До примусового переселення євреїв в гетто, нацисти створили Тимчасове правління жидівської віросповідальної громади або юденрат - Єврейську Раду.
22 липня 1941 року була видана Постанова Управи м. Львова за підписом Голови Управи доктора Юрія Полянського (якого ОУН призначило головою нового міського управління, а нацисти не заперечили цьому призначенню) й оприлюднена у 15 числі "Українських щоденних вістей" [згідно з орфографією оригіналу]:
ПОСТАНОВА Управи м. Львова від 22.7.1941 р.
§ 1.
Організувати жидівську громаду м. Львова.
§ 2.
Затвердити Тимчасове правління жидівської віросповідальної громади в такому складі:
Голова: Д-р Парнас Йосиф, адвокат, замешкалий при вул. Пекарській 1 ц.
Заступник голови: Д-р Ротфельд Адольф, адвокат, замешкалий при вул. Панській 2.
Члени Управи: Д-р Гінсберг Ісидор, лікар, замешкалий при вул. Ягайлонській 15, Ерліх Йозуа, купець, з. при вул. Офіцерській 14, Зайденфрау Ізак, купець, з. на Краківській площі 2, Хірер Яков, ремісник, з. при вул. Різницькій 3, Ляндау Нафталі, інж., з. при вул. Асника 11.
§ 3.
На потреби віросповідальної жидівської громади призначити будинок при вул. Старотандетній 2 а, що первісно призначений був під нову поліклініку.
Водночас зобов'язати Відділ Здоров’я м. Львова і Житлове Управління підшукати під жидівську поліклініку інший відповідний будинок.
§ 4.
Дозволити жидівській громаді наложити на членів громади податок, який призначується на цілі організації громади та фінансування установ.
§ 5.
Встановити такий тимчасовий круг діяння жидівської громади:
Ведення метрик. 2) Ведення евіденції жидівського населення. 3) Ведення шпиталів, поліклінік і санітарних установ для потреб жидівського населення. 4) Організація соціяльної забезпеки, дешевих кухонь і апровізації.
Голова Управи м. Львова:
Д-р Ю. Полянський.
Тимчасове управління мало забезпечити виконання нацистських наказів єврейською спільнотою міста. Накази стосувалися усіх сфер життя спільноти.
Для забезпечення роботи управління юденрату, спочатку було використано будівлю Єврейського притулку для бездомних. У сучасному Львові це відомий громадський центр - Перша Медіатека. Побудований протягом трьох років у міжвоєнний період Єврейським товариством, притулок для бездомних міг одночасно прихистити 134 потребуючих (52 чоловіків, 52 жінок та 30 матерів із немовлятами) та нагодувати на благочинній кухні до півтори тисячі людей щодня. Проте менше ніж за десять років будівля перетворилася на Центр, що керував життям усіх євреїв Львова.
Юденрат регулював життя єврейської спільноти. За наказами нацистів видавав працездатних чоловіків для примусових робіт (т.зв. біржа праці), збирав податки, утримував соціальні установи (поліклініки, лікарні, будинки перестарілих), керував промисловістю та торгівлею на території гетто, забезпечував населення харчами, надавав житло, підтримував порядок у гетто силами єврейської служби порядку.
У структуру юденрату входили такі підрозділи: відділ кадрів, житловий підрозділ, господарський, відділ праці, податковий, соціальний, відділ охорони здоров’я та санітарії, юридичний, будівельний, відділ освіти, релігії, погребельний.
Зараз, коли ми згадуємо юденрати, зазвичай на думку спадають тільки ті люди, хто очолював підрозділи, або саму установу, проте він був достатньо великим за кількістю працівників: якщо на початках тут працювало до тисячі працівників, то в 1942 році навіть п’ять тисяч.
Перший юденрат у Львові запропонували очолити доктору Маврицію Аллерганду, правнику та професору Львівського університету, який до війни очолював єврейську громаду. Проте професор відмовився, посилаючись на вік та хвороби. Тоді влада самостійно призначила склад ради й головою став Йосиф Парнас. На той час йому вже виповнилося 70 років, це був відомий у Львові адвокат. Відомо, що за відмову виконати прямий наказ поліції безпеки та СД щодо депортації 500 працездатних чоловіків у трудовий табір, його стратили.
Після Йосифа Парнаса цю посаду обійняв його заступник доктор Адольф Ротфельд. За освітою він був юристом, проте працював журналістом, до війни очолював сіоністський рух. Адольф Ротфельд був єдиним з керівників юденрату, кому пощастило померти від хвороби. Усіх решта вбили. При Ротфельді працівники юденрату почали відверто зловживати своїм становищем. Спільнота сподівалась, що голова покладе цьому край, проте цього не відбулося. Правління цього голови відзначилося виконанням усіх вимог нацистів.
У березні 1942 року юденрат очолив юрист, громадський діяч, активіст організації Бней-Брит, доктор Хенрик Ландсберг. Він також не намагався відкрито протидіяти наказам нацистів й виконував те, що від нього вимагали. Рабин Давид Кахане описує зустріч ради рабинів Львова ребе Ізраеля Вольфсберга, ребе Моше Елханана Альтера, ребе доктора Кальмана Хамейдеса та себе - ребе Давида Кахане із доктором Хенриком Ландсбергом. Рада рабинів намагалась зупинити голову юденрату від передачі євреїв до трудових таборів відповідно до наказів нацистів:
… краще померти всім, але жодного єврея не віддати ворогу. Саме в цьому полягають принципи Галахи.
Ми побачили, що торкнулися відкритої рани. Його обличчя [д-ра Ландсберга, ред.] набуло лютого виразу, і він вигукнув: "Вам здається, панове, що ви живете в довоєнні часи і що ви прийшли до голови релігійного Кагалу. Дозвольте мені вам повідомити, що часи повністю змінилися. Ми більше не релігійна громада, а інструмент для виконання наказів гестапо [поліції безпеки та СД, ред.]..."
Останнім головою юденрату став доктор Едуард Еберзон. Відповідно до спогадів, це була порядна людина, проте зі слабкою волею. Він очолював раду до її ліквідації, коли його разом із іншими членами вбили.
У книзі спогадів Кристини Хіґер, яка 6-річною дівчинкою пережила Голокост у Львові, знаходимо оцінку юденрату:
… юденрат – єврейська рада, що стала своєрідною організацією допомоги єврейській спільноті. Юденрати працювали по всій Польщі [під нацистською окупацією — ред.]. Це були організації, створені євреями для євреїв. З одного боку, вони забезпечували допомогу, підтримку і зв'язок між євреями, а з другого – стали своєрідним мостом між нацистським урядом і населенням гетта. Німці підтримували юденрати, тому що ті дозволяли їм напряму звертатися до євреїв і керувати ними. Батько завжди відзначав, яка це іронія долі: організація, створен для допомоги пригнобленому й переслідуваного народу, використовується, щоб народ, якому вона повинна служити, було легше пригноблювати й переслідувати. Юденрати були рукою, простягнутою потопельнику, але здатною щомиті штовхнути його назад у воду.
Проте в деяких питаннях, наприклад, у пошуку житла, в розшуку родичів або єврейських знайомих, юденрат дуже допомагав…
Одночасно зі створенням юденрату, нацисти готують інші структури у ланці контролю, використання та знищення єврейської громади. Так, з серпня 1941 року працездатні євреї повинні були реєструватися у Біржі праці й перебувати на примусових роботах, а з листопада 1941 року усі євреї Львова мусили переїхати в окремий район компактного проживання - гетто у північній частині міста за залізничною колією.
До серпня 1942 року Юденрат був розташований на вулиці Мулярській. Проте, коли половина євреїв Львова була вбита, його перевели безпосередньо в гетто, спочатку в будинок на вулиці Кушевича, що колись належав працівникам трамвайного парку, згодом в будинок на розі вулиці Якуба Германа, 15 (тепер, Лемківської, 15) та Локетка, 5 (сучасна Івана Труша). 5 січня 1943 року, коли гетто перетворили на Юлаг (Юденлагер) юденрат закрили, а працівників вбили.
Сучасні історики ставлять запитання, чи працівники юденратів були колабораціоністами та помічниками нацистської влади чи бранцями ситуації. Однозначної відповіді на це запитання годі сподіватися знайти: більшість членів юденратів призначала окупаційна влада, вона ж міняла склад установи, зазвичай після страти попереднього складу. Проте в будь-якому випадку очолювати юденрат означало виконувати накази нацистів.
