Члени Русько-української
радикальної партії вже від початку існування підтримували ідею рівноправності
чоловіків та жінок в Австрійській імперії загалом та Галичині зокрема. Причиною
такої позиції слугували особисті переконання рурпівців та контакти з відомими галицькими
та буковинськими діячками: Наталею Кобринською, Євгенією Ярошинською, Софією
Окуневською, Ярославою Чайковською, Соломією Крушельницькою та іншими. Важливу
роль відіграло бажання включити у національний проект жіноче питання та інструменталізувати жіночий рух для своїх
інтересів. Ймовірно, на формування поглядів Івана Франка та Михайла
Павлика, ключових осіб партії, впливали найближчі – дружина Ольга Франко та сестра
Анна Павлик. Грандіозні плани РУРП щодо рівноправності не вдалося реалізувати
через різне бачення шляхів його втілення та особисті непорозуміння між членами
партії та жінками.
Чоловікам – рівноправність, жінкам – національність
Злам ХХ століття
відзначився емансипацією та розвитком жіночого руху. Все частіше жінки висували
вимогу долучитися до публічного простору та отримати виборчі, освітні права. Програма
РУРП була чи не єдиною, яка в українському середовищі "заговорила"
про жіноче питання: "повної волі
особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кождій
одиниці, беж різниці пола, як найповнішого впливу на рішанє всіх питань
політичного життя". Окрім того, Михайло Павлик виступав за створення
стипендійних фондів на освіту для дівчат, а також забезпечення виборчого права.
Останнє питання обговорювали на загальному вічі у львівській ратуші
14 грудня 1890 року, яку організували Галицька робітнича партія та
РУРП. Серед присутніх жінок найбільше було єврейок, які входили до товариства "Наукова
читальня" (Czytelnia naukowa). Погляди
галицького жіноцтва на вічі представляла полька пані Левенштайн, текст
якої згодом надрукували в "Народі". Наталя Кобринська гостро
критикувала за це Павлика: "… ціла
партія грішит завеликим узглядненням поступовости поляків, котру они переважно
уживають лиш як модну драперію перед Європою, а в дійсности прикривают нею
грубо ретроградні і некультурні стремління". Хоч Кобринська поділяла
погляди партії щодо жіночого питання, яке розглядали як соціально-класове, але багатонаціональні
погляди рурпівців послабили їх стосунки. Кобринська та її оточення мали на меті
працювати виключно для своєї нації.
Жіноче питання – лише справа жінок?
За задумом Павлика,
першість у вирішенні жіночого питання (не лише його українського сегменту) мала
належати Львову, як "столичному" місту Галичини. Саме звідси ідеї
РУРП мали поширюватися на провінцію, а жінки мали би бути їх ретрансляторами
серед неосвіченого населення. Можливо таким чином вдалося б також залучити жінок
до політичного життя. Але в українок були свої плани. За сприяння Кобринської,
у Стрию відбулися жіночі збори 1 вересня 1891, куди не допустили чоловіків. Це
обурило редакцію часопису "Народ", у якому публікувалися жінки і
завдяки якому жіноча справа виходила далеко за межі Львова та Галичини. Вони
вважали, що такий хід не допоможе, а хіба зашкодить жіночій справі. Створення у
Львові у 1893 році "Клубу русинок" і відмова приймати до нього
чоловіків та жінок інших національностей викликали критику серед рурпівців та
Ольги Франко. Михайло Павлик не розумів вузького національного підходу українок,
підтримував зв’язок з польсько-єврейським товариством "Ognisko kobiet" (Львів,
1893 рік). Навіть читав для них лекцію про Драгоманова, і у листі до Лесі
Українки писав: "іду на відчит ув "Ogniskokobiet" – вони якісь
людяніші, ніж русинки, і більше пруться до поступу". Бажання
підпорядкувати жіночі справи партійним і постійні суперечки з Наталією Кобринською
закінчилися бойкотом останньої. Наріжним каменем стала суперечка довкола
жіночого видання. Франко та Павлик пристали на ідею Ольги Озаркевич публікувати
жіночу газету, відкинули пропозицію Кобринської із жіночим альманахом. Відтоді
радикали перестали друкувати твори Кобринської у своїх часописах.
Послідовниці та спонсорки РУРП
Невідомо скільки
жінок були членкинями партії. Їхній статус визначав "Поступ",
культурно-просвітнє товариство РУРП, яке функціонувало за рахунок членських
внесків у розмірі 50 крейцерів у рік. Які можливості відкривало членство для
жінок – не знати, а партія мала з цього якісь засоби для існування. Поділяла
погляди рурпівців Леся Українка, яка надала разову фінансову допомогу
товариству "Поступ" і сподівалася стати колись реальною, а не
формальною членкинею партії. Свої симпатії до РУРПу висловлювала також Соломія
Крушельницька. На прохання Михайла Павлика вона надіслала на агітацію та
видавничу справу РУРП 225 гульденів, що дорівнювало, до прикладу, 10-місячній
платні за оренду квартири середнього рівня. Крушельницька обіцяла надсилати
кошти, коли буде мати змогу, але у членкині не просилася. Її позиція була не
стільки бажанням стати повноправною діячкою політичного руху, скільки реакцією емансипованої
жінки на західні взірці. Ймовірно, фінансова підтримка жінок, які схвально
відгукувалися про розвиток часописів партії і наявності жіночих текстів,
сприяли зацікавленню рурпівців у вирішенні жіночого питання. Окрім того,
спільними зусиллями партії та жіночого руху можна було досягнути рівноправності,
зміцнити політичні позиції у Львові та Галичині. Орієнтація на різні політичні
центри – багатонаціональний Львів та український Стрий, а також відмінні
погляди на співіснування завадили досягнути цілі.
Персоналії:
Іван Франко –
засновник РУРП
Михайло Павлик –
засновник РУРП
Анна Павлик –
поділяла погляди РУРП, сестра Михайла Павлика
Ольга Франко –
допомагала діячам РУРП, підтримувала ідеї рурпівців
Наталя Кобринська –
певний час співпрацювала з рурпівцями, перебувала у конфлікті з головними
діячами
Соломія
Крушельницька – надавала фінансову підтримку для РУРП
Євгенія Ярошинська
– поширювала ідеї рурпівців
Софія Окуневська –
співпрацювала з рурпівцями щодо жіночого видання
