувала своїх антисемітських поглядів, котрі однак не завадили їй активно допомагати переслідуваним євреям.

Офіційною датою заснування "Жеґоти" вважається 4 грудня 1942 року. Назва організації походить від імені героя-підпільника з твору Адама Міцкевича "Dziady". Організація підпорядковувалась Представництву уряду на Батьківщині (Delegatura Rządu na Kraj) — секретному вищому адміністративному в окупованій Польщі. Структурно "Жегота" була поділена на п'ять відділів: документаційний (вироблення і постачання фальшивих документів), житловий (пошук безпечних місць для переховування), лікарський (організація медичої допомоги), дитячий (порятунок єврейських дітей та пошук для них притулку у сім'ях, дитячих будинках, монастирях) та відділ пропаганди (виготовлення та розповсюдження листівок, що заохочували допомагати євреям). Окрім безпосередньо надання допомоги, "Жегота" також готувала інформаційні звіти про знищення євреїв для підпільної преси та міжнародних організацій. Діяльність "Жеготи" була таємною, усі контакти відбувались через широку мережу конспіративних зв'язків. Фінансування надходило з кількох джерел — від представництва польського еміграційного уряду, від "Бунду" та інших єврейських організацій, а також від приватних донорів.

Львівський осередок "Жеґоти" очолила Владислава Хомс (1885(?)–1966) — відома польська громадська діячка. Хомс особисто врятувала кількадесят євреїв, включаючи дітей, для яких вона знаходила притулок в католицьких дитячих будинках. Врятовані називали її "ангелом зі Львова". У міжвоєнний період проживала у Дрогобичі, де очолювала Комісію соціальної опіки та кандидувала до міської ради. Хомс підтримувала близькі контакти з єврейськими організаціями та відкрито виступала проти антисемітських та націоналістичних тенденцій. Була членкинею районної ради Польської Демократичної партії. У 1938 році разом з сім'єю переїхала до Львова, де проживала за адресою Nabielaka 14 (сучасна Котляревського). Однак, під час нацистської окупації їй доводилось постійно міняти своє ім’я та місце проживання щоб вберегтись від доносів. Врешті, наприкінці 1943 року Владислава Хомс була змушена перебратись до Варшави, де продовжувала допомагати євреям, а пізніше стала активною учасницею Варшавського повстання. У 1966 році отримала титул Праведниці народів світу.

Важливим осередком діяльності "Жеґоти" у Львові стало помешкання Юзефи і Маріана Внуків (Józefa i Marian Wnuk) — подружжя львівських митців. Їхня квартира була підпільним місцем зустрічі організації (при потребі швидкої втечі, звідти був прямий вихід на горище і на дах). Маріан Внук працював в Академії Мистецтв у Львові. Під час війни подружжя активно допомагали своїм колегам із львівського мистецького середовища. Зокрема, завдяки їх допомозі врятувались художники Йонаш Штерн, Артур Нахт, Генрик Стренг та інші. У своїх спогадах Юзефа Внук пише:

Кожен з нас мав певну роль: спочатку моїм завданням була підготовка документів, наразі для друзів-євреїв, яких щохвилини могли заарештувати для особистої перевірки. (...) Маріан (Внук) вишуковував відповідні помешкання довкола Львова та разом з Сташеком Тейсейром встановлював контакти з різними парафіями, де Сташек розписував церкви перед війною, щоб розмістити дітей у сім'ях, які на це погоджувались. Гроші для цього виділила Рада, Огродзінський, який був скарбником, приніс їх і сховав у скрині на нашому горищі. Маріан і Сташек також відвідували своїх друзів та їх сім'ї в гетто.

Через доноси, Внукам також довелось покинути Львів та продовжити свою діяльність вже у Варшаві. Після війни Маріан та Юзефа Внук оселились у Ґданську, де працювали у Академії Мистецтв. Окрім вищезгаданих діячів, серед членів Львівського підрозділу "Жеготи" були: Юстина Вольф, Артур Копач, Маріан і Адам Покришко, Тадеуш Міцяк, Едвард та Іна Павлюк, Кароль Курилюк, Маріан Кшижановскі та інші. Багато із них належали до підпільних Польської Соціалістичної партії (PPS-WRN), Демократичної партії (SD), Селянської партії (SL), а також були партизанами Армії Крайової.

Джерела

1. Документальний фільм: “Żegota — Time to Remember” (1998);
2. Josef Kermish, “The Activities of the Council for Aid to Jews (“Żegota”) In Occupied Poland”, Yad Vashem Online Resources (режим доступу 16.11.2018);
3. Księga Sprawiedliwych wśród Narodów Świata. Ratujący Żydów podczas Holocaustu, red. I. Gutman, Kraków, 2009;
4. Martin Gilbert, The Righteous: The Unsung Heroes of the Holocaust, London 2002;
5. “Rada Pomocy Żydom “Żegota”, Polscy Sprawiedliwi (режим доступу 07.11.2018);
6. Władysław Bartoszewski, Polacy — Żydzi — Okupacja. Kraków 2016;
7. Władysław Bartoszewski, Lewinówna, Zofia, Ten jest z ojczyzny mojej, Warszawa 2007.

Місця

Опис

Вул. Котляревського, 14 – житловий будинок

Детальніше про місце

Усі сюжети