Генрик Стренг

Народився 17 квітня 1898 року у Львові. Після зміни документів на ім'я Марек Влодарський під час німецької окупації, дату народження змінив на 1903 рік. Згідно з переказами, його батько був кантором синагоги Золота Роза.

Рисунку та малярству Генрик Стренг початково навчався з кількома іншими майбутніми учасниками групи "artes" у приватній Вільній Академії Леонарда Подгородецького (1919–1922), а згодом у львівській Державній промисловій школі (Państwowa Szkoła Przemysłowa) на вулиці Снопківській, у майстерні Казимира Сіхульського (1920–1924).

У 1924-му році разом із Єжи Янішем (Jerzy Janisch) помандрував до Відня, а потім до Парижа, де навчався у Модерній Академії Фернана Лєже (Fernand Léger) та Амеде Озанфана (Amédée Ozenfant). У 1928 спільно з Отто Ганом (Otto Hahn) організував у Львові виставку під назвою "Мистецтво примітивів" (Sztuka prymitywów). Роком раніше вони ж, разом з Вандою Вольською (Wanda Wolska), показали свої роботи у Galerie "Au Sacre du Printemps" в Парижі. Після повернення до Львова на початку 1930-го, Стренг приєднався до недавно створеного його друзями Об'єднання митців "artes" і став одним з найактивніших його учасників. Його роботи стали ілюстраціями до виданих у Львові двох збірок поетичної прози Дебори Фогель. Після заангажування у ліву політичну діяльність та прийняття програми "фактореалізму" частина артесівців, до яких належав і Генрик Стренг, у середині 1930-х заснували групу "neoartes".

Під час німецької окупації Львова, у 1941 році, Стренг потрапив до Янівського табору, а після втечі протягом двох років переховувався у помешканні майбутньої дружини, малярки Яніни Брош. Тоді ж він змінив документи особи на ім'я Марек Влодарський (Marek Włodarski) та позамінював підписи на своїх давніших роботах, які у 1943 році йому вдалося вивезти до Варшави. Після переїзду туди Стренг, вже як Марек Влодарський, був заарештований нацистами та потрапив до табору Штуттгоф.

Після війни мешкав у Варшаві та викладав у Академії мистецтв. Був учасником ключових для польського модерного мистецтва виставок, зокрема Першої виставки сучасного мистецтва у 1949-му, чи польського павільйону на Бієнале у Венеції а 1956 році. Помер у Варшаві в 1960-му.  

Про львівське помешкання Генрика Стренга на вулиці Бальоновій (сучасна Гайдамацька) збереглися яскраві спогади Єжи Яніша та Ігнація Віца. У монографії "Об'єднання Митців "artes" (1929–1935)" її автор, Пйотр Лукашевич, пише:

"Бажаючи відчитати реалії, зображені на картинах, потрібно звернутись до свідчень людей, яким відома була неповторна атмосфера тих місць і тих часів. Ігнацій Віц (Ignacy Witz), коли пише про Генрика Стренга [Марека Влодарського], стверджує: "...без реалій не буде можливим справжнє розуміння цього малярства". Цей же критик далі описує сценографію життя і творчості Стренга, вулицю Бальонову: "...вона мала один ряд чиншових кам'яниць, з яких жодна не вирізнялася і вирізнитися не могла. Їхні простенькі фасади повторяться багато разів у найбільш фантастичних рисунках Влодарського [Стренга], і будуть настільки ж елементами дійсності, як і сновидінь. [...] Окрім фасадів, часто видніються два пагорби, дві гори. Вони дуже конкретно і при тому вкрай алюзійно нагадують Високий Замок і Кайзервальд. [...] Кам'яниця, у якій він мешкав, була королівством бідноти. Велике прямокутне подвір'я з чотирьох сторін оточували стіни сходових клітин. Як бочка обручами, подвір'я було стиснуте рядами ґанків, якими відбувалася невпинна циркуляція і міграція тутешніх. Поспішали або до водогону, або до вітру...". Читаючи цей опис, ми згадуємо на рисунках Стренга мотив сходів iз залізними балюстрадами і людей, які тяжко ними рухаються. Мистецтво Стренга глибоко вкорінене у приміському, кустарно-ремісничому і робітничому світі. Далі у Віца читаємо: "Це він ремісниче шевське мистецтво (сьогодні старомодне й забуте) компонування латок на взутті використав як матеріал для своїх малярських роздумів, наче абсолютно з уяви зроджених малюнків. Це він послуговувався слухняними й податливими лініями своїх рисунків, наче линвар, який закручує вузли, як кошикар, який плете лозу, як поясник, як вишивальник...". Фантастична формотворчість Генрика Стренга у великій мірі виростала з натхнення цією дійсністю. Якщо ми уважно проаналізуємо такі малюнки, як Розмова предметів / Rozmowa przedmiotów (MSL), то відкриємо у дивовижних метаморфозах найзвичайніші форми — біля згаданих шевських латок в'язані шкарпетки зі своїм характерним орнаментом, гребінці, краватки. Навіть відомі сюрреалістичні манекени мали у Стренга місцеве походження. Віц пише: "...цей мотив, я гадаю, знаючи, що Влодарський [Стренг] усе брав з життя, може мати більш прозаїчне походження, аніж, наприклад, з малярства Де Кіріко. Так у часи, коли ця річ була створена, у кожній майже малярській майстерні можна було знайти дерев'яні рухомі манекени, що слугували митцям замість живої моделі. Такий манекен, привезений з Парижа, був також у майстерні Марека, який щонайменшене вживав його з метою імітації людської постаті". Часто у картинах Стренга, як і у Гана, з'являються коні, оці "сумуючі коні". Однак це не були героїзовані античні коняки, як у Висоцького чи Де Кіріко, але "ті самі коні, які тягнули вгору завантажені платформи вздовж довгої вулиці Бальонової" і яких із запалом замальовував Ган у закладі перевезень Гаскєра.