"Відкрита!"

День відкриття виставки припав на вівторок 5 червня 1894 року. "Otwarta!", "Wystawie czołem!" — львівська преса рясніла хвалебними заголовками, поезією з присвятою виставці та детальними описами цього дійства. Вже з шостої години ранку мешканців міста будила оркестрова музика, і, як писав один з очевидців, "в той ранок не було тих, хто спав" (Dwernicki, 1897, 180). Місто було прибране у шати: з балконів львівських кам'яниць майоріли хоругви. Мешканці й гості вже прямували оглянути "магічне місто" над Стрийським парком.

Перша шпальта Gazety Narodowej у день відкриття Крайової виставки, фрагменти
Натисніть, щоби відкрити у більшому розширенні

Урочистості з нагоди відкриття розпочалися літургією в Латинській катедрі. Опісля, о десятій годині, карети й фіакри рушили через Марійську площу, вулицями Академічною, Зиблікевича, св. Софії аж до головного входу на виставку. У Промисловому павільйоні дирекція виставки, перші особи міста, Крайового виділу й Намісництва, міністри, архієпископи трьох конфесій та ерцгерцог Леопольд Сальватор (Leopold Salvator) очікували приїзду головного гостя цього дня — молодшого брата Франца Йосифа І і наступника трону, ерцгерцога Карла Людвіга (Karl Ludwig).

Відкриття Загальної крайової виставки 1894 року

Після прибуття ерцгерцога з вітальними промовами виступили князь Адам Сапєга (Adam Sapieha) та Дам'ян Савчак, український адвокат і посол Галицького сейму. Обидва наголосили на крайовому статусі виставки, а також що остання є спільною працею поляків та русинів. Вислухавши промовців, Карл Людвіг подякував за відданість монархії й оголосив Крайову виставку відкритою. Останню фразу своєї промови ерцгерцог виголосив польською. Один з кореспондентів "Діла" згодом написав:

"Мѣжъ Русинами присутными в павільонѣ по сѣй польскôй промовѣ архікнязя настала хвиля напруженои цѣкавости, чи архикнязь не промовить и в другôй краєвôй мовѣ, однакожъ се не наступило" (Діло, 1894, Ч. 116, с. 1).

Опісля, ерцгерцог розпочав огляд Промислового й декількох інших павільйонів. Закінчилося все забавою у театрі Скарбека і вечірньою ілюмінацією міста. Впродовж перебування у Львові, Карл Людвіг кілька разів повертався на виставку і по кожному з її павільйонів його супроводжували голови відповідних тематичних секцій.

Ерцгерцог Карл Людвіг на урочистому відкритті Крайової виставки у Промисловому павільйоні
Świat. Dwutygodnik ilustrowany, 1894, Nr 6, s. 285

.

У наступні дні після відкриття відвідини виставкової площі не були чисельними через зливи. Тадеуш Дверніцький (Tadeusz Dwernicki), автор першої хроніки виставки, писав навіть про те, що комітет "уклав угоду з урядницею хмар і дощів про погоду". За кілька днів погода покращилася й "життя Львова почало переноситися на Стрийське узгір'я (Dwernicki, 1897, 186).

"Магічне місто"

До виставки можна було дістатися з центру міста лінією нового електричного трамваю. Трамвай викликав неабияку цікавість у мешканців, а часом й острах. Вагони трамвая часто ламалися або були переповнені: пов'язані з цим казуси одразу потрапляли на шпальти газет у формі жартів та карикатур. Так, одного разу, через несправні гальма

"вôзъ почавъ зъ страшною скоростію гнати вôдъ выставы на долину до школы св. Софіи. Мѣжъ ѣдучими повстала паніка. Деяки ризикували, выскакуючи зъ ваґона, а одинъ зъ нихъ (п. Войтовичъ, урядникъ выдѣлу краєвого) упавъ такъ нещасливо, що вывихнувъ собѣ руку, подеръ на собѣ одѣнье и покалѣчивъ ся въ кôлькохъ мѣсцяхъ" (Діло, 1894, Ч. 119, с. 2).

Карикатура Бруно Тепи в гумористичному журналі Śmigus

.

На кінцевій зупинці трамваю "Wystawa" відвідувачі потрапляли на площу перед головною вхідною брамою виставки з вулиці Понятовського (сучасна Самчука). При вході височіли дві колони, а над брамою майоріли польська й руська хоругви. Вхідні квитки перевіряли, як їх часто називали в пресі, "виставкові цербери" (Słowo Polskie, 1894, Nr 13, s. 370). Відразу за брамою зліва розташовувався павільйон письменництва та журналістики (1), за словами Юзефа Лубенського (Józef Łubieński),

"як нагадування, що публічна думка, очі цілого краю, звернені на ту національну справу" (Czasopismo Techniczne, 1893, Nr 23, s. 148).

Вхідна брама виставки з вулиці Понятовського

.

Простір виставки був запроектований за певним "сценарієм" і був поділений на окремі "вогнища". Головним з них було центральне рондо, довкола якого розміщувалися: з правого боку — Палац мистецтв (110); з лівого — Промисловий павільйон (11), Рацлавицька панорама (5) й кілька менших споруд.

Своїми враженнями від побаченого дописувачі ділилися на сторінках преси. Одного з них, анонімного автора літературно-мистецького часопису "Słowo Polskie", вразив не стільки сам терен, скільки панорама, яка відкривалася на місто із тераси Палацу мистецтв:

"ще не знаємо, що криється за тими стінами, але зате перед собою бачимо на мольбертах дерев і пагорбів розлогий і чудовий пейзаж. Маю сумнів, чи в цьому будинку знайдемо такого митця, який би з трьох кольорів: білого, зеленого і блакитного спромігся створити такий тихий та лагідний краєвид, лише з однієї сторони шарпнутий лев'ячим пазуром; при цьому ще милішим стає цей вигляд, що є таким несподіваним для тих, чиї груди за мить до цього роздирало міською курявою, а око брудом" (Słowo Polskie, 1894, Nr 13, s. 371).

Панорама центральної частини Львова з площі виставки

Автор цього фрагменту так і не дізнався або ж не хотів ділитися з читачами, що приховували за собою стіни Палацу мистецтв. Натомість, вже інший часопис "Myśl" відслонив завісу експонованого в павільйоні твердженням, що у порівнянні з іншими загальними виставками чи то у Відні, Мюнхені чи Парижі, у Львові є: "набагато більше думки й мистецької творчості, якої бракує на інших виставках" (Myśl, 1894, Nr 3, s. 7-8). В будинку містилося три експозиції: ретроспективна виставка польського мистецтва 1764-1886, організацією якої займався історик мистецтва Ян Болоз-Антонєвич (Jan Bołoz-Antoniewicz); виставка сучасного польського мистецтва від 1888 по 1894 рік; виставка польських старожитностей. Куратором двох останніх був історик мистецтва Владислав Лозинський (Władysław Łoziński) (Zipper, 1894, 99-105).

.

Ще одним павільйоном, присвяченим малярству був так званий Мавзолей Яна Матейка, що містив у собі більше сотні творів художника, котрий помер у 1892 році. Полотна для наповнення цього павільйону присилали приватні колекціонери, музеї з Відня, Будапешту й Загреба. З Кракова теж мали надіслати дві роботи: Hołd Pruski (Прусський омаж) та Bitwa pod Racławicami (Битва під Рацлавицями). Остання могла, мабуть, зайняти чільне місце в експозиції, та її не надіслали: краків'ян турбувало те, що робота може не повернутися зі Львова (Kozińska-Witt, 2009, 175). Конкуренція між двома найбільшими містами коронного краю виразно проявлялася на виставці. Наприклад, на відміну від Львова, Краків не спорудив свого павільйону. Експозиція Кракова розташовувалася у павільйоні Університету й Політехніки, де також презентувалися Краківський Університет та Академія мистецтв.

Права сторона першого "вогнища": павільйон архітектури в стилі давньогрецької святині, Мавзолей Матейка, павільйон Львова, павільйон американської "Полонії"

.

Поруч стояв павільйон міста Львова, який запроектував Юліуш Гохберґер (Juliusz Hochberger), справляв на гостей виставки позитивне враження, зокрема своїм витонченим різьбленням на фасаді. Віденський інженер Рудольф Ганд (Rudolf Hand) навіть писав, що львівська виставка представляє чудову дерев'яну архітектуру, якої він не бачив ані на виставках у Празі, ані у Відні (Wiener Bauindustrie-Zeitung, 1894, Nr 51). В самому павільйоні був підведений підсумок того, що вдалося місту досягнути за попередні 24 роки, відколи воно отримало самоврядування. Після закриття Крайової виставки цей павільйон перенесли до ставка в Стрийському парку й перетворили його на кав’ярню.

Павільйон міста Львова й частина Мавзолея Матейка

.

Із протилежного боку цього рондо домінував своїм розміром Промисловий павільйон. Понад тисяча учасників виставляли в ньому найбільші досягнення галицької промисловості: ткацькі та гончарські вироби і консерви — не лише фабричні, а й домашнього виробництва. Свої кахлі тут виставила фірма Івана Левинського.

Промисловий павільйон

.

Поруч з ним розміщувався павільйон Рацлавицької панорами — ротонда, в якій по периметру експонувалося полотно завдовжки 120 м й 15 м заввишки авторства Яна Стики (Jan Styka) та Войцеха Коссака (Wojciech Kossak). До проєкту на різних етапах були залучені художники Людвік Боллер (Ludwik Boller), Тадеуш Попель (Tadeusz Popiel), Теодор Аксентович (Teodor Axentowicz), Зиґмунт Розвадовський (Zygmund Rozwadowski), Влодзімєж Тетмаєр (Włodzimierz Tetmajer), Міхал Созанський (Michał Sozański) та Вінцент Водзіновський (Wincenty Wodzinowski). Ян Стика вдався до історичної маніпуляції: художник зобразив своїх персонажів в одязі характерному для селян вже ХІХ століття, а не XVIII. Так звана "панорама для мас" мала промовляти до груп селян, які її відвідували, підносячи їх національну свідомість (Dabrowski, 2004, 123-124). Кожного місяця планувалися поїздки не лише селян, а й дітей та молоді для огляду панорами з різних частин краю. Це викликало обурення в деяких русинів: окрім того, що руських дітей в школі "насытили" польською історією, то ще й "годують польскимъ патріотизмомъ" при огляді панорами (Діло, 1894, Ч. 160, с.1). Та, попри політичний контекст, панорама не могла не вражати своїм розміром й інсталяцією.

Гості виставки при вході до павільйону Рацлавицької панорами

.

Наступне "вогнище" було розташоване далі по алеї довкола масштабного електричного фонтану, що був однією з головних принад виставки. Облаштуванням фонтану займалася празька фірма Франтішека Кржижика (František Křižík), знана у той час своїм фонтаном для виставки 1891 року в Празі. Лубенський назвав його "great attraction" виставки і додав, що "електричний фонтан є технічною забавкою, але публіка стає зіпсута, щораз то більш блискучої mise en scene світових виставок, таких власне забавок потребує. Mundus vult decipi — ergo decipiatur (Світ хоче бути ошуканим, то нехай буде)" (Czasopismo Techniczne, 1893, Nr 23, s. 186). Майже кожного вечора о дев'ятій годині фонтан починав грати барвами.

Електричний фонтан фірми Кржижика (Zlatá Praha, 1894, čislo 42)

.

Довкола фонтану стояли кав'ярні й ресторани, а зліва — павільйони Університету й Політехніки (20), павільйон Бадені (21), павільйон Крайового виділу (22), концертна зала (27); справа — павільйон Анджея Потоцького (104), акваріум (102) та інші.

.

З цієї частини терену можна було спуститися канатною дорогою понад яром на протилежну сторону до етнографічного відділу. Канатна дорога, вид на павільйони зі сторони етнографічного відділу

Карикатура Бруно Тепи в гумористичному журналі Śmigus:
"Кондуктор: Перпрошую... ми не поїдемо далі, бо щось зіпсулося. Прошу виходити!!"

.

Концертна зала була місцем, яке при потребі перетворювалося на бенкетну залу. Саме тут під час виставки відбувалися урочисті відкриття конгресів та з'їздів, як-то Конгрес педагогів, Третій з'їзд польських техніків, З'їзд журналістів та літераторів та інші. На останньому були присутні переважно польські журналісти й літератори, серед запрошених було кілька чехів, єдиним українцем серед учасників був Іван Франко.

Великі імпрези влаштовували з нагоди приїзду гостей, зокрема міністрів й урядовців з Відня. Як згадував Дверніцький, "заледве пройшло відлуння з тої політичної мандрівки, як з'явилося знову багато гостей з тих самих сторін. Перед тим політика і дипломатія — тепер промисловість і торгівля". Йшлося про візит членів Нижньо-австрійського промислового товариства (Dwernicki, 1897, 198).

.

Далі за площею з фонтаном з лівого боку був влаштований перехід, за словами того ж Лубенського, до "поважної" частини виставки, у якій розмістилися численні господарські павільйони — лісництва, мисливства, рибальства, "зала машин" (29) та інші. Ця господарська частина тягнулась аж до самого кінця виставкового простору. Окрім того тут розташовувалися стайні. У цій частині влаштовували конкурси, наприклад, плугів, а в конкурсі молочарства (оцінюванні якості молока) взяли участь 33 корови:

"чемні корівки з подивом оглядалися довкола, ніби хотіли запитати, для чого з такої щоденної справи, роблять таке помпезне дійство" (Dwernicki, 1897, 187).

.

У самому кінці виставки справа розмістився стадіон, на якому пройшов перший у Галичині футбольний матч — між командами з Кракова і Львова. Футбол у той час був цілковитою новинкою і сучасники пояснювали, що це за гра і яка її мета: забити м'яча у ворота суперника (Dwernicki, 1897, 220).

Гостина на стадіоні

.

Минаючи друге рондо, на бічній алеї стояли павільйон руських товариств (68), жіночої роботи (69) та інші.

Головна алея Загальної крайової виставки

.

Далі відвідувачі потрапляли до розлогого етнографічного відділу:

"Що се? — пытаєшь здивованый, — тебе мило вразило, що пôсля тыхъ пестрыхъ будынкôвъ ты побачивъ наше рôдне село? Гараздъ! Се-жь справдѣ наше село! […] кидай циґаро, коли хочешь переступити пороги сего вôддѣлу, тутъ же село, а въ селѣ всѣ вôйты зборонюють курити. Вôйтомъ у тôмъ селѣ — проф. Шухевичь" (Діло, 1894, Ч. 156, с. 2).

Концепція цього відділу полягала у тому, аби представити сім етнографічних типів польського і руського населення краю, зокрема гуцулів, мазурів та інших. Володимир Шухевич писав, що для повноти картини "ідеалом" було б представити ще євреїв, ромів й німців, однак через брак часу цього не сталося (Путівник, 1894, 94).

У відділі розташовувалися декілька селянських хат: гуцульська, мазурська, подільська сільська загорода та інші. Для їх спорудження запросили селян з відповідних регіонів, аби відтворити правдиві способи народного будівництва. Ба, більше — люди з тої чи іншої місцевості мали жити в цих хатах впродовж виставки — фактично бути частиною її експозиції.

Гуцули в етнографічному відділі Крайової виставки

Також тут стояла руська дерев'яна церква. Сам етнографічний павільйон збудували в стилі "шляхетського двору", а експозицію в ньому поділили на дві частини: західну та східну Галичину. Відповідальним за першу був Владислав Пшибиславський (Władysław Przybysławski), за другу — вже неодноразово згадуваний Володимир Шухевич. Тут експонували народні строї, предмети домашнього вжитку, вироби домашнього промислу, обрядові предмети (Путівник, 1894, 93-94).

Руська церква на терені етнографічного відділу

З етнографічної частини можна було попрямувати через парк й вийти на теперішню вулицю Паркову:

"спустишь ся въ долину до парку, а тамъ за брамою стрѣнешь елєктричный вôзъ – сѣдай и ѣдь до міста" (Діло, 1894, Ч. 156, с. 2).

Вхідна брама зі сторони Стрийського парку споруджена з нагоди виставки

.

7 вересня 1894 року виставка дочекалася головного гостя — до Львова після майже п'ятнадцятирічної перерви прибув Франц Йосиф І. Сам церемоніал мало чим відрізнявся від візиту Карла Людвіга, а ті ж самі Сапєга і Савчак виголосили подібні промови, що й попереднього разу. Візит імператора тривав п'ять днів, а виставку він відвідав тричі. Преса слідкувала чи не за кожним кроком цісаря по виставці, детально описуючи розмови з учасниками й подивляючи його зацікавленості й уважності до кожного.

Цісар Франц Йосиф I розмовляє з князем Адамом Сапєгою. Позаду видно павільйон фонографа Едісона, одного з перших приладів для запису та відтворення звуку

.

Виставка ще протривала до середини жовтня 1894 року після чого "магічне" місто припинило існувати. Павільйони були розібрані, а з виставкових об'єктів донині залишилося лише чотири: палац мистецтв, павільйон Рацлавицької панорами, водонапірна вежа і вже "руїни" штучних руїн у Стрийському парку. Сьогодні їхні функції змінилися.

.

Виставка стала однією із наймасштабніших подій в історії Львова габсбурзької доби. За трохи більше, ніж чотири місяці поки діяла виставка, її відвідали понад мільйон гостей. Враження від її простору, наповнення й значення залишалися амбівалентними. На деяких простір справляв враження хаосу й побачене називали зневажливо "kirkut żydowski" (пол. "єврейський цвинтар"), для інших це був новий центр європейського міста. Для одних вона була гідною національною справою, інші ж відстоювали її крайовий статус. Хтось називав виставку великим досягненням крайової культури та економіки, хтось вважав представлене на ній убогим, а хтось сподівався, що виставка стане "задатком кращого майбутнього".

Відвідувачі виставки. Фрагмент фото

Наприкінці "століття виставок" Львів як столиця найбільшого коронного краю імперії завдяки виставці увійшов в тогочасний загальноєвропейський контекст. Після її завершення, місто отримало у спадок не лише трамвайні лінії, а й великий простір для проведення тимчасових виставок, фестин і забав. До Першої світової війни побутувала назва "plac powystawowy". У 1916-1918 роках тут тривала військова виставка, а у міжвоєнний період до вересня 1939 року — щорічні Східні торги: центральну алею та дві площі з фонтанами, що збереглися від Крайової виставки, оббудували новими модерністичними павільйонами, деякі з яких стоять тут досі. Вже у радянський час цю територію включили до Стрийського парку.

.

→ Читати більше про підготовку виставки

План

У публікації використано Plan sytuacyjny Powszechnej Wystawy Krajowej we Lwowie, виданий книгарнею Германа Альтенберга у 1894 році.

В оригінальній версії плану північ розташована внизу. Для потреб публікації план був розвернений на 180°, а легенда та підписи видалені. Оригінальна версія плану та його деталі тут

Перелік усіх павільйонів виставки з оригінального плану:

.

Авторка — Роксоляна Головата
Редагування — Василь Расевич, Ольга Заречнюк
Підготовка до публікації — Тарас Назарук

Джерела: 1. ДАЛО 975/1/1
2. ДАЛО 975/1/26
3. Діло, 1893: Ч. 101; 1894: Ч. 5, 116, 119, 156, 160.
4. Провідник по виставі краєвій у Львові з особливим оглядом на відділ етнографічний і на павільйон руских народних товариств (Львів, 1894).
5. Czasopismo Techniczne, 1891: nr 13, 15; 1893: nr 4, 22, 23.
6. Dwernicki Тadeusz, Kronika wystawy / Powszechna Wystawa Krajowa 1894 r. i siły produkcyjne kraju, t. 1 (Lwów, 1897).
7. Gazeta Lwowska,1892: nr 5, 73, 147.
8. Ilustrowany przewodnik po Lwowie i Powszechnej Wystawie Krajowej (Lwów, 1894).
9. Kurjer Lwowski, 1891: nr 224, 272; 1892: nr. 323; 1893: nr. 8; 1894: nr. 151.
10. Łubieński Józef, Opis placu Wystawy / Powszechna Wystawa Krajowa 1894 r. i siły produkcyjne kraju, t. 1 (Lwów, 1897).
11. Merunowicz Teofil, Cel powszechnej wystawy krajowej we Lwowie zapowiedzianej na rok 1894 / Ekonomista Polski, t. 12 (Lwów, 1892).
12. Myśl: dwutygodnik literacko-artystyczny, 1894: nr 3.
13. Słowo Polskie: dwutygodnik poświęcony sprawom społecznym, polityce, literaturze i sztuce, 1894: nr 13.
14. Starkel Juliusz, Wstępne przygotowania / Powszechna Wystawa Krajowa 1894 r. i siły produkcyjne kraju, t. 1 (Lwów, 1897).
15. Stenograficzne Sprawozdania z Czwartej Sesyi VI Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1893, posiedzenie 20 z dnia 15 Maja 1893.
16. Wiener Bauindustrie-Zeitung, 1894: nr 51.
17. Zipper Albert, Führer durch die Allgemeine Landes-Ausstellung sowie durch die Königl. Hauptstadt Lemberg (Lemberg, 1894).

Література:
1. Auerbach Jeffrey, The Great Exhibition of 1851: A Nation on Display (New Haven, 1999).
2. Dabrowski Patrice, Commemorations and the Shaping of Modern Poland, (Bloomington, 2004).
3. Friebe Wolfgang, Buildings of the World Exhibitions (Leipzig, 1985).
4. Giedion Sigfrid, Przestrzeń, czas, architektura. Narodziny nowej tradycji (Warszawa, 1968).
5. Kozińska-Witt Hanna, Städtische Selbstpräsentation auf der Allgemeinen Landesausstellung in Lemberg 1894 am Beispiel der Stadt Krakau / Zeitschrift für Ostmitteleuropa-Forschung, nr. 58/1-2 (2009)
6. Lewicki Jakub, Między tradycją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893-1918 (Warszawa, 2005).
7. Puchta Wojciech, Powszechna Wystawa Krajowa we Lwowie w 1894 roku (Wrocław, 2016)
8. Zwierz Maria, Tradycje wystawiennicze we Wrocławiu w latach 1818-1948 (Wrocław, 2016).

Використані ілюстрації з Міського медіаархіву Центру міської історії з колекцій Ігоря Котлобулатова та Львівського історичного музею.
Особливу подяку за надання ілюстрацій з фондів Музею князів Любомирських висловлюємо Національному інституту імені Оссолінських у Вроцлаві.

Gazeta Narodowa, 1894, Nr 126
Polona, Biblioteka Narodowa
Śmigus, 1894, Nr 11 Śmigus, 1894, Nr 20 Świat. Dwutygodnik ilustrowany, 1894, Nr 4, s. 169 Świat. Dwutygodnik ilustrowany, 1894, Nr 6, s. 265 Zlatá Praha, 1894, č. 42
London: Read & Co. Engravers & Printers, 1851
United States Library of Congress, digital ID pga.00497