Індустрія розваг як засіб пропаганди

ID: 232
Індустрія розваг, як спроба відтворити нормальне життя у Львові. Кінотеатри - місце відпочинку чи місце пропаганди. Які фільми дивились львів’яни протягом нацистської окупації.

Окуповане місто жило життям не схожим на мирне, але й не схожим на поле бою. Аби створити видимість нормального життя у Львові працюють різні індустрії, у тому числі й сфера розваг. Найулюбленішою розвагою залишаються кінопокази, які використовують з метою пропаганди й зрощування прихильності та лояльності неєврейського населення до нового окупаційного режиму.  

13 липня 1941 року відновили роботу львівські кінотеатри. Серед них був один із найстаріших кінотеатрів Львова "Коперник". Заснований ще у 1912 році, він одразу став популярним, оскільки мав гарну глядацьку залу й вміщував 425 глядачів. Протягом років він змінював назви та власників. Нацистську окупацію кінотеатр зустрів як "Коперник", згодом змінив назву на "Студіо", після війни повернув попередню. Впродовж війни львів'яни охоче його відвідували. Окрім "Коперника" розпочали покази "Роксі", "Европа" та "Касіно". Вартість квитка складала 2,50 карбованця.

"Українські щоденні вісті: Орган управи міста Львова", що існували у Львові у липні-серпні 1941 року (редактор Осип Боднарович), в числі №6 від 12 липня так описують відновлення кінопоказів у місті [згідно з орфографією оригіналу]:

НІМЕЦЬКА ФІЛЬМА ТА ЇЇ КУЛЬТУРНО-ПОЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ В УКРАЇНІ

Німецька фільма відтепер вказуватиме напрям в українському культурному будівництві, що матиме пропагандивне й культурне значення для його повного розвитку. Дотепер большевицьке насилля не допускало німецької фільми на екрани Львова та взагалі України. Тепер цьому покладено кінець. Уже в найкоротшому часі після визволення Львова німецькою збройною силою вдалося наново підготувати відкриття 3 кінотеатрів та одного кіна для вояків. У неділю, 13 липня висвітлюватимуть перші фільми. В низці захоплюючих тижневих звідомлень населення Львова матиме змогу переживати непереможний похід німецьких збройних сил та його епохальні висліди. Ці історичні документи є одночасно переконливими свідоцтвами німецької фільмової творчості, що почала тепер свій переможний похід по Україні.

Значення пропаганди в "українському культурному будівництві" особливо підкреслювалося засобами масової інформації. Газета захоплено оповідає, що відтепер львів'яни отримуватимуть переконливі докази непереможного походу німецьких збройних сил, правдиву інформацію про "епохальні висліди". Тобто на заміну викривленій та брехливій інформації радянських окупантів нарешті приходить "правдива" нацистська. Газета піднімає статус кінотеатрів як місця отримання не тільки приємних вражень, але й правди; підкреслює важливість доступності кінотеатрів для населення.  

До кінця липня відновили діяльність ще два кінотеатри для цивільного населення: "Парк" і "Ванда". У числі № 15 "Українські щоденні вісті" описують львівські кінотеатри [згідно з орфографією оригіналу]:

ЛЬВІВСЬКІ КІНОТЕАТРИ

По жахливім большевицьким організаційнім безладді починає з кожним днем щораз краще наладнуватися нове життя та порядок у місті Львові. Почала свою діяльність і Українська Фільмова Централя. Від 2-го липня ц.р. вона веде свою працю і теперішній її керівник п. Володимир Давидович робить усі зусилля в тому напрямі, щоб населенню міста уприємнити в кінотеатрах ті вільні хвилини дня, що їх вони мають по праці, та дати їм спроможність забути ті жахливі години, що їх населення міста пережило перед кількома тижнями. Майже з кожним днем Українська Фільмова Централя відкриває новий кінотеатр для публіки. Перші кінофільми почато висвітлювати з днем 13-го липня ц.р. в кінах "Коперник", "Касіно", "Европа" та "Роксі". Кілька днів пізніше урухомлено кінотеатри "Парк"  і "Ванду". В інших кінотеартрах переводиться тепер інвентуру і передається їхнє майно відповідним комісарам. Слід сподіватися, що найближчого тижня будуть урухомлені всі кінотеатри Львова та що львівська публіка могтиме оглядати фільми, за якими вона впродовж двох останніх літ так сильно тужила. Впродовж останніх дев’яти днів урухомлені досі кінотеатри продали 31.216 білетів, з чого вторговало 75.047 карб. З того для Управи міста припало 22.514. Для всіх кін Львова назначено комісарів, при чому вибирано найкращих фахівців, здебільшого молодих та енергійних українців, які дають запоруку, що поведуть доручені їм кінотеатри якнайкраще.          

Інформація про кінотеатри відразу починається із бінарного порівняння життя під різними окупаціями. Звісно ж перевагу отримує нацистська як гарант "нового життя" та "порядку" у Львові. Далі автор описує кінотеатри як місце приємного відпочинку після роботи, місце релаксації та можливості забути "жахіття" минулих тижнів, яке прийшлося пережити львів'янам (натяк на розстріли, влаштовані НКВС у львівських тюрмах). Закінчується матеріал статистичними даними щодо продажі квитків. Останнє речення звертає увагу читачів, що для всіх кінотеатрів міста призначено комісарів - найкращих фахівців й переважно "молодих та енергійних українців". Це речення серед усього підкреслює нові можливості, які відкрилися для українців із приходом нацистської влади.      

Загалом за часів нацистської окупації у Львові працюють понад п'ятнадцять кінотеатрів. Євген Наконечний український бібліограф, історик, мовознавець, свідок подій у Львові, пише:

Війна послаблює громадську мораль. […] успішно вдалося львівську молодь захопити кіноманією. Кінотеатри в часи окупації були переповнені. Техніки дубляжу ще тоді не знали і для населення Генеральної Губернії випускали фільми з субтитрами двома мовами: польською і українською.

Перед кожним кінофільмом усі обов'язково дивилися кінохроніки. Пропустити перегляд кінохронік було неможливо. На афішах зазначалось: "Увага! Підчас висвітлювання вступ заборонений".

27 липня 1941 року кінотеатри "Касіно", "Коперник" та "Роксі" на афішах зазначили, що перед переглядом фільмів глядачі побачать "Німецький тижневик (Хрестоносний похід проти більшовизму. - Жахливі вчинки у Львові)". Серед поширених тем у подібних тижневиках були ігрові стрічки про євреїв. 

На початку кожного сеансу демонстрували кінотижневик, званий «Wochenschau» ["Німецький щотижневий огляд" - ред.], котрий розпочинався пафосним вигуком диктора: «Вікторія! Німці воюють і перемагають на всіх фронтах!». Водночас на екрані поставала велика літера «V». Постійною пропагандивною темою був ролик про євреїв і небезпеку плямистого тифу. Виглядав він так: у брамі будинку стоїть п'ять-шість молодих пейсатих євреїв у традиційних чорних капелюхах і про щось жваво розмовляють. Євреї весь час неспокійно погойдуються або ритмічно хитаються, як це роблять при молитві. До брами з вулиці раптом заходить дама – яскрава блондинка у дорогому хутрі. Молоді євреї не звертають на неї жодної уваги і продовжують розмовляти. Блондинка з гримасою відрази змушена їх розштовхати, щоб пройти вглиб кам'яниці до сходів. Коли вона поминула євреїв, збільшеним планом показано, як по її хутрі повзе велика воша. На екрані висвітлюється застереження: "Воші спричиняють плямистий тиф, євреї – рознощики вошей!"

У кінохроніках автори пропаганди намагалися зіграти на різних почуттях глядачів, зокрема, на почутті страху перед хворобами загалом й плямистим тифом особливо. Відповідно до логіки пропаганди, євреї прирівнювались до рознощиків тифу, оскільки вони є рознощиками вошей. Це один із прикладів дегуманізації євреїв як етапу на шляху до геноциду в період Другої світової війни. Загалом прирівняння людей до комах або тварин - поширена дія в історії різних терорів.

Аби посилити вплив пропаганди, кінохроніки не тільки демонстрували в глядацьких залах, а й описували їх у пресі. Так, "Львівські вісті", щоденник для дистрикту Галичина, що виходив у Львові у 1941-1944 роках щоденно й був правонаступником "Українських щоденних вістей" вже з серпня 1941 року (відповідальні редактори Густав Андрашко, Осип Боднарович, М. Семчишин), від 05 січня 1943 року опублікував замітку "Плямистий тиф: Фільма на услугах Пропаганди здоров’я" [тут і далі згідно з орфографією оригіналу].

Нема кращого засобу пропаганди серед широких мас від фільми. Тому нею послугуються відповідні чинники у поборюванні плямистого тифу.

Недавно виготовлено таку фільму заходами Відділу Пропаганди. До образів додана звукова ілюстрація. У фільмі зображено цвинтарні хрести, під якими поховані німецькі вояки, що впали жертвою страшної недуги - плямистого тифу. Другий образ це шкільна кляса. Учениці співають, одна з них ловиться рукою за шию. Цей рух бачить сусідка. Учениця зловила на шиї вошу. Вона засоромляється, кляса починає сміятися. Учитель дає дітям пояснення про небезпеку вошей.

Далі фільма веде глядача по смітнищах, по загноєних мешканнях, поміж брудну великоміську юрбу. Глядач бачить теж усі заходи, що їх робить німецька санітарна влада, щоб побороти бруд, який є першою умовою поширення плямистого тифу. У першій мірі ці заходи відносяться до жидівського населення, яке примусово відвошивлюється, миється й стрижеться. Плямистий тиф для жидів нестрашний, бо лиш 10% захворювань зпоміж них є смертний тоді, коли смертність в арійського населення доходить до 40-50%. На кінець фільма представляє праці Гігієнічного Інституту в Варшаві, який приготовляє сировицю проти тифу.  

Цей приклад, як і минулий, демонструє євреїв як смертельну загрозу, оскільки вони є носіями страшної хвороби - плямистого тифу. В цьому та подібних матеріалах євреїв або співставляють з вошами, або прирівнюють до них. Також у пропаганді не просто маніпулюють статистикою, а дають завідома неправдиві дані про те, що буцімто для євреїв тиф не страшний, а ось для арійців смертельний. Маніпулюючі деталями, підсилюючи їх візуальною картинкою, творці пропаганди створювали образ євреїв як неповноцінної соціальної групи, яка не має належати до людського роду, та мусить бути відокремленою, а краще знищеною.       

Окрім ігрових стрічок населенню пропонували документальні фільми на локальні теми, де показували як місцеве українське населення радо вітає німецькі війська, що визволяють їх від радянської окупації. На одній з кінохронік цього періоду можна почути голос диктора:

Львів, по місту помітні сліди важких боїв. Баварські гірські піхотинці, які вже брали місто у 1939 році, знову захопили Львів. Українське населення сердечно вітає німецьких вояків як визволителів від кривавого терору большевизму. Єврейські агенти ГПУ, перед самою втечею з міста, замордували незлічену кількість українських націоналістів. Тисячі невинних чоловіків та жінок стали жертвами большевицького терору. Ось тут відбулися жахливі вбивства. На додаток вбивці підпалили жахливі сліди своїх злочинів у тюрмі, яку захопили німецькі військові. Вогонь вже затушили. І ось вони - відкрито чисельні жахливі злочини. Жертв вбивств викопують для ідентифікації. Чоловіки та жінки, діти та пристарілі, ніхто не уникнув жахливої негуманності. Цих невинних жертв большевицькі вбивці мордували ножами, сокирами, ручними гранатами та пістолетами.

В одних хроніках пропаганда прирівнює євреїв як вошей до основних носіїв плямистого тифу - аби викликати відразу, в інших демонструє їх як жорстоких вбивць українських націоналістів, жінок та дітей, агентів ГПУ - аби викликати жагу помсти. Таким чином, бачимо, що у пропаганді використовують різні прийоми та методи. Аби підсилити головну ідею вини євреїв та необхідності покарання за їхні злочини, а також збільшити ефективність пропаганди нацисти використовували: міксування вибіркової правди (комуністичний терор) та брехні (організований євреями агентами ГПУ); узагальнення й викривлення фактів, що загинули нібито виключно українські націоналісти; використання гіперболізацій та упередження, підсилення слів емоційними прикметниками ("жахлива негуманність", "кривавий терор", "жахливі сліди злочинів"); контрасти - діти, люди похилого віку й детальні описи злочину, апелювання до страху, багатократне повторення, умовні рефлекси, демонізацію ворога тощо.

Пропаганда суттєво вплинула на свідомість львів'ян (поляків та українців). Якщо раніше у них були здебільшого упередження, то тепер вони стали включеними  у добре підготовлений сценарій насилля проти євреїв. Одним із перших кроків у ньому став Львівський погром.


Джерела

1. "Львівські кінотеатри",  Українські щоденні вісті: Орган Управи міста Львова, 23.07.1941, ч. 15, 3;
2. "Німецька фільма та її культурно-політичні завдання в Україні", Українські щоденні вісті: Орган Управи міста Львова, 12.07.1941, ч. 6, 4;
3. Євген Наконечний. "ШОА" у Львові, (Львів, ЛА Піраміда, 2006), 284;
4. "Плямистий тиф. Фільма на услугах Пропаганди здоров’я", Львівські вісті: Щоденник для Дистрикту Галичини, 05.01.1943, ч. 3 (423), 4;
5. Розшифровка тексту кінохроніки "Німецькі війська входять до Львова у 1941 році".

Фото: Оголошення. Українські щоденні вісті, число № 6, 12.07.1941. Джерело: Архів української періодики онлайн, Архівні інформаційні системи
Авторка — Олена Андронатій

Місця

Опис

Вул. Коперника, 09 – кінотеатр "Кінопалац-Коперник"

Детальніше про місце

Усі сюжети