У одному будинку: сусіди, доморядники та консьєржі

ID: 201
Переховування євреїв у багатоквартирних будинках було пов’язаним як з можливістю допомоги, так і з ризиком шантажу та доносу з боку сусідів. Роль доморядників, двірників та консьєржів була особливою, адже часто вони виступали посередниками між поліцією та мешканцями будинку. 

Інколи, вони надавали допомогу — попереджаючи про обшук або подаючи інформацію про відсутність євреїв. Так, Барбара Г. згадувала про дружні стосунки між її батьком та українським доморядником будинку по вул. Слонечна, 31 (ul. Słoneczna, сьогодні — П.Куліша), котрий не допускав погромників до їх квартири у перші тижні нацистської окупації. Пані Рудніцка — дозориця будинку по вул. Собєського, 32 (ul. Sobieskiego, сьогодні — вул. Братів Рогатинців) зберігала особисті речі родини Аллерхандів, котрі повернула їм після війни.

Нерідко, в обмін за допомогу чи мовчання, доморядники отримували від євреїв матеріальну винагороду. Бен Ціон Реднер згадує, що до переселення у гетто єврейських мешканців його будинку від обшуків та грабунків захищав консьєрж Ян Пелікан. Він належав до Української народної міліції — воєнізованої структури, створена з ініціативи ОУН(б), члени котрої взяли активну участь в акціях анти-єврейського насилля у червні-липні 1941 року. За цю послугу він щотижня збирав оплату грошима та цінностями з усіх квартир, де жили євреї.

За спогадами свідків, доноси були досить поширеним явищем. Так, Євген Наконечний згадує, що його родина не наважилась взяти на переховування єврейську дівчинку. Двірничка їх будинку попередила усіх мешканців: інформацію про євреїв, котрі будуть переховуватись в будинку, передаватиме Гестапо — поліція погрожувала їй ув’язненням у разі недогляду.

Ім’я Зофії Хомінової (Zofia Chominowa) — консьєржки будинку по вул. Яблоновських 8а (сьогодні вул. Шота Руставелі) увіковічнила Зузанна Ґінчанка (Zuzanna Ginczanka) (1917–1944/45) — відома польська поетеса єврейського походження, котра загинула в часі Голокосту (лінк до тексту Остапа Сливинського). Влітку 1942 року після доносу Хомінової, поліція вчинила ряд облав на євреїв. Окрім Ґінчанки, під загрозою також опинився її чоловік та співмешканка Блумка Фрадисовна (Blumka Fradysówna), котра переховувалась на фальшивих румунських документах. Завдяки відкупу від поліцейського та допомозі інших сусідів, Гінчанці вдається на деякий час уникнути арешту. З цього періоду походить її вірш "Non omnis moriar" ("Я не уся помру", інша назва — "Testament", "Заповіт"). У ньому поетеса вказує на Хомінову як донощицю.

Через нацистську цензуру та конфіскацію особистих речей жертв, існує дуже мало свідчень та спогадів тих, хто не пережив Голокост. Незадовго до приходу Червоної Армії, Ґінчанка була розстріляна у в’язниці Гестапо у Кракові. Причиною арешту знову став донос — цього разу сусідів. Вірш "Non omnis moriar" зберегла подруга поетки, Людвіка Штаубер (Ludwika Stauber). Він став не лише одним із найбільш пронизливих свідоцтв свого часу, а і юридичним доказом долученим до кримінальної справи проти Зофії Хомінової. Розслідування у перші повоєнні роки ініціював приятель Ґінчанки, Марцелій Штаубер (Marcely Stauber) — ось фрагмент його свідчення для прокуратури спеціального карного суду:

З Хоміними я познайомився у 1942 році у Львові; я жив у будинку на Яблоновських, 8а. [...] В моїй квартирі також проживали: Ґіль Франтішек, Ґінчанка Зузанна з чоловіком, Фрадісовна, а також інж. Оллі з дружиною. Під час тієї екстермінаційної акції до будинку увійшли українські і німецькі поліціянти, які шукали євреїв. Частина мешканців сховалася; чоловік Ґінчанки Вайнцієр показав свій дозвіл на працю. Поліція нікого більше в будинку не застала і вийшла. Я дивився через вікно на подвір’я і бачив як Хомінова покликала поліціянтів, що вже виходили, і завела до свого помешкання. Через півгодини вони вийшли, пішли знову до квартири, де я мешкав, і заявили, що тут переховується якась Ґінзбург (це було справжнє прізвище Ґінчанки) і ще одна єврейка, що вдавала румунку. Цю інформацію вони могли отримати тільки від Хомінів, до яких заходили поміж тим, як перший і другий раз прийшли до мого помешкання. Тоді вже Ґінчанка вийшла зі своєї схованки, переконана, що німці не повернуться. Її забрали і випровадили, Хомінова і її сім’я із задоволенням це все спостерігали, стоячи перед брамою. Але Ґінчанці вдалося втекти і повернутися додому. Ґінчанка розповіла мені, що Хомінова, коли її побачила, жахнулася і зблідла.
[Свідоцтво Марцелі Штаубера, яке він дав у прокуратурі Спеціального кримінального суду 7 серпня 1946 року]

У 1948 році у Варшаві за звинуваченням у співпраці з нацистами Зофія Хомінова була засуджена до чотирьох років позбавлення волі. Досить м'який судовий вирок аргументувався тим, що Хомінова “не мала ніякої особливої ненависті до євреїв” (так одна зі свідків навіть згадувала сердечні зустрічі підсудної зі знайомою-єврейкою), натомість, “надто ревно виконувала свої обов'язки дозориці будинку“.

Non omnis moriar...

Non omnis moriar — moje dumne włości,
Łąki moich obrusów, twierdze szaf niezłomnych,
Prześcieradła rozległe, drogocenna pościel
I suknie, jasne suknie zostaną po mnie.
Nie zostawiłam tutaj żadnego dziedzica,
Niech wiec rzeczy żydowskie twoja dłoń wyszpera,
Chominowo, lwowianko, dzielna żono szpicla,
Donosicielko chyża, matko folksdojczera.
Tobie, twoim niech służą, bo po cóż by obcym.
Bliscy moi — nie lutnia to, nie puste imię.
Pamiętam o was, wyście, kiedy szli szupowcy,
Też pamiętali o mnie. Przypomnieli i mnie.
Niech przyjaciele moi siądą przy pucharze
I zapiją mój pogrzeb i własne bogactwo:
Kilimy i makaty, półmiski, lichtarze —
Niechaj piją noc całą, a o świcie brzasku
Niech zaczną szukać cennych kamieni i złota
W kanapach, materacach, kołdrach i dywanach.
O, jak będzie się palić w ręku im robota,
Kłęby włosia końskiego i morskiego siana,
Chmury rozprutych poduszek i obłoki pierzyn
Do rąk im przylgną, w skrzydła zmienią ręce obie;
To krew moja pakuły z puchem zlepi świeżym
I uskrzydlonych nagle w anioły przemieni.

Non omnis moriar...

Non omnis moriar — моя горда вітчизна,
Луки моїх скатертей, фортеці шаф важенних,
Широкі простирадла, коштовна білизна
І сукні, ясні сукенки залишаться після мене.
Я тут не маю нікого й нічого у спадку,
Хай же юдейські речі долоня твоя затопче,
Хомінова, львів’янко, розторопна дегенератко,
Хижа стукачко, матере фольксдойча.
Твоє, хай твоїм і послужить, бо навіщо — комусь-то?
Мої рідні — не лютня, не порожнє імення.
Пам’ятаю про вас. Коли йшла ота муштра,
Пам’ятали ж про мене. Згадали ж про мене.
Хай же друзі мої, при бокалі засівши,
Поминають мій скін і свої також статки:
Килими й покривала, полумиски грішні,
Нехай п’ють цілу ніч, а як світляна латка
Зблисне в небі, шукати йдуть злота і перснів,
У диванах, матрацах і в килимах перських.
O, з яким же запалом візьмуться до праці!
Віхті кінського волосся й сіна найперше,
А затим подушок і перин оболоки
Пристануть до рук, ніби крила, а зранять, як терня.
То кров моя зліпить пір’їни із пухом вологим
І окрилених раптом у янголів оберне.

Переклад з польської — Ярослав Поліщук


Джерела

1. Ben Z. Redner, A Jewish Policemen in Lwów — an Early Account, 1941–1943, Yad Vashem Publications, 2015;
2. Natalia Aleksiun, “Food, Money and Barter in the Lvov Ghetto, Eastern Galicia”, in  Tönsmeyer, Tatjana, Haslinger, Peter, Laba, Agnes (Eds.) Coping with Hunger and Shortage under German Occupation in World War II, Marburg, 2018, pp. 223–249;
3. Izolda Kiec, Ginczanka. Życie i twórczość, Poznań 1994;
4. “Znałam tylko jedną żydóweczkę ukrywającą się… Sprawa Zofii i Mariana Chominów”. [opracowanie i wstęp Agnieszka Haska], Zagłada Żydów: Studia i Materiały, nr. 4, 2008, 392–407;
5.  Zuzanna Ginczanka: tylko szczęście jest prawdziwym życiem, red. A. Araszkiewicz, S. Beglarian, J. Pogorzelska, S. Szymaniak, Warszawa, 2016;
6. Інтерв’ю з Барбарою Г., 18.09.2013, Колекція Центру міської історії Центрально-Східної Європи;
7. Інтерв’ю з Лешеком Аллерхандом, 15.07.2014, Колекція Центру міської історії Центрально-Східної Європи;
8. Євген Наконечний, Шоа у Львові — спогади, Львів, 2006.
Фото: З колекції Танаса Никифорука; Міський медіаархів Центру міської історії.

Місця

Опис

Вул. Шота Руставелі, 8-8а – житловий будинок з бібліотекою на І-му поверсі

Детальніше про місце
Опис

Вул. Братів Рогатинців, 32 – залишки бастеї

Детальніше про місце
Опис

вул. Куліша, 31 (Słoneczna)

Український доморядник цього будинку не допускав погромників до єврейських квартир у перші тижні нацистської окупації.

Усі сюжети