Ґабріель Сокольніцький

Інженер-електрик, підприємець, власник та акціонер кількох електроінсталяційних фірм, ректор та багаторічний професор Львівської політехніки. Реалізував низку проектів з електрифікації міст та промислових підприємств у міжвоєнній Польщі.

Після закінчення навчання у Політехніці Дармштадту, Ґабріель Сокольніцький у 1901-1903 роках працював асистентом професора Романа Дзєслевського (Roman Dzieślewski) на кафедрі загальної електротехніки у Львівській політехніці.

Професор Дзеслєвський відразу ж залучив молодого здібного асистента до практичних робіт. Директор Міських електричних закладів Йосиф Томіцький (Józef Tomicki) залучив як експертів професорів Львівської політехніки Дзеслєвського, Фідлера і асистента кафедри Сокольніцького до комісії з пробного пуску нового генератора фірми "Сіменс&Гальске" (Siemens&Halske) на електростанції на вулиці Сахарова у Львові 10 січня 1902 року.

Із 1903 до 1913 року Сокольніцький був співвласником і технічним керівником електроінсталяційної фірми "Сокольніцький&Віснєвський" (Sokolnicki&Wiśniewski). Фірма мала свою фабрику у Львові на вулиці Залізничній, 38 (раніше Na Błonie). Офіс фірми був розміщений на вулиці Словацького, 18, а магазин виробів – на вулиці Академічній, 18 (тепер проспект Шевченка). 19 січня 1911 року фірма "Сокольніцький&Віснєвський" отримала дозвіл відкрити філіал у Кракові на вулиці Братській, 8 (Bracka). У 1938 році дирекція, технічний відділ та відділ продажу були розташовані на Ставропігійській, 3 (раніше Dominikańska).

Фірма виготовляла власні електричні лічильники і амперметри, розробляла і виконувала проекти електропостачання. Фірма не займалася дрібними проектами на кшталт інсталяції електропроводки у окремих помешканнях, а бралася за масштабні та відповідальні завдання як електрифікація міст чи промислових підприємств. У ході цих робіт Сокольніцький набув важливого досвіду у новій незвіданій тоді енергетичній галузі.

У березні 1912 року за проектом та під наглядом Ґабріеля Сокольніцького збудували та ввели у дію електростанцію та електричну мережу у містах Новий Сонч та Ясло.

У 1913 році Ґабріель Сокольніцький переходить на посаду приватного доцента Львівської політехніки з циклом лекцій "Проекти і кошториси електричних установок" і "Електротехнічна енциклопедія". Одночасно він організував фірму "Сокольніцький – бюро порад і електротехнічних проектів" (Biuro Porad i Projektów Elektrotechnicznych), а у 1916 році отримав державну ліцензію і титул "приватного інженера". У цих роках він розробив проект будівництва електростанції та електричних мереж у Кросно, Жешові, Закопане, а також проект переведення частини мережі постійного струму Львова на змінний. У 1917 році інженер розробив проект передавання електроенергії від Дрогобича (з приватної електростанції на нафтопереробному заводі фірми "Galicja") до її нафтопромислів у Бориславі з застосуванням напруги 35 кВ. Лінія електропередачі такої напруги була першою у Галичині.

Зацікавлення Ґабріеля Сокольніцького не обмежувалися електрифікацією. Як дослідила Барбара Ґєршевська (Barbara Gierszewska), у 1913 році Сокольніцький був одним зі співвласників фірми "Polskie Towarzystwo Kinetofonu Edisona. Spółka z o.р.". Фірма отримала виняткову ліцензію на кінетофони у Галичині та Буковині, що дозволяли синхронне сполучення зображення та звуку при показі кіно.

Сокольніцький відстоював ідею спорудження потужних електростанцій на базі розвіданих енергетичних ресурсів, як, зокрема, родовища вугілля чи водні запаси. Адже будівництво локальних електростанцій у містах неминуче зіштовхувалося з проблемою довезення до них значних обсягів палива та екологічними наслідками його спалювання у житлових агломераціях.

Сокольніцький був одним із ініціаторів будівництва потужної електростанції у Бориславі, на базі попутного газу з нафтових свердловин. У 1917 році увійшов з акціями у спілку з обмеженою порукою "Об`єднана електростанція" (Sp. z o.p. "Elektrownia Związkowa"), створеної для спорудження цієї електростанції. На перших зборах спілка обрала його виконавчим директором. Спершу викупили існуючу електростанцію у фірми "Абрахам Собель і с-ка" (Abraham Sobel i s-ka), а згодом придбали земельну ділянку для будівництва нової. Намічали теж побудувати велику електростанцію на торфі, для цього викупили поклади торфу в Струтині, біля Долини. Від електростанцій у Бориславі та Долині запроектували дві лінії напругою 100 кВ до Стрия та Львова. Перша світова війна перекреслила ці плани.

Повоєнна розруха змусила погодитися на те, що електростанцію у Бориславі збудувала приватна французька нафтовидобувна фірма "Прем’єр", проте Сокольніцький з однодумцями добилися, щоб електростанція не обмежувалася виробництвом електроенергії лише для власних потреб нафтовидобутку, а стала регіональною. У 1924 році за участі Сокольніцького створили акціонерну спілку "Підкарпатське електричне товариство" (Podkarpackie Towarzystwo Elektryczne S. A.we Lwowie). Через декілька років спілка викупила електростанцію "Прем’єр" і розпочала будівництво лінії електропередач у 15 кВ від регіональної електростанції Борислава до комунальних електромереж Дрогобича, Стрия, Трускавця та Самбора.

У 1925 році Ґабріель Сокольніцький розробив проект з переведення електростанції і електричної мережі міста Самбора, збудованих у 1908 році, з постійного струму на змінний. Потужність генераторів зросла вп’ятеро. У 1930 році на пропозицію Сокольніцького міська рада Самбора уклала угоду з Підкарпатським електричним товариством на гуртове постачання електроенергії з електростанції в Бориславі.

Паралельно з викладацькою роботою, Ґабріель Сокольніцький розробив проекти перебудови електростанцій та мереж у Жовкві, Перемишлі, Сяноку. Спроектував і збудував електростанції та мережі у Раві Руській, Ходорові, а також нові лінії електропередач та підстанції у Дрогобичі, Станіславові, Стрию, Надвірній, Кременці, Старому Самборі, Кракові, Перемишлі, Ярославі і Тарнові. Реалізацією деяких проектів він керував особисто.

Водночас Сокольніцький очолював кафедру електричного освітлення (згодом електричного устаткування), а у 1928-1929 роках був деканом механічного факультету.

У 1931-1932 роках Ґабріеля Сокольніцького обрали ректором Львівської політехніки. У часі виконання ректорських функцій, Сокольніцький розробив масштабний проект електрифікації Львівського воєводства. За його проектом, скріпленим печаткою "Ґабріель Сокольніцький, професор львівської Політехніки, приватний інженер – електротехнік з державною ліцензією", затвердили державну 9-річну програму будівництва електричних мереж напругою 30 кВ від Львівської електростанції до Жовкви, Яворова, Рави-Руської, Пустомит, Городка та інших міст, що дозволило ліквідувати місцеві нерентабельні локальні електростанції.

На ректорські посаді перед Сокольніцьким виникали й суттєві етичні випробовування. У 1932 році розпочалися антисемітські нападки частини студентів "ендецьких" поглядів, що оголосили страйк і не допускали до занять євреїв. Реакція Сокольніцького була рішучою. 23 травня він оголосив про тимчасове закриття Львівської політехніки. У інтерв’ю польському державному телеграфному агентству на запитання журналіста, коли розпочнеться діяльність Політехніки, ректор повідомив таке: "Вважаю святиню науки спрофанованою. Глибоко задумуюся над можливістю самому вжити силових заходів для придушення сваволі і подальшої компрометації навчальної автономії. Тому ще не знаю, коли дозволю відновити навчання".

У межівоєнний період професор Сокольніцький мешкав на вулиці Русових, 1 (раніше Wiśniowieckich). Сокольніцький пережив трагічні події Другої світової війни, вбивство львівських вчених і керував кафедрою у післявоєнні роки навіть у вельми похилому віці.

Попри те, що після війни більшість польського населення Львова була змушена покинути місто та переїхати до Польщі в новоутворених кордонах, Ґабріель Сокольніцький залишився. У 1944-1961 роках він завідував кафедрою електростанцій, мереж і систем, а у 1961-1964 роках – кафедрою електростанцій.

У спогадах про Сокольніцького, його молодший колега професор Ростислав Курендаш відзначав його шляхетну поставу, благородні манери та почуття гумору. Наводить він і курйозний та водночас сміливий вчинок професора. На святкуванні його ювілею, вже у радянські часи, Ґабріель Сокольніцький зазначив, що він "до війни був капіталістом з власним електротехнічним підприємством, тому при соціалізмі, як колишній експлуататор, можливо й не заслуговує аж такої пошани". Заскоченим радянським кураторам нічого не залишилося, як пропустити сказане повз вуха.

На прощальному вечорі у 1965 році з приводу його виходу на пенсію, Сокольніцький всіх довго смішив. "Якось, розпитуючи про свого давнього знайомого, що працював у Сіменса в Берліні, я почув, що він ще залишається на фірмі, але як апендикс: не виконує жодної функції, проте часами й шкодить. То ж щоб про мене так не говорили – я відходжу на пенсію".

Ще одну цікаву історію, розказану Сокольніцьким про своє минуле, запам’ятав професор Львівської політехніки Антон Маліновський. "Дуже давно я отримав замовлення на електрифікацію маєтку одного поміщика з палацом і фільварком (можливо це у Підкамені, де перед І Світовою війною фірма Сокольніцького, як згадано в Czasopismie Technicznym, розробляла проект і виконувала електроінсталяційні роботи – прим. автора). Замовник прислав поверховий план будинку, де детально зазначив кількість бажаних ламп у покоях, а у господарських приміщеннях вказав лише короткі позначки – 1 dz, 2 dz. Змушений був поїхати до нього – ці позначки дуже мене заінтригували. Виявилося, що в цих приміщеннях стояли віялки, якими відсіювали зерно від полови, а 1 dz, 2 dz. – то одна чи двоє dziewcząt, що їх крутили. Так я довідався, що крім джоулів, кіловатів і кінських сил роботу можна ще вимірювати і в дівчачих силах".

Помер Ґабріель Сокольніцький у 1975 році у віці 98 років, похований на кладовищі у Брюховичах, де він мешкав з другої половини 1930-х років.