Здзіслав та Зофія Бєлінські

ID: 210
Історія Здзіслава та Зофії Белінських розповідає про мінливість соціальних ролей у часі війни та проблему шмальцівництва, що часто була перешкодою на шляху допомоги євреям.

Сюжет є частиною теми "Реакції мешканців Львова на Голокост", розробленої в межах програми “Складні сторінки спільної історії: розповідаючи про Другу світову війну у Львові".

Зофія та Здзіслав Бєлінські (Zdisław i Zofia Bielińscy) були відомою лікарською родиною у міжвоєнному Львові. Здзіслав був доцентом кафедри фізіології медичного факультету у Львівському університеті, а Зофія працювала його асистенткою. Підтримуючи контакти зі студентами різних національностей, вони публічно виступали проти введення практики numerus clausus в університетах. Бєлінські захоплювались соціалістичними ідеями, їх будинок був місцем зустрічі польських, українських та єврейських лівих інтелектуалів. До війни подружжя мешкало на вул. Пекарській, 52, а під час нацистської окупації — на вул. Чарнецького (сучасна вул. Винниченка).

Розуміючи смертельну загрозу, Бєліньскі почали допомагати своїм єврейським знайомим. "Ми надавали допомогу, бо расова дискримінація була для нас ненависною, тому що ми відчували солідарність з переслідуваними, ненавиділи фашизм, нарешті просто тому, що ми поляки" — писала Зофія Бєлінська після війни.

Здзіслав отримав роботу в муніципальній лікарні, де були дві так звані "єврейські палати". Сюди потрапляли важко хворі, виснажені євреї з Янівського табору примусової праці. Бєліньский робив усе можливе, щоб вони залишались в шпиталі якнайдовше. Лікар також відвідував Львівське гетто, одягаючи нарукавну пов’язку з зіркою Давида, щоб передати знайомим євреям їжу та ліки. Серед інших, він допомагав Єжи Зелінському (Jerzy Zieliński), Северину Брух-Журавицькому (Seweryn Bruh-Żurawicki), Яніні Журавицькій (Janina Żurawicka) та др. Альфреду Фогелю (Alfred Voegel). З травня 1943 року, коли переслідування євреїв досягло апогею, Бєлінський тимчасово переховував втікачів із гетто у своєму шпиталі, у кабінеті приватної лікарської практики, та у себе вдома. Заповнюючи фіктивні картки пацієнтів, він вигравав час на пошук місць сховку для них. Окрім того, подружжя Бєлінських надавало фінансову підтримку євреям, що переховувались у "арійській" частині міста.  

Бєлінський також допомагав своєму науковому наставнику — доктору фізіології, професору Адольфові Беку (Adolf Beck) (1863–1942). Він шукав для нього безпечні місця схову, а після того, як професора викрили шмальцівники, перевіз його до свого шпиталю. Однак, через декілька днів Адольфа Бека заарештувало Гестапо. Щоб уникнути депортації та насильницької смерті, професор вчинив самогубство, прийнявши ампулу ціаніду.

Життя самого Здзіслава Бєлінського закінчилось несподівано і трагічно — він загинув від рук польського підпілля 8 лютого 1945 року, отримавши лист із вибухівкою. Бєлінського звинувачували у колаборації з радянським режимом через те, що у 1939–41 роках він очолював профспілку працівників Медичного факультету, а у 1944-му році, після приходу Червоної Армії, став заступником голови Союзу Патріотів Польщі (ZPP — Związek Patriotów Polski). Представники ZPP відкрито підтримували встановлення радянської влади у Польщі, а також брали брали участь в організації депортації поляків зі Львова та Західної України.

Зофія Бєлінська також постраждала від листа з вибухівкою, але вижила та переїхала до Варшави після війни. Працювала в Інституті гігієни харчування. Подружжя Бєлінських були визнані "Праведниками народів світу" 21 вересня 1989 року.


Джерела

1. Ewa Opawska, “Historia Pomocy — Rodzina Bielińskich”, Polscy Sprawiedliwi (режим доступу від 13.11.2018);
2. Maria Kuryluk, “Zdzisław Bieliński”, (уривки, опубліковані у: Ewa Kuryluk, Frascati, Krakow, 2009, pp. 176–184.

Місця

Опис

Алеї вул. Підвальної – Винниченка (колишніх Губернаторських валів)

Детальніше про місце

Персоналії

Усі сюжети