Друга цісарсько-королівська гімназія (1818–1914) ID: 135

Заснована у 1818 році, це була друга гімназія в Габсбурзькому Львові. Початкову мову навчання — латину — у 1848 році було замінено німецькою. Відтоді гімназія виконувала функцію центральної німецькомовної гімназії міста.

Друга цісарсько-королівська державна гімназія (Zweite k.k. Staatsgymnasium) була заснована у 1818 році та розташовувалася в Домініканському монастирі у Львові (тоді — Лемберзі). Її перша назва — Zweyte Lemberger k. k. Gymnasium bey den Dominikanern. Після 1848 року, як і в інших середніх школах Галичини, латинську мову навчання замінила німецька. Цей статус зберігався до анексії Галичини Польщею у 1919 році. З огляду на полонізацію галицької освіти з кінця 1860-х років та водночас запровадження української як мови навчання в Академічній гімназії, ця школа виконувала роль центральної німецькомовної гімназії столиці Галичини. У 1853 році гімназію перенесли до нового приміщення — "у переобладнані залишки укріплень колишніх зруйнованих міських валів" (Pacholkiv, 2002, 124). У цьому приміщенні школа функціонує й донині (станом на 2022 рік). У 1919 році польську мову було проголошено мовою навчання, а назву школи змінено на гімназію імені Кароля Шайнохи II  (Gimnazjum im. Karola Szajnochy we Lwowie) — під цією назвою вона існувала до 1939 року.

У 1944 році школу було реорганізовано у Львівську спеціалізовану загальноосвітню школу № 8. Нещодавно, у 2018 році, заклад знову перейменували — на Ліцей № 8 Львівської міської ради. Історичний акцент на вивченні німецької мови в останні десятиліття було відновлено, тож у незалежній Україні "традиції" школи знову опинилися в центрі уваги. Далі буде висвітлено багатомовну та мультикультурну історію цього навчального закладу в період Габсбурзької монархії.

Щоденне навчання

Відомості про навчальну програму, статистичні дані та шкільні події містяться в щорічних шкільних звітах. Подібно до мовної політики навчального закладу, ці звіти до 1913 року публікувалися німецькою, а польською — у період між 1919 і 1939 роками. Панівною мовою навчання була німецька, за винятком релігійних занять і уроків відповідної рідної мови. Релігійне навчання здійснювалося окремо за конфесійною приналежністю: для учнів римо-католицького віросповідання — польською мовою, для греко-католиків — руською (українською), а для учнів єврейського віросповідання — німецькою. Крім того, заняття з історії краю проводилися польською мовою (Jahresbericht, 1881, 59). Така мовна організація навчального процесу відображала багатомовний характер міста. Водночас на функціонування школи впливали й конкретні історичні обставини міста, зокрема посилення польського національного руху, що буде продемонстровано нижче.

До обов'язкових предметів належали релігія, латинська, грецька, німецька, польська та руська мови, географія й історія, математика, природознавство, фізика, природничі науки, а також філософська пропедевтика. Польську та руську мови вважали "відносно обов'язковими відповідно до бажання батьків", тобто остаточне рішення щодо того, яку з цих двох мов мав вивчати учень, ухвалювала освітня адміністрація. Це було зумовлено значною часткою дітей, для яких рідними були польська або русинська мови (Pacholkiv, 2002). Крім того, навчальна програма передбачала низку факультативних дисциплін, зокрема французьку та італійську мови, каліграфію, спів, стенографію та гімнастику. Зі щорічних звітів також видно, що протягом багатьох років навчальний план зазнавав лише незначних змін. У поодиноких випадках коригувалася кількість годин окремих предметів, однак такі зміни, як правило, обмежувалися збільшенням або зменшенням навантаження на одну годину на рік. Так, наприклад, у 1873 році географію та історію у другому класі викладали три години на тиждень, тоді як у 1875 році — вже чотири години (Jahresbericht, 1873; Jahresbericht, 1875).

Для зарахування до гімназії учні мали скласти вступний іспит, який підтверджував їхню академічну придатність. У 1875 році іспит успішно склали лише 69% абітурієнтів (Jahresbericht, 1875). Такий результат спонукав викладацький склад розробити заходи для поліпшення цього показника:

"Після того як викладацький склад на прикінцевій конференції 1876 навчального року вкотре звернув увагу на те, що багато учнів, які складали вступні іспити до першого класу, мали недостатній рівень знання німецької мови, набутий у початковій школі, […] було ухвалено рішення про створення підготовчого класу […], який відкрили без зволікань і який відвідували 32 учні, майже всі з яких продемонстрували задовільні результати" (Jahresbericht, 1877, 59).

Окрім дев'яти годин німецької мови, у навчальній програмі були також релігія, польська й руська мови, арифметика та каліграфія. На додачу, на початку 1906 навчального року відповідно до міністерського розпорядження

"для менш просунутих учнів були запроваджені курси польської мови. Їх відвідують учні, які взагалі не володіють польською мовою або не володіють нею на рівні, достатньому для участі у звичайних заняттях у класі. Ці уроки є обов'язковими для таких учнів і проводяться у формі двох курсів у спеціально відведені післяобідні години (по три години на тиждень кожен)" (Jahresbericht, 1907).

Таким чином, із зростанням кількості польськомовних учнів у гімназії польська мова та культура поступово набували дедалі більшої інституційної ваги.

Статистика школи

Загалом можна констатувати, що школа пережила два періоди суттєвого зростання кількості учнів, а також два періоди помітного її скорочення. На початку 1872 навчального року було зареєстровано 381 учня; внаслідок майже щорічного приросту до початку 1883 року їхня кількість зросла до 721. Після цього до 1893 року вона скоротилася до 359 учнів. Однак уже до 1905 року знову фіксується зростання — на початку навчального року школа налічувала 525 учнів. До 1911 року ця цифра знову зменшилася і становила 417 осіб (Jahresbericht, 1874, 1883, 1893, 1905, 1911).

У 1872 році близько 47,5% учнів зазначали німецьку мову як рідну, 27,5% — польську і 22,5% — руську. У 1883 році, на тлі різкого зростання загальної кількості учнів, частка німецькомовних зросла до 55%, польськомовних — до 33%, тоді як частка руськомовних зменшилася до 12%. З подальшим скороченням кількості учнів до 1893 року мовна структура знову змінилася: 39,5% учнів вказували німецьку, 42% — польську та 17% — руську мову як рідну. У 1906 році частки носіїв німецької, польської та руської мов становили відповідно 35,5%, 47,5% і 16,5%. Оскільки до 1911 року загальна кількість учнів продовжувала зменшуватися, мовний розподіл набув такого вигляду: 36% — німецька, 51% — польська та 11,5% — руська мови.

Після початкового зростання кількості учнів, які зазначали німецьку мову як рідну, протягом наступних десятиліть ця частка неухильно зменшувалася. Кількість учнів, які вказували руську мову як свою рідну, залишалася відносно стабільною, за винятком незначного спаду у 1883 році. Водночас ці статистичні дані слід розглядати з певною обережністю, оскільки значна частина українців, що були греко-католиками, декларувала польську мову як рідну (Pacholkiv, 2002), хоча масштаб цього впливу неможливо кількісно визначити. Хай там як, частка греко-католиків у складі учнів стабільно становила в середньому від 15 до 20%. Найсуттєвіші зміни простежуються у частці учнів, які зазначали польську мову як рідну: упродовж чотирьох десятиліть вона майже подвоїлася. Це зростання можна пояснити посиленням політичного та адміністративного польського домінування в Галичині з кінця 1860-х років, а також відповідним підвищенням престижу польської мови в освітній і бюрократичній сферах. Унаслідок цього сформувався виразний асиміляційний ефект щодо польської культури та мови, який безпосередньо відбився на практиці декларування "рідної мови" в щорічних шкільних звітах (Ther, 2001).

Ритуали та свята — польська, руська та німецька культури

Мультикультурний склад учнів і викладачів відображався в шкільних святкових подіях. Передусім це були урочистості, пов'язані з габсбурзьким походженням коронного краю та демонстрацією вірності династії. Наприклад, день народження цісаря щороку відзначався "святковою службою, на якій були присутні всі католицькі учні та всі вчителі". Також проводилися панахиди за померлими цісарями, зокрема Францом I і Фердинандом I. Коли у 1880 році Львів відвідав Франц Йосиф I, "молодь Другої гімназії разом з усім викладацьким складом вишикувалася в шеренгу і висловила свою шану оваціями" (Jahresbericht, 1881, 54). Водночас у 1909 році школа відзначала 150-річчя від дня народження Фрідріха Шиллера. Через відсутність приміщення, здатного вмістити всіх учнів, їх було розділено на дві групи.

У 1891 році в хроніці гімназії вперше згадується святковий вечір на честь польського поета Адама Міцкевича. Ця традиція проводилася щорічно до 1913 року й супроводжувалася музичними виступами та промовами учнів і вчителів. У 1909 році також вшановували польського полководця Станіслава Жулкєвського (Stanisław Żółkiewski), похованого у сімейній гробниці в Жовкві; у заході під керівництвом кількох вчителів брала участь "велика кількість" учнів. У 1910 і 1911 роках школа організовувала урочистості на честь польських поетів Юліуша Словацького (Juliusz Słowacki) та Зиґмунта Красінського (Zygmunt Krasiński), а також композитора Фредеріка Шопена (Frederic Chopin). Потім, у 1911 році, уперше відбулося святкування на честь представника тієї національності, яка досі не згадувалася, — сторіччя від дня народження українського національного поета Маркіяна Шашкевича.

Читальний зал гімназії, відкритий у 1906 році, а також клуби, що діяли при ньому, відображали багатомовний і мультикультурний характер школи. Зал був укомплектований літературою польською, руською та німецькою мовами. Учні об'єднувалися в клуби під керівництвом вчителів, щоби розвивати певні інтереси. Серед них діяли, зокрема, літературно-німецький клуб, літературно-польський клуб та етнографічний клуб. Літературно-руського клубу, однак, не існувало.

Викладацький склад Другої цісарсько-королівської гімназії формували професори, вчителі та заступники; останні виконували функції, аналогічні сучасним асистентам або учителям на заміну. Крім того, вчителів-заступників наймали для викладання необов'язкових предметів. Кількість педагогів коливалася залежно від чисельності учнів — від 27 до 43 осіб — з урахуванням різноманітності їхніх рідних мов та культурного середовища. Наприклад, Станіслав Коссовський (Stanisław Kossowski), який на початку своєї роботи в школі в 1906 році також обіймав посаду куратора Польського шкільного музею, представляв в гімназії польську мову та культуру. Він викладав польську мову в різних класах у межах обов'язкових курсів і з 1909 року частково очолював Польське літературне товариство. Ще до заснування Товариства він читав лекції в читальному залі гімназії, зокрема у 1908 році провів дві лекції з середньовічної польської літератури. Іншим активним учасником Польського літературного товариства був Броніслав Касиновський (Bronisław Kasinowski), який у різні роки виголошував урочисті промови на честь польських поетів Адама Міцкевича, Юліуша Словацького та Зиґмунта Красінського, тим самим сприяючи популяризації польської культури серед учнів. З української сторони варто згадати відомого письменника і літературознавця Василя Щурата, який активно просував українську культуру (Pacholkiv, 2002, 124). З 1907 року він викладав руську (українську) мову майже у всіх класах протягом свого перебування в гімназії.

Друга імператорсько-королівська державна гімназія в Deutsches Volksblatt für Galizien

За ініціативою Федерації християнських німців у Галичині (Bund der christlichen Deutschen in Galizien) у 1907 році була заснована "Німецька народна газета для Галичини" ("Deutsches Volksblatt für Galizien"). Федерація заявляла, що представляє інтереси католиків і протестантів німецької національності, та мала на меті сприяти духовному й економічному добробуту німців Галичини (Vyrsta, 2021). Основним завданням газети було інтегрувати галицьких німців — невелику, розсіяно розташовану групу — у проєкт формування німецької нації. Газета відігравала важливу роль у формуванні німецької ідентичності серед мешканців Галичини, адже її читали німці, які не входили до жодних асоціацій чи спільнот (Ptashnyk, 2019).

У газеті "Volksblatt" німецькі націоналістичні кола нагнітали страх щодо подій у школі в першому десятилітті XX століття. Ішлося про "постійне придушення німецького елементу" та "заплановану націоналізацію німецьких учнів цієї гімназії в загальнопольському сенсі" (Deutsches Volksblatt für Galizien, 23.02.1912: 2). У публікаціях навіть згадували "переслідування та утиски" ("Verfolgung und Drangsalierung") та "підбурювання учнів" ("Schülerhetze") (Deutsches Volksblatt für Galizien, 09.02.1912: 2). Критика була спрямована передусім на польського директора Фердинанда Бостеля (Ferdynand Bostel): "Або нинішній директор підтримує дії національних вчителів, або ж він закриває очі й дозволяє шовіністичним професорам робити, що їм заманеться" (Deutsches Volksblatt für Galizien, 23.02.1912: 2). Особливо підкреслювалася роль мови в навчальному процесі: німецькою мовою, офіційною мовою викладання, професори нібито не завжди досконало володіли, тоді як вимоги до польської мови вважалися надмірними (Deutsches Volksblatt für Galizien, 09.02.1912). У статті травневого випуску 1914 року навіть зазначалося, що учнів "завалюють польською мовою, польською літературою, польською історією так, ніби це є найголовніше" (Deutsches Volksblatt für Galizien, 01.05.1914: 1). Навіть якщо побоювання й занепокоєння таких німецьких націоналістів у багатьох аспектах виглядають абсурдними та перебільшеними, стає зрозуміло, що загальні соціальні тенденції продовжували проявлятися в школі. Польська мова та культура набирали впливу, і цей процес не оминув навіть німецькомовну гімназію. Хоч німецько-націоналістичні діячі Галичини були не надто чисельні, вони так само активно відстоювали мовні права, як і представники інших національних рухів у межах Габсбурзької монархії, пильно відстежуючи поступове звуження цих прав у "своїй" гімназії.

Люди

Амброзій Яновський (Ambros Janowski) — директор гімназії приблизно з 1874 року
Едвард Гамерський (Edward Hamerski) — директор гімназії з 1881 року

Джерела